Поняття екологічно-правового статусу людини.

У сучасному екологічному законодавстві суверенної України особливу увагу приділено закріпленню місця й ролі людини в суспільстві та державі.

Принципово новим положенням у законодавчій практиці України є визнання пріоритету прав і свобод людини порівняно з державними та іншими інтересами. Людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнано найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Крім того, права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а забезпечення прав і свобод людини, в тому числі екологічних, є її головним обов'язком.

Закріплення цих найважливіших положень у загальних засадах конституційного устрою України, а також розміщення в спеціально присвяченому правам людини другому розділі Конституції України багатьох статей екологічного характеру свідчать про достатньо високий рівень визнання і формування конституційного екологічного статусу людини та громадянина в Україні.

Конституційний екологічний статус людини і громадянина охоплює тільки конституційні норми. Він є основою більш загального екологічно-правового статусу людини, який визначається великою кількістю нормативно-правових актів різних інститутів і галузей (підгалузей) українського екологічного права.

Проте слід зазначити, що конституційно-екологічний статус людини не вичерпує всього змісту основного екологічно-правового статусу людини. Доповнення конституційно-екологічного статусу найважливішими положеннями інших правових актів екологічного законодавства дає змогу сформувати його як один з найголовніших інститутів екологічного права - екологічно-правовий статус людини та громадянина.

Екологічно-правовий статус людини та громадянина - це визначені Конституцією України та іншими правовими актами екологічного права місце, становище і роль людини та громадянина в суспільстві й державі, які стосуються екологічної сфери.

Сутність екологічно-правового статусу людини зумовлюється насамперед її соціальним і загальним екологічним статусом, який визначається характером праці та власності в державі й суспільстві, взаємовідносинами людини і природи.

Однак більшою мірою характеристика екологічно-правового статусу людини і громадянина пов'язана з його структурою та змістом, які складалися впродовж тривалого історичного періоду розвитку людства.

У юридичній літературі до структури загального правового статусу людини відносять різні елементи, серед основних можна назвати громадянство, правосуб'єктність, загальні та конституційні принципи, права і свободи, обов'язки, гарантії їх дотримання. Крім того, в літературі до самостійних елементів такого статусу відносять також юридичну відповідальність, інтереси людини і т. ін. Ці елементи характеризують і безпосередньо визначають місце індивіда в суспільстві, державі взагалі та в екологічній сфері зокрема. Тому їх можна включати до структури екологічно-правового статусу людини і розглядати їх особливості в екологічній сфері.

Перший загальновизнаний елемент - це громадянство (підданство), яке ще здавна стало визначальним елементом статусу індивіда в суспільстві й державі. Як свідчать історичні джерела, ще в Стародавньому Римі вільні люди мали різний статус - громадянина чи просто людини (плебея). Відповідно до цього статусу і визначалося ставлення до них при користуванні природними ресурсами.

Громадянство - це вихідні: початок формування правового статусу людини загалом і екологічно-правового статусу зокрема. Саме інститут громадянства встановлює первинний правовий зв'язок особи і держави як загалом, так і в екологічній сфері зокрема.

Другим елементом екологічно-правового статусу людини, який пов'язаний із громадянством, є правосуб'єктність особи, тобто її правоздатність і дієздатність, у тому числі в екологічній сфері. Прикладом цього може бути передбачене в законодавстві України право приватної власності на землю, яке мають тільки громадяни України при досягненні певного віку.

До найважливіших принципів, які становлять третій елемент статусу людини і громадянина, відносять:

o рівноправність, тобто рівність у правах і свободах узагалі і в екологічних правах зокрема;

o невід'ємність і невідчужуваність екологічних прав;

o гуманістичну спрямованість екологічних прав і свобод;

o загальнодоступність екологічних прав людини;

o безпосередню дію екологічних прав і свобод;

o гарантованість екологічних прав;

o гарантованість заборони незаконного обмеження екологічних прав і свобод;

o відповідність екологічних прав міжнародно-правовим актам в екологічній сфері.

