У ході дискусії про співвідношення біологічного і соціального в людині висловлюється широкий спектр думок, укладених між двома полюсами: концепціями людини, які прийнято називати біологізаторскімі, або натуралістичними, прихильники яких абсолютизує роль природних, біологічних почав в людині, і соціологізаторскіми концепціями, вяких людина представлений як усього лише зліпок з тих, що оточують його соціальних відносин, їх пасивне породження. Звичайно, в закінченому виглядітакі полярні точки зору висловлюються нечасто, однак багато трактування людини при розгляді співвідношення в ньому біологічною і соціальною тяжіють до одного з цих полюсів. До біологізаторскім концепціям відноситься расизм, який, як уже говорилося, виходить з того, що в головному, істотному, природа людини визначається його расовою приналежністю.
Подібно до расизму, дискредитувало себе інше біологізаторское течія - соціал-дарвінізм досить впливовий в кінці минулого і початку нинішнього століття. Його прихильники намагалися пояснити явища суспільного життя (такі, наприклад, як боротьбакласів), спираючись на вчення Дарвіна про природний добір та еволюцію (так, вони робили висновок про те, що представники вищих класів займають провідне місце в суспільстві, оскільки найбільш високо розвинуті). Повчально простежити витоки цієї концепції. Свого часу англійський священик та економіст Т. Мальтус висунув тезу про те, що громадське життя є ареною боротьби за існування між окремими індивідами тащо успіху в цій боротьбі повинні домагатися найбільш пристосовані. Ч. Дарвін згодом застосував ідею боротьби за існування в своєму еволюційному вченні, розуміючи її, як він сам писав, «у широкому і метафоричному сенсі». При цьому Дарвін наповнив цю ідею конкретним біологічним змістом.
Потім, однак, з біології ця ідея була знов перенесена на суспільне життя, причому її використання тепер освячувалося авторитетом природної науки. Стверджувалося, що коли закон боротьби за існування дії у світі природи, то йому повинна підкорятися і життю суспільства. Насправді ж не тільки боротьба класів, але і економічна конкуренція грунтуються на інших - соціально-економічних – підставах і розвиваються зовсім іншими шляхами, ніж внутрішньо-і міжвидоваборотьба в світі живого. Подібний - з логічної точки зору некоректний - прийом взагалі досить широко використовується в біологізаторскіх концепціях.
Так, кілька десятиліть тому в західній літературі з посиланнями на етологія (науку проповедінку тварин) багато писалося про те, що людині властиві вроджені інстинкти агресивності, які він успадкував ніби то відсвоїх тварин предків. Але як виникло саме уявлення про агресивністьтварин? Етології, спостерігаючи за їх поведінкою, повинні були якось виділяти ікласифікувати різні повторювані форми цієї поведінки. Для їхнайменування часто використовуються слова, запозичені з мови повсякденного життя. У новому контексті ці слова, звичайно ж, знаходять і новий зміст. Саме так виглядали справи зі словами «агресія», «агресивність» припозначенні форм поведінки тварин. Потім, однак, знову був здійснене незаконне перенесення значень термінів, що описують одну сферу. Насправді, на другою сферу, і твердження про «вродженої»агресивності людей отримували, таким чином, видимість природничого обгрунтування. Приблизно такий же невиправданий перенесення значень характерний і для отримала нині широке поширення у ряді західних країн «Соціобіології». Один з її засновників, американський учений Е. О. Уілсонпропонує розглядати історію людини очима зоолога з іншої планети, що становить каталог земних тварин. Під таким кутом зору, стверджує Уілсон, всі гуманітарні й соціальні науки виявляться всього лише спеціалізованими розділами біології, а історія і художня література - лише способами дослідження поведінки людини як біологічного виду.
Визначаючи підходи до «єдиної науки про людину», соціобіології, перш за все, намагаються уникнути як установок соціал-дарвінізму, так і вульгаризаторських концепції «соціологічного детермінізму».
«Соціобіології: новий синтез» - Е. Уілсон дає коротке визначення основноїзавдання нового напряму, що складається в систематичному вивченнібіологічних основ всіх форм соціальної поведінки. Причому під соціальнимповедінкою маються на увазі ті його форми, які породжені існуваннямживих організмів у спільнотах і спрямовані на їх збереження і процвітання.
У наступних роботах Е. Вілсона предмет соціобіології уточнюється, конкретизується, особливо щодо проблеми людини, від початку включеної в загальний контекст аналізу біологічних основ «соціальності». Як видно, лейтмотивом всіх робіт соціобіології є глибока віра вможливості біології внести серйозний вклад не тільки в теоретичне розуміння людини, але і в практичне перетворення його способу життя.
