Природне і суспільне в людині.

Зміст

 

Вступ

1. Природне і суспільне в людині.

2. Біологізаторскі і соціологізаторскі концепції соціобіології.

3. Психоаналіз і неофрейдизм.

4. Соціологізаторскі концепції.

Висновок

Література

 

 

Введення

Розглядаючи відносини біологічних і соціальних явищ, ми нерідко говоримо про обумовленості біологічного соціального. Наочним прикладомтому можуть служити соціогенні хвороби - ті стійкі психофізіологічні відхилення від норми, які обумовлені факторами суспільного життя: професійні захворювання, так звані соціальні хвороби, а також хвороби, які викликаються або стабільно підкріплювані порушенням екологічної рівноваги. Разом з тим, можна говорити і про біологічне як детермінантність соціального (наприклад, у випадках, коли природні характеристики людини задають мету, контрольні параметри в тих чи інших галузях суспільної практики). Це стосується, перш за все, обліку психофізіологічних допусків в медицині (у фармакології це якісний склад і дозування медикаментів), при вирішенні проблем техніки і норм безпеки, в проектуванні машин, обладнання, меблів, одягу, споруд і т. д.

У дещо іншому плані, що цікавить нас проблема постає при розгляді співвідношення біологічного та соціального компонентів людської поведінки. Тут кінцевий результат нерідко визначається поєднанням, накладенням або «конфліктом» генетично успадкованих і набутих під час виховання (соціалізації) форм поведінки. Важко судити, наскільки першим значущі в нормальних життєвих умовах, але вони дають про себе знати в екстремальних ситуаціях, особливо коли людина стоїть перед драматичною дилемою: збереження життя (при тортурам, голод) або безчестя. І може бути, «Тваринний страх» - не просто художньо-метафоричне уявлення крайньому ступені людського переляку, що блокує моральні принципи, афіксація реальної деградації поведінки до того ступеня, де соціальні цінності поступаються своїй контролюючі функції (критерію, норми, зразка)біологічним інстинктам?

Включення людини відразу в два світи - у світ суспільства і в світорганічної природи – породжує чимало проблем, що стосуються як актуального існування людей, так і пов'язаних з поясненням самої природи людини.

З числа останніх розглянемо два, які можна вважати ключовими. Суть іншої проблеми полягає в наступному: визнаючи, що кожена людина унікальна, своєрідний, неповторний, в практичному житті ми, однак, групуємо людей за різними ознаками, з яких одні (скажімо: стать,вік) визначаються біологічно, інші - соціально, а деякі - взаємодією біологічного і соціального. Виникає питання, яке ж значення в житті суспільства мають біологічно обумовлені відмінності міжлюдьми і групами людей?

Учасниками дискусій навколо цих проблем, що мають багатовікову історію,є не тільки філософи, а й представники спеціальних наук пролюдину, а також громадські діячі. Світоглядна значимість такихдискусій очевидна. Адже в ході їх не тільки висуваються, піддаються критиці і переосмислюються теоретичні концепції, але й виробляютьсянові лінії практичної дії, що сприяють вдосконаленню взаємин між людьми.

 

Природне і суспільне в людині.

«Проблема біологічного і соціального» в дуже широкому і, на жаль, досить невизначеному сенсі. Існує цілий ряд різних проблем,подводимых під цю рубрику. Тому уточнення аспектів відношення біологічного і соціального – нагальна методологічна та наукознавчимі завдання. Її рішення ускладнюється відсутністю досить суворих підстав класифікації, якісним різноманіттям того, що прийнято відносити до біологічним або соціальних елементів дійсності, багатогранності зв'язків цих елементів.

Відповідно за характеристикою К. Маркса сутності людини як сукупності суспільних відносин, він постає істотою соціальним. Разом з тим Людина – частина природи. З цієї точки зору люди належатьдо вищих ссавців, утворюючи особливий вид Homo sapiens, а, отже, людина виявляється істотою біологічною.

