Суб'єктами екологічних відносин є сторони, між якими вони виникають.
Екологічні відносини виникають між Українською державою, як власником природних багатств, і природокористувачами, до яких відносяться підприємства, організації, установи і громадяни. Вони виникають також між самими природокористувачами.
Екологічні суспільні відносини виникають з приводу використання і охорони земель, вод, лісів, надр землі, атмосферного повітря, тваринного світу, природно-заповідного фонду. Саме ці природні багатства і є об'єктами екологічних відносин.
Об'єктом екологічних відносин може бути як об'єкт природи в цілому, так і його частина. Будучи врегульованими нормами екологічного права, всі ці відносини набувають правової форми і стають екологічними правовідносинами.
За своїм характером екологічні правовідносини поділяються на відносини, що виникають у сфері використання природних багатств, і такі, що пов'язані з охороною природи.
Об'єкти природи в системі екологічного права.
Екологічні правовідносини - це складна галузь суспільних відносин, які охоплюють відносини щодо використання, відтворення і охорони різних об'єктів природи. Залежно від об'єктів природи, їх можна поділити на сім груп. Це відносини, що виникають з приводу використання і охорони земель, вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного світу, надр і природно-заповідного фонду.
Кожна група екологічних правовідносин регулюється відповідним видом правових норм і галуззю законодавства: земельним, водним, лісовим, законодавством про тваринний світ, атмосферне повітря, надра, природно-заповідний фонд. Вони тісно пов'язані між собою і складають єдину за своєю суттю і призначенням систему - екологічне законодавство.
Екологічним правом називається галузь права, яка регулює екологічні суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.
Об'єкти екологічного права – це певні природні блага, умови, елементи, що підлягають регулюванню за допомогою норм екологічного права.
Основним загальним об'єктом екологічного права виступає «навколишнє природне середовище». Слід зазначити, що в науковій літературі і в законодавстві зустрічаються ряд суміжних, але не тотожних понять: природа, навколишнє середовище, навколишнє природне середовище, довкілля (вперше вжите в Конституції України 1996 р.).
Природа – це природне середовище у вузькому розумінні цього слова, об'єктивна реальність, що існує незалежно від свідомості людини як наслідок еволюційного розвитку матеріального світу і складається з природних екологічних систем. Іншими словами, «це сукупність об'єктів і систем матеріального світу в їх природному стані, що не є продуктом трудової діяльності людини». При цьому в літературі традиційно зазначається, що в сучасний період це поняття застаріло і практично витіснено поняттям «навколишнє середовище».
З іншого боку, поняття «навколишнє середовище» ототожнюється з поняттями «природа» та «навколишнє природне середовище» і вказується на можливість їх застосування в екологічному праві як синонімів. Ще в 80-х рр. XX ст. в літературі зазначалось, що поняття «навколишнє природне середовище» вживається виключно, щоб підкреслити віднесення поняття «навколишнє середовище» саме до природи, що навколишнє природне середовище – це поняття, яке позначає проміжний стан природи перед перетворенням її в навколишнє середовище. Нині констатується, що аналіз законодавства в історичному аспекті переконує, що в екологічному праві поняття «природа» і «навколишнє середовище» тотожні. Навколишнє середовище може бути визначене як навколишнє природне середовище (природа), тобто сукупність природних комплексів, природних об'єктів і природних ресурсів, включаючи атмосферне повітря, води, землю, ґрунти, надра, тваринний і рослинний світ, а також клімат і навколоземний космічний простір, в їх взаємодії та взаємозв'язку.
В останні роки в російському та міжнародному праві основним інтегрованим об'єктом екологічного права називається «навколишнє середовище». При цьому в зарубіжному законодавстві «навколишнє середовище» як об'єкт правової охорони містить ще й окремі елементи соціального середовища. Так, Модельний закон про охорону навколишнього середовища, підготовлений під егідою Ради Європи і прийнятий нею в 1994 р., в зміст поняття «навколишнє середовище» поряд з природними ресурсами включає цінності, які формують створене людиною навколишнє середовище, а також якість життя і умов тією мірою, в якій вони можуть мати вилив на благополуччя і здоров'я людини. В новому Федеральному законі Росії від 10.01.2002 р., «Про охорону навколишнього середовища» об'єктом регулювання виступає навколишнє середовище (за прикладом зарубіжних країн), зміст якого значно розширений. Воно охоплює не тільки компоненти природного середовища й природні об'єкти, а й природно-антропогенні (природні об'єкти змінені в результаті господарської та іншої діяльності чи створені людиною і наділені властивостями природних об'єктів) і антропогенні (створені людиною для забезпечення соціальних потреб і не наділені властивостями природних об'єктів) об'єкти.