Центральне місце в структурі екологічно-правового статусу людини і громадянина належить, поряд з конституційним (основним), загальним екологічним правам і свободам людини й громадянина. Інші елементи правового статусу групуються та об'єднуються навколо них.

Основне призначення екологічних прав і свобод людини - розкрити зміст екологічно-правового статусу. Крім того, вони є тим принципом, який визначає спрямованість діяльності держави (ст. 2 і 16).

Невід'ємним елементом правового статусу людини є екологічні обов'язки. Вони встановлені й закріплені як на конституційному рівні, так і в екологічному законодавстві. Вони виступають як види й міра суспільно необхідної поведінки людини і громадянина в екологічній сфері.

Самостійним і одним із основних елементів екологічно-правового статусу людини є організаційно-правові гарантії забезпечення цього статусу. Це, зокрема, судовий захист екологічних прав і свобод людини, правова допомога кожній людині, гарантії при здійсненні правосуддя, що стосуються екологічних прав, і т. ін.

Особливим видом гарантій забезпечення екологічних прав і свобод людини є юридична відповідальність у цій сфері. Юридична відповідальність за порушення вимог екологічно-правового статусу людини та громадянина є самостійним елементом цього статусу. Вона може бути передбачена як у національному законодавстві, так і на міжнародному рівні (міжнародно-правова відповідальність).

Серед різних видів юридичної відповідальності за порушення вимог екологічно-правового статусу людини виокремлюють кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та матеріальну відповідальність за екологічні правопорушення.

Поряд з названими елементами екологічно-правового статусу людини ще можна виокремити таку категорію, як екологічні інтереси людини. Водночас слід зазначити, що в законодавстві інтереси визначаються лише в певних випадках. Прикладом можуть бути такі інтереси в екологічній сфері, як вимога охороняти природу в інтересах нинішніх і майбутніх поколінь людей.

Крім того, розглядаючи особливості екологічно-правового статусу людини, громадянина та інших категорій осіб, які є суб'єктами екологічно-правових відносин, такий статус можна характеризувати також за певними сферами чи галузями.

Проте основою загального екологічно-правового статусу людини є конституційно-екологічний статус. Загальний екологічно-правовий статус охоплює окремі статуси в трьох найголовніших сферах екологічної діяльності - природоохоронній, природоресурсовій та в галузі екологічної безпеки. У свою чергу, в кожній із зазначених сфер діяльності існують відособлені, специфічні (спеціальні) галузі правовідносин - земельні, надрові (гірничі), водні та ін. У кожній із них також можна виокремити відповідний особливий правовий статус, який складається з таких самих елементів, що й загальний екологічно-правовий статус.

Загальна характеристика екологічно-правового статусу включає:

o поняття екологічно-правового статусу людини та громадянина;

o конституційно-правові основи екологічного статусу людини та громадянина;

o систему прав та обов'язків людини й громадянина;

o юридичну відповідальність за порушення вимог екологічно-правового статусу людини та громадянина.

І. Залежно від виду діяльності екологічно-правовий статус людини в галузі використання окремих природних ресурсів (природокористування) включає:

o статус людини та громадянина в земельних правовідносинах (земельно-правовий статус людини);

o статус людини в надрових (гірничих) правовідносинах;

o статус людини в водних правовідносинах;

Екологічні права громадян мають два аспекти:

об'єктивне право - сукупність правових норм, що утворюють комплексний міжгалузевий інститут екологічного права;

суб'єктивне право - сукупність повноважень фізичних осіб у галузі екології.

Екологічно-правовий статус людини та громадянина -це визначені Конституцією України та іншими правовими актами екологічного права, місце, становище і роль людини та громадянина в суспільстві й державі, які стосуються екологічної сфери.

Сутність екологічно-правового статусу людини зумовлюється насамперед її соціальним і загальним екологічним статусом, який визначається характером праці та власності в державі й суспільстві, відносинами людини і природи.

Значною мірою характеристика екологічно-правового статусу людини і громадянина пов'язана з його структурою та змістом, які складалися впродовж тривалого історичного періоду розвитку людства.