Як і будь-який біологічний вид, Homo sapiens характеризується певною сукупністю видових ознак. Кожен з цих ознак у різних представників виду може змінюватися в досить великих межах, що сааме по собі нормально. Методи статистики дозволяють виявити найбільш вірогідні, широко розповсюджені значення кожного видового ознаки. На вияв багатьох біологічних параметрів виду можуть впливати і соціальні процеси. Наприклад, середня «нормальна» тривалість життя людини, за даними сучасної науки, становить 80-90 років, якщо він не страждає спадковими захворюваннями і не стане жертвою зовнішніх по відношенню до його організму причин смерті, таких, як інфекційні хвороби або хвороби, викликані ненормальним станом навколишнього середовища, нещасні випадки і т.п. Така біологічна константа виду, яка, однак, змінюється підвпливом соціальних закономірностей. У результаті реальна (на відмінувід «нормального») середня тривалість життя зросла з 20-22 років удавнини до приблизно 30 років у XVIII столітті, 56 років у Західній Європі допочатку XX століття і 75-77 років - у найбільш розвинених країнах під кінець XX століття.

Біологічно обумовлена тривалість дитинства, зрілого віку та старості людини; задано вік, в якому жінки можуть народжувати дітей (у середньому 15-49 років); визначається співвідношення народжень одну дитину, близнюків, трієнь і т.д. Біологічно запрограмована послідовність таких процесів у розвитку людського організму, як здатності засвоювати різні види їжі, освоювати мову в ранньому віці, поява вторинних статевих ознак і багато іншого. За деякими даними, передається у спадщину, тобто біологічно обумовлена, і обдарованість різних людей у різних видах діяльності (музика, математика і т. п.). Подібно до інших біологічних видів, вид Homo sapiens має стійківаріації (різновиди), які позначаються, коли мова йде про людину, найчастіше поняттям раси. Расова диференціація людей пов'язана з тим, щогрупи, що населяють різні райони планети, адаптувалися до конкретних особливостей середовища їх перебування, і це виразилося в появі специфічних анатомічних, фізіологічних і біологічних ознак. Але, ставлячись доєдиного біологічного виду Homo sapiens, представник будь-якої раси маєтакими властивими цьому виду біологічними параметрами, які дозволяють йому з успіхом брати участь в будь-якій зі сфер життєдіяльності людського суспільства.

Якщо ж говорити про людську передісторії, то вид Homo sapiens єостанньою з відомих сьогодні ступенів розвитку роду Homo. Минулими нашими попередниками були інші види цього роду (такі, як Homohabilis - людина здатний; Homo erectus - людина прямоходяча тощо), наука не дає поки однозначної генеалогії нашого виду.

Біологічно кожен з коли-небудь жили або живуть нині людських індивідів є унікальним, єдиним, бо неповторний набір генів,отримуваних ним від батьків (виняток становлять однояйцеві близнюки, успадковує ідентичний генотип). Ця неповторність посилюється врезультаті взаємодії соціальних і біологічних факторів у процесі індивідуального розвитку людини, бо кожен індивід володіє унікальним життєвим досвідом (навіть однояйцеві близнюки в міру дорослішання стають у чомусь відмінними один від одного).

Унікальність кожної людини – факт першорядної філософсько-світоглядної важливості. Визнання нескінченного різноманіття роду людського, а, отже, і нескінченного розмаїття здібностей і обдарувань, якими можуть володіти люди, є один з основоположних принципів гуманізму. За часів культу особи Сталіна в нашій країні, яквідомо, було в ході твердження: «Незамінних людей немає». Воно використовувалося для обгрунтування ставлення до окремої людини як «Гвинтику» величезної машини, для виправдання нехтування прав та гідності людини. Визнання ж унікальності і самоцінності кожної людської істоти прямо протилежно такому розумінню людини і такій антигуманній практиці.

Наведені приклади говорять про труднощі, якщо не неможливість однозначної розшифровки словосполучення «співвідношення біологічного і соціального». Очевидно, лише конкретні предмет і мета дослідження можуть задати межі його точних значень. Для попередження смислової плутанини слід перш за все, розрізняти конкретно-науковий і філософський аспекти проблеми біологічного і соціального.