Такий підхід докорінним чином змінює уявлення про навколишнє середовище та його охорону в рамках екологічного права. Його критикують в російській науковій літературі. Зокрема зазначається наявність інших понять – «середовище перебування», «середовище життєдіяльності», які є ширшими в порівнянні з поняттям «навколишнє середовище» і включають поряд з елементами природного середовища і соціальні об'єкти.
Найпростіше співвідношення понять навколишнього середовища і навколишнього природного середовища характеризується як загальне і родове. Навколишнє середовище в широкому розумінні – це частина середовища, яка перетворена в процесі діяльності людини, і охоплює також виробниче, побутове, соціальне середовище. Навколишнє природне середовище – сукупність всіх природних умов, у тому числі перетворених, змінених у процесі виробничо-господарської діяльності людини, в яких відбувається життєдіяльність людини. Зокрема, в ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» навколишнє природне середовище визначається як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів.
Щодо поняття «довкілля», то в буквальному розумінні воно похідне від слова «довкола» і означає те, що навкруги, що оточує людину і відповідно може включати як об'єкти довколишнього природного, так і виробничого, побутового, антропогенного походження. Як тотожні поняття «довкілля» і «навколишнє природне середовище» можуть розглядатись у випадку, коли довкілля виступає як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів та ідентифікується з навколишнім природним середовищем (тобто саме в екологічних правовідносинах).
При цьому в системі об'єктів екологічного права традиційно розрізняють поняття «природний об'єкт» і «природний ресурс».
Природний об'єкт є певною мірою умовним правовим поняттям, яке дає можливість індивідуалізувати певну частину природного середовища, щоб визнати її об'єктом екологічного права. Це завершений екологічний комплекс з властивими йому функціями, який нерозривно пов'язаний і взаємодіє з іншими елементами довкілля. Поняття «природний об'єкт» порівнюють з поняттям «особа» в цивільному праві або «річчю». Це свого роду абстракція, що відображає будь-яку індивідуальну (офіційно виділену) частину природної речовини.
При цьому, щоб бути об'єктом екологічного права, природний об'єкт повинен відповідати таким ознакам, які були тривалий час своєрідними стандартами при характеристиці природних об'єктів:
· природне походження (хоча допускається і застосування людської праці, наприклад посадка дерев);
· екологічний взаємозв'язок із навколишнім природним середовищем (повітря в закритих приміщеннях не є об'єктом екологічного права);
· виконання функцій життєзабезпечення (ті природні компоненти, процеси, що суперечать інтересам людини, не входять до об'єктів екологічного права, наприклад землетруси, повені тощо).
Однак розвиток науково-технічного прогресу та в цілому суспільних відносин привів до певних об'єктивних змін у визначенні об'єктів екологічного права та співвідношенні їх з власне природними об'єктами і поширення на них приписів екологічного права. Наприклад, Закон України «Про тваринний світ» в редакції 2001 р. відносить до об'єктів тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону і відповідно природоохоронні приписи, тварин, які утримуються в неволі, а значить вилучені з природного середовища. А як бути з генетично модифікованими організмами, регулювання відносин щодо яких оформлено в прийнятому за основу проекті Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні а практичному використанні генетично модифікованих організмів»? Вони, зрозуміло, не відповідають ознаці природного походження. Це зумовлює необхідність зміни в сторону кількісного та якісного розширення об'єктного складу екологічних відносин.
Природні об'єкти можна поділяти на різні види, зокрема, на:
· диференційовані (води, ліси, надра, надра тощо) і комплексні (лікувальні зони, природно-заповідні території та інші). Останні ще називають природними комплексами і розглядають як сукупність взаємопов'язаних частин природних об'єктів, що знаходяться в межах певної території та виділяються з метою особливої охорони;
· власне природні (які збереглися від впливу людини в своєму первинному, природному стані, наприклад у межах природного заповідника) та видозмінені під впливом людини;
· природно-господарські (знаходяться в сфері господарського використання) та особливо охоронювані (закриті для господарського використання чи з обмеженим порядком використання).
Детальніше поняття кожного з них буде розглянуто в Особливій частині.
Природні ресурси – це певна сукупність запасів природних речовин, природної енергії чи певна корисна властивість природного об'єкта, які використовуються суспільством для задоволення своїх потреб (це джерело споживання людиною природи). Так, запаси деревини – природний ресурс, а ділянка лісу – природний об'єкт; природні енергетичні запаси води – природний ресурс, а річка – природний об'єкт, корисні копалини – природний ресурс, а надра – природний об'єкт.
Традиційним в еколого-правових нормах є застосування словосполучень «раціональне використання природних ресурсів» і «охорона природних об'єктів».
Крім наведених вище об'єктів екологічного права, додатковим об'єктом виступає життя і здоров'я людини, яка проживає і перебуває в тісному зв'язку з навколишнім природним середовищем та зазнає його безпосереднього впливу.
