Повною мірою це вимога відноситься і до концепцій, що тяжіє до другому полюсу, тобто концепціям соціологізаторскім. Все те, що відноситься до біології людини, до природних передумов його існування, нарешті, до людської індивідуальності в її різноманітні прояви в рамках цих концепцій, сприймається як щось другорядне, від чого можна відволікатися при вивченні людини, ібільше того, як сирий матеріал, що володіє нескінченною пластичністю, яким можна безмежно маніпулювати в ім'я досягнення того чи іншого соціального ідеалу.
Для філософського осмислення тих небезпек, які таять в собі соціологізаторскі трактування людини, дуже багато чого дає популярний у нашому сторіччі жанр антиутопій - літератури, що описує вигадане суспільство, в якому панує примітивний, одновимірний соціальний ідеал. Яскравимантиутопії прикладом може служити роман англійського письменника О. Хакслі «ПроДивний новий світ»(1932 р.), що оповідає про країну, в якій штучним шляхом відтворюються різні типи людських істот, заздалегідь пристосованих до тих чи інших видів праці, але ограничинних в усіх інших відносинах... Втім, систематичне винищення мільйонів людей, свогороду вибракування «неповноцінної людського матеріалу», що проводилася, наприклад, гітлерівцями, - це, на жаль, не вигадка, а реальність XX століття.
Особливо треба сказати про тих концепціях, до яких при всій зовнішній визнання важливості біологічного фактора висловлюються оптимістичні твердження про можливості швидкого й незворотної зміни людської природи в потрібну сторону за рахунок одних тільки зовнішніх виховних впливів. Історіязнає багато прикладів того, як за допомогою потужних соціальних важелів змінювалася суспільна психологія (аж до масових психозів), але завжди ці процеси були короткочасні і, головне, оборотні. Людина після тимчасового несамовитості завжди повертається до свого початкового стану, а інколи й втрачає при цьому навіть досягнуті рубежі. Культурологічна штурмівщини і короткострокові вимотуючі ривки не мають жодної історичної та соціального сенсу - вони тільки дезорієнтують політичну волю і послаблюють дієвість самих соціальних важелів.
Характерне для соціологізаторских трактувань зневагу до біологічного в людині почасти корениться у християнській традиції, вякої духовне різко протиставлялося тілесному, плотської як піднесене - низинного. І хоча в цілому розрізнення соціального і біологічного, з одного боку, духовного і тілесного - з іншого, незбігаються, однак між ними є і певні перетину. Наприклад, вплив цієї традиції виразно відчувається, коли в соціологізаторских трактуваннях людини соціальне не тільки протиставляється біологічному, але й оцінюється як щось більш високе, більш «Благородне».
Яка ж позиція марксизму в питанні про співвідношення соціального і біологічного в людині? К. Маркс, як уже говорилося, підкреслював, що визначальним в людині є соціальне. Людина і суспільство нероздільні:тільки в суспільстві, в рамках конкретних соціальних утворень, він реалізується як людина, завжди залишаючись «сутністю всіх цих соціальних утворень, але ці утворення виступають також і як його дійсна загальність, тому також і як спільне всім людям». Свідомість і мислення людини виникають як суспільний продукт і, отже, виявляються вторинними по відношенню до його суспільного буття. На цій основі формуються і специфічно людські матеріальні і духовні потреби, які поряд з іншими характеристиками також визначають сутність людини.
Визначаючи соціальну сутність людини, підкреслюючи значення його громадських зв'язків та характеристик, марксизм аж ніяк не нівелює особливостей окремих індивідів, не принижує їх специфічних якостей як особистостей, наділених характером, волею, здібностями і пристрастями.
Навпаки, звертаючи увагу на загальні закономірності, він прагне рельєфніше відтінити, науково пояснити ці особистісні якості людей. І тут важливо звернення не тільки до соціальної сутності