Найбільш чіткі приклади конкретно-наукового аспекту дають ті дисципліни,які мають справу з прикордонними проблемами, що лежать на стику громадських та природничих наук, і особливо ті, предмет яких утворюється накладенням і взаємодією сфер соціального та природного. Це багатогалузі географії, медицина, сільськогосподарські науки та ін Про рядігалузей знання можна сказати, що певний зріз співвідношення біологічного і соціального складає їх специфічний предмет. До традиційних наук такого роду - психології, генетики людини,антропології - сьогодні можна додати ергономіку і екологію людини, або медичну екологію. Біологічна та соціальна форми руху матерії «сусідами» в еволюційній картині світу: в ході поступального розвитку матерії на базіїї біологічної форми виникає якісно нове явище - суспільство. Тому взаємодія закономірностей цих рівнів дійсності створює складний комплекс проблем, що стосуються ролі і місця кожного з них врізних сферах соціального. Внаслідок цього утворюється багатющий гносеологічний ґрунт для метафізичних і ідеалістичних помилок, які підкріплюються і закріплюються класовим інтересом і включаються до ідеологічне звернення. Найбільш поширена з цих помилок пов'язаназ таким зведенням (редукуванням) соціального до біологічного, яке веде до підміни перше друге. Вона-то часто і лежить в основі властивої буржуазної філософії неісторичного підходу до людини і соціальної дійсності в цілому. Пояснимо це на конкретному прикладі. Сьогодні кожен, хто виступає зтезою про біологічне перевазі однієї раси над іншою, буде оцінений громадською думкою, щонайменше, як реакціонер, а категоричність неприйняття цієї тези ми вважаємо природним для кожної розсудливої людини. А тим часом такий погляд на речі є історичним завоюванням людства, і до того ж завоюванням порівняно недавнім. Ще вминулому столітті і навіть на початку нинішнього було поширене переконання вперевазі «білої раси» над усіма іншими, і ідеї, які сьогодні миоцінюємо як расистські, в тих чи інших формах висловлювалися аж ніяк незапеклими реакціонерами, а людьми цілком прогресивних поглядів. Так,німецький біолог Е. Геккель, ревний пропагандист вчення Ч. Дарвіна, в 1904 писав: «Хоча значні відмінності в розумового життя ікультурному становищі між вищими і нижчими расами людей, загалом, добревідомі, проте, їх відносна життєва цінність зазвичайрозуміється неправильно. Те, що піднімає людей так високо надтваринами...- це культура і більш високий розвиток розуму, що робить людей здатними до культури. Здебільшого, однак, це властиво тільки вищим расам людей, а в нижчих рас ах здібності розвинені слабко або зовсім відсутні.

Отже, їх індивідуальна життєва значимість повинна оцінюватися зовсім по-різному». Зазначимо, що подібні погляди у багатьох цілком мирно могли уживатися з почуттями співчуття і жалості повідношенню до людей «нижчих», тобто обділених самою природою рас, навіть з інтересом до їх екзотичної вдачі та звичаїв. Але й у цьому випадку то був погляд з боку свого «вищого» на чуже «нижче». Звичайно, наше теперішнє огиду до подібних висловлювань є плід не одних лише дискусій, а у великій мірі самого досвіду XX століття, який явив світові чимало жахливих прикладів геноциду. Але не можна забувати про те, що геноцид знаходив собі виправдання і обгрунтування і в теоретичних міркуваннях.

Ще один приклад того, як часом швидко і різко може змінюватися в історії сприйняття біологічно обумовлених відмінностей між людьми, - це соціальні взаємини між чоловіками і жінками. Різниця двох статей, що належить до числа найбільш фундаментальних біологічних відмінностей між людьми, в різноманітних формах відображається в соціальних відносинах і в культурі суспільства. Протягом багатьох століть ця відмінність осмислювалось людьми крізь призму категорій «вищого» (до якого відносили чоловіче начало) і «нижчої» (жіночого).

Боротьба за рівноправність жінок почалася за історичними мірками, зовсім недавно - всього лише 100 - 150 роківтому. І хоча сьогодні в цій галузі залишається ще багато невирішених проблем,а рух жінок за свої права набуває часом у західних країнахекзотичні і навіть екстремістські форми, не можна не помітити того,наскільки активніше і багатогранніше стала участь жінок у житті сучасного суспільства. В усякому разі, нині в громадській думці все більше стверджується розуміння того, що різниця статей повинно розумітися не вплані їх протиставлення як нібито «вищого» і «нижчого», а в плані їх взаємодоповнюючі і одного з важливих джерел різноманітності людської природи - того розмаїття, яким забезпечується її багатство.