Поняття особливості природокористування. Зміст права природокористування.

Екологічне право

Тема № 4: Право природокористування.

Мета:дати студентам чітке поняття особливостей природокористування. Студенти повинні знати види права природокористування. Студенти повинні орієнтуватись в принципах права природокористування. Студенти повинні знати суб’єкти та об’єкти права природокористування.

План заняття:

1. Поняття особливості природокористування. Зміст права природокористування.

2. Види права природокористування.

3. Принципи права природокористування.

4. Суб’єкти та об’єкти права природокористування.

5. Поняття права раціонального природокористування.

6. Правовий аспект і значення правового природокористування.

7. Право загального і спеціального природокористування.

8. Підстави виникнення зміни права природокористування.

Питання для самостійного вивчення.

1. Правосуб’єктність природокористувачів.

2. Права і обов’язки суб’єктів орендного природокористування.

3. Підстави припинення права природокористування.

ЛЕКЦІЯ

Поняття особливості природокористування. Зміст права природокористування.

Природокористування — це одна із сторін взаємодії при­роди і суспільства, яка виражається у використанні грома­дянами суспільства корисних для них властивостей природи. Це неминучий процес, обумовлений матеріальними, еко­номічними та соціальними інтересами людства. Врегулювання відносин між суб'єктами з приводу природокористування за допомогою правових норм узаконює ці відносини і створює інститут права природокористування, який є елементом сис­теми екологічного права як галузі права і складовою части­ною екологічного права як учбового курсу.

Як інститут екологічного права право природокористування є сукупністю норм, закріплених в нормативно-правових актах, з приводу регулювання відносин, що виникають при використанні природних ресурсів. Таке трактування відображає поняття «право природокористування» в об'єктивному розумінні. Воно означає наявність фактично розроблених, прийнятих, затверджених, об'єктивно існуючих правових норм, які забезпечують механізм правового регулювання правовідносин з приводу природокористування. Це норми, які встановлюють форми і види природокористування, закріплюють права і обов'язки природокористувачів та юридичні засоби захисту прав суб'єктів правовідносин з приводу природокористування.

Крім об'єктивного, в науці екологічного права існує по­няття «право природокористування» в більш вузькому, суб'­єктивному розумінні. В суб'єктивному значенні право приро­докористування — це сукупність прав і обов'язків природо-користувача, які визначають коло його повноважень щодо користування природними ресурсами.

Право природокористування в суб'єктивному значенні оз­начає набуття суб'єктом таких повноважень у відносинах з приводу природокористування, які дозволяють йому діяти в рамках, визначених законом — правом природокористуван­ня в об'єктивному розумінні, і вимагати захисту свого права природокористування.

Отже, право природокористування — це система юридич­них норм і засобів, спрямованих на врегулювання право-мочностей у відносинах з приводу користування природни­ки ми ресурсами, забезпечення ефективності їх використання та захист законних прав суб'єктів природокористування.

2. Види права природокористування.

Залежно від класифікаційних критеріїв існують різні види права природокористування.

У найбільш укрупненому вигляді класифікація видів права, природокористування проводиться за ознакою його доступ­імості, яка означає певний порядок надання права природокористування. Відповідно до такої класифікації правом за­гального природокористування є право вільно, без потреби у наявності будь-якого дозволу компетентних або уповнова­жених на те органів чи осіб користуватись природним об'єктом.

Право спеціального природокористування — це таке право, яке набувається з використанням дозвільної системи і потребує виділення окремих природних об'єктів чи їх частин у відокремлене користування.

Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєвонеобхідних потреб (естетичних, оздоровчих, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам, організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та інших видів діяльності, а у випадках, передбачених її законодавством України, — на пільгових умовах.

Наприклад, ст. 49 Лісового кодексу України встановлено право загального користування лісовими ресурсами для громадян України вільно перебувати у лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби. При цьому вони повинні дотримуватись вимог пожежної безпеки і користуватися зазначеними ресурсами способами, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів, та у строки, встановлені державними лісогоспо­дарськими органами.

Разом з тим ст. 50 Лісового кодексу України встановлює право спеціального використання лісових ресурсів в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього у ко­ристування, за спеціальним дозволом — відповідно до лісо­рубного квитка (ордера) або лісового квитка. На відведення для спеціального використання лісових земельних ділянок лісокористувачі мають право здійснювати такі види спеціаль­ного використання лісових ресурсів: заготівля деревини під час рубок головного користування, живиці, заготівля друго­рядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревина, зелень тощо).

Встановлення загального чи спеціального виду природо­користування залежить від виду природного об'єкта і стану навколишнього природного середовища, який визначає зна­чення цього об'єкта для суспільства.

Залежно від об'єкта природокористування розрізняють пра­во землекористування, надрокористування, водокористуван­ня, лісокористування, право користування рослинним і тва­ринним світом, об'єктами природно-заповідного фонду і т.д.

Відповідно до цільової спрямованості природокористуван­ня окремими природними об'єктами можна говорити про більш детальну внутрішню класифікацію видів природоко­ристування:

— у водокористуванні — для господарсько-побутових, ліку­вальних, оздоровчих, сільськогосподарських, енергетичних, рибогосподарських та інших потреб;

— в користуванні тваринним світом — любительське, спортивне рибальство, мисливство, використання об'єктів тваринного світу в наукових цілях, для комерційного розве­дення і т. д.

Розрізняють постійне і тимчасове природокористування залежно від встановлених строків природокористування. На­приклад, постійним і тимчасовим може бути користування землею.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку.

Тимчасове користування землею, відповідно до Земельного кодексу України, може бути короткостроковим — до трьох років і довгостроковим — від трьох до двадцяти п'яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового чи довгострокового користування.

Строки природокористування іншими природними об'єкта­ми визначаються відповідним законодавством, а в кожному конкретному випадку природокористування встановлюють­ся органом, який видав дозвіл на користування природним об'єктом.

Крім того, класифікацію видів природокористування можна проводити за такими критеріями:

— черговістю його виникнення: право первинного, право вторинного користування — природокористування через по­середництво первинних природокористувачів;

— суб'єктами природокористування — право колективного природокористування і право індивідуального природо­користування та ін.