Тому, звертаючись до мислителів минулого, Е. Уілсон і його прихильники віддають перевагу або тим, хто акцентував свою увагу більшою мірою наприродно-біологічної стороні людської життєдіяльності (Г. Спенсер, П. А. Кропоткин, Ч. Дарвін), або тим, хто досліджував можливості наукового знання у вивченні людини (Д. Юм, І. Кант). Очевидно, що самі по собісимпатії саме до цих вченим не можуть бути предметом критики. Разом з тиморієнтація на ті або інші наукові школи, теоретичні напрямки, так як і на їх окремих представників, не може не характеризувати та їх послідовників. Вплив філософських ідей минулого (та й сучасного) на натураліста, на його світогляд являє собою досить складний процес. Його неможливо описати тільки за допомогою понять «Використання ідей», «запозичення ідей», не впадаючи в схематизм. Та йоб'єктивний аналіз впливу культури на індивідуальне творчістьнесумісний з подібним спрощенням.
Дійсно глибоке і всебічне вивчення того чи іншого напрямкув науці припускає не тільки врахування специфіки предмета дослідження натураліста, але й ту внутрішню напруженість його теоретичного мислення, яка неодмінно містить «філософеми», як це вдало названов нашій літературі. Формування і спосіб існування циєї «філософії», що представляють собою швидше образ загально філософського підходу, ніж строгу сукупність її принципів, включені в ту соціокультурну реальність, вякої протікає науково-дослідна діяльність вченого. Як підкреслює Е. Майр, серед багатьох чинників, здатних пояснити опосередкований характер впливу філософських ідей на біолога, переважну роль відіграє світоглядний клімат епохи, країни, конкретного наукового співтовариства. Саме світоглядний клімат створює контекст конкретно-історичного обговорення таких «вічних» дилем біології, як «механіцизмом-віталізм», «Автогенез-ектогенез», «преформізм-епігенез», «Редукціонізм-антіредукціонізм». До цього дилема, як їх специфічної форми, на наш погляд, можна віднести і дилему «природа-виховання». Сааме вона виражена соціобіології в образах ейділонов і ксінедрінов.
Виключно наукові критерії оцінок спотворюються соціобіології навіть увідносно такого авторитету, як Дарвін. Його спадщина постійновикористовується в концепціях соціобіології. Дарвінізм розглядається якфундамент наукового мислення і навіть як свого роду філософія, найбільшповно відповідає духу сучасного природознавства в цілому. У спробах знайти біологічні підстави моральності, духовних характеристик людини соціобіологія постійно апелює до теорії Ч. Дарвіна. Засуджуючи соціал-дарвінізм, соціобіології настільки широко, буквально безмежно тлумачать можливості дарвінівської теорії, що в її рамках виявляється можливим пояснити і соціальне буття людини, і соціально -культурну детермінацію його найбільш відмітних властивостей. Передуючи більше детальний розбір взаємин дарвінізму і соціобіології, подивимося, так чи вірогідно, що дарвінівським роботи, присвячені проблемам людини, можуть бути оцінені соціобіології як ідейно-теоретичнихпередумов їх концепцій. Йдеться, перш за все, піде про працях «Походження людини і статевий добір» (1871) і «Вираження емоцій улюдини і тварин»(1872). Головна ідея, яку тут слід мати наувазі, - це ідея про закономірний і поступове походження людини з тваринного світу. Ця думка, що зародилася у Дарвіна задовго до появи.
«Походження видів» і «Походження людини», присутня в його «Записниках про трансмутації видів»: «Прогресивне розвиток дає остаточну підстава для (допущення) величезних періодів часу, передували (появи) людини. Важко людині, з огляду на (свою)міць, розширення області (свого) проживання, (свой) розум і майбутнє, бути неупередженим щодо самого себе, (однак) в даний час цездається (ясним)».
Серед біологічних передумов становлення людини Дарвін вказував, перш за все, на прямоходіння, спеціалізацію передніх кінцівок вищих приматів для трудових операцій, членороздільної мови, розвинені органи почуттів і мозок. На їх основі і протікав весь процес формування людини як взаємодія соціальних, біологічних і абіотичних факторів і закономірностей.
Соціобіології постійно підкреслюють, що вони - матеріалісти, натуралісти, емпірики-дарвіністи. Однак дарвінізм часом інтерпретується ними довільно, а матеріалізм розуміється настільки невизначено, що залишається термінологічним позначенням. Дійсний характер світоглядних підстав соціобіології доводиться буквально реконструювати по частинах, зіставляючи окремі теоретичні результати з різними заявками, намірами та філософськими судженнями прихильників цього напрямку.
У філософському аналізі соціобіології можливо і необхідно використовувати філософські критерії оцінок. На перший погляд ця теза суперечить перше. Однак, незважаючи на досить рідкісне вживання самого терміну Безумовно, філософської за своєю суттює, і головна мета соціобіології - створити якусь синтетичну науку, яка охоплювала б всі сторони людської життєдіяльності. Те, як фактично вона реалізується, є однією з найважливіших тем даного дослідження. Справа в тому, що, поставивши цілий ряд філософських питань, вони продовжують мислити при їх вирішенні як натуралісти. Ця наївна віра у всемогутність природничо-наукового стилю мислення становитьїх своєрідне методологічне кредо. Саме до нього ми маємо право застосовувати суто філософські оцінки
