Вище підкреслювалося, що комп'ютеризація своєю ефективністю зобов'язана символьним позначенням, символьному обробленню. Поняття символу, що визначило появу алгебраїчного підходу, складає основу операційних моделей дискретної математики. Сутність цього підходу полягає в розробці засобів формування об'єктів, у яких полягає інтерес дослідника, у вигляді послідовності операцій, виконуваних над іншими, наявними в розпорядженні дослідника об'єктами.
Природна мова як універсальний засіб комунікації, нагромадження знань також становить собою певну символьну систему. Розглядаючи її як попередника символьних систем і досліджуючи її властивості, можна виділити властивості і принципи, корисні в плані розробки і дослідження нових символьних систем.
У даній темі будуть розглянуті деякі знання з лінгвістики, сформоване уявлення про формальні мови і запропоновані засоби визначення формальних мов, побудовані на раніше розглянутих нами моделях.
Лекція 6. Уявлення про природні і формальні мови
1. Знаки і символи. Мова – знакова система будь-якої фізичної природи, що виконує пізнавальні і комунікативні функції в процесі людської діяльності. Мови поділяються на природні (мови повсякденного життя, що служать формою вираження думок і засобом спілкування між людьми) і штучні (мови, створені людьми для вузьких потреб).
Знак – матеріальний чуттєво сприйманий предмет, подія чи дія, що виступає в пізнанні як покажчик, позначення чи зображення іншого предмета, події чи дії, суб'єктивного утворення. Знаки поділяються на мовні і не мовні, а останні, у свою чергу, - на копії, ознаки, сигнали тощо.
Власне наукою про мову є лінгвістика, що вивчає функції, універсальні характеристики, структуру, історію мови. Варто зазначити, що окремі аспекти мови досліджуються й іншими науками. З розвитком штучного інтелекту виникла нова наука про мову як знакову систему – семіотика, яка включає наступні складові: синтаксис, семантику і прагматику.
З мовними знаками (словами, виразами) пов'язана функція позначення предметів (речей, процесів, властивостей, явищ тощо). Предмети позначаються іменами, що можуть бути: 1) простими (“книга”) і складними (“комп’ютеризована система керування”); 2) власними (“Дніпро”) і загальними (“комп'ютер”).
З іменами пов'язані: значення (предмет, що позначається) і зміст (спосіб, яким ім'я позначає предмет, наприклад “Тарас Шевченко” і “Автор “Кобзаря” мають те ж значення, але різний зміст. Звичайно говорять про семантичний трикутник
значення
ім'я зміст
Людині властиво формулювати думки реченнями (розповідними (далі висловлювання), наказовими, запитальними). Речення мають складну структуру, зокрема включають дескриптивні (імена предметів (позначають предмети), предикатори (позначають властивості чи відношення предметів)) і логічні (і, чи, якщо... то, рівносильно, кожен тощо) терміни.
Синтаксис досліджує правила утворення речень.
Наприклад, “Студенти вивчають іноземну мову” – правильне речення;
“Глокая куздра штеко будланула бокр і курдячит бокренк” - не речення;
“Студентами вивчаючи іноземну мову” – неправильне речення.
Семантика досліджує співвідношення між словами й об'єктами і поняттями реального світу. Таке зв'язування дає можливість зрозуміти висловлювання. Якщо при цьому те, що стало зрозумілим, відповідає дійсності, то висловлювання - істинне, інакше – хибне.
Наприклад, висловлювання “НТУУ “КПІ” знаходиться в Лондоні” – хибне, хоча має значення;
висловлювання “НТУУ “КПІ” знаходиться в Києві” – істинне;
речення “Круглий квадрат солодко наспівує” – абсурдне, не має значення.
