Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 2 страница

Успадковується також фізична організація індивіда, що має важливе, а іноді вирішальне значення для формування особи злочинця. Крім того, життя наводить приклади природженої схильності до вчинення злочинів - це випадки вчинення злочинів неповнолітніми в ранньому віці, коли стверджувати про вплив соціального середовища недоцільно. Спосте­рігається підвищена кримінальна активність серед певних національних груп (мігрантів з Кавказу, Середньої Азії, циган) на теренах колишнього СРСР, негрів та іммігрантів з країн Латинської Америки у США, що неможливо пояснити виключно соціальними факторами. Проте ця тема залишається практично недослідженою через побоювання звинувачень у расизмі⁶⁰.

Отже, соціальне та біологічне в людині не суперечать одне одному, тим паче не є взаємно виключеними, а перебувають у взаємодії та взаємозв'язку.

⁵⁹ Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник
для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів / І. М. Даньшин,
В. В. Голіна, О. Г. Кальман, О. В. Лисодєд; За ред. проф. І. М. Дань-
шина. - X.: Право, 2003. - С. 73.

⁶⁰ Зелінський А. Ф. Кримінологія. Навчальний посібник. - X.:
Рубікон, 2000. - С. 58-56.

 

ТЕМА 6. Проблеми віктимології

та суїцидальної поведінки

6.1. Поняття віктимології

Віктимологія (від лат. "уісііта" - жертва та грецьк. "Іо£оз" -учення, що разом означає "вчення про жертву") - напрямок кримі­нології, що вивчає кількісну та якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їхніх взаємовідносин зі злочинцями, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочин­ності.

Предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимо­логії, є:

- жертви злочинів;

- відносини, що пов'язують злочинця та жертву;

- ситуації, які передують злочину. Функції віктимології:

 

• пізнавальна -полягає у вивченні особи потерпілого, станів віктимпості та віктимізації з метою розробки відповідних за­ходів запобігання їм;

• інформаційна - передбачає надання рекомендацій щодо розкриття та розслідування діянь, скоєних за наявності взаємо­зв'язку між злочинцем і жертвою;

• прикладна - визначається тим, що її знання використову­ються у правотворчій і правозастосовній діяльності, зокрема, при індивідуалізації відповідальності підсудних, зважаючи на поведінку потерпілих, а також для розробки науково об­ґрунтованих заходів віктимологічної профілактики злочинів.

Завданням віктимології є встановлення більш повної картини латентної злочинності через виявлення потерпілих від невідомих або прихов аних злочинів, а також удосконалення механізмів компенсації шкоди потерпілому на справедливій основі.

Віктимологія вивчає жертву щодо її морально-психологіч­них і соціальних характеристик, які впливають на її враз­ливість, та ситуації, що передують злочинові, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину. Це дає змогу отримати

відповіді на запитання: як у таких ситуаціях у взаємодії з по­ведінкою злочинця криміногенно-провокаційно виявляється поведінка жертви.

У кримінологічних дослідженнях минулого головна увага приділялася поведінці злочинця, а потерпілий від злочину, переважно, фігурував як учасник кримінального процесу. Водночас, взаємозв'язок злочинця та потерпілого має важ­ливе кримінологічне значення. Із метою об'єктивного до­слідження механізму конкретного злочину необхідно вивча­ти не тільки злочинця, а й жертву злочину. Це зумовлюється тим, що приводом до злочинного посягання й умовою, що по­легшує його вчинення, іноді може бути й поведінка потерпі­лого. Таку поведінку у кримінології називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов'язані з цим проблеми, -віктимологією.

Зарубіжні вчені розрізняють віктимологію в широкому та вузькому її значеннях. У широкому значенні віктимологія -це окрема наука, що вивчає як жертв злочинів, так і жертв певних соціальних і природних явищ (війн, стихійних лих тощо). Віктимологія ж у вузькому значенні (кримінальна віктимо­логія) - частина кримінології, тобто галузь знань про жертву злочину та її роль у генезі злочинної поведінки.

6.2. Становлення віктимології як самостійного напрямку кримінологічних досліджень

Першу спробу системних досліджень проблеми потерпі­лого від злочину здійснив у 1948 р. німецький учений Г. Гетіг. Він написав книгу "Злочинець і його жертва", в якій роз­робив вчення про жертву злочину та довів, що відношення жертва-злочинець тісно пов'язане зі злочином.

У колишньому СРСР поглиблена розробка питань віктимо­логії почалася із середини 60-х рр. XX ст. завдяки працям відо­мого кримінолога Л. Франка, який доводив, що віктимологія здатна відкрити нову сторінку в кримінально-правовій по­літиці держави та практиці боротьби зі злочинністю. Проб­лемам особи й поведінки потерпілого були присвячені також

 

роботи В. Мінської, Д. Ривмана, В. Рибальської, В. Романова, В. Полубинського та інших вчених⁶¹.

У 1973 р. відбувся 1-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в Єрусалимі, де дискусія проходила навколо понять "вік­тимологія", "жертва злочину", "відносини між злочинцем та по­терпілим"

У 1975 р. відбувся 2-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в Белладжо (Італія), де розглядалися питання щодо статусу потерпілого в системі кримінального правосуддя та поводжен­ня з ним.

У 1979 р. відбувся 3-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в м. Мюнстер (Німеччина), де піднімалися питання стосовно опитування жертв злочину, а також процесу віктимі-зації в державах, які розвиваються. Тут же було створено Міжнародне віктимологічне товариство.

У 1980р. у Вашингтоні відбувся Всесвітній конгрес віктимо­логіє, де були розглянуті питання насилля в сім'ї та питання поводження з жертвами злочину.

У 1982 р. відбувся 4-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в Токіо (Японія), на якому були висунуті питання стосовно надмірної уваги до прав потерпілого, що заважають кримі­нально-процесуальним правам обвинувачених осіб.

У 1983 р. Рада міністрів Європейського союзу прийняла Європейську конвенцію про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів.

У 1985 р. у Загребі на 5-му міжнародному симпозіумі об­говорювались питання щодо віктимізації всіх людей, а також правового статусу потерпілих в кримінальному правосудді⁶².

⁶¹ Див., наприклад: Франк Л. В. Некоторие теоретические во-
просьі становлення советской виктимологии // Потерпевший
от преступления. - Владивосток, 1974; Ривман Д. В. Виктимологиче-
ские факторьі и профилактика преступлений. - Л., 1975; Полубин-
ский В. И. Виктимологические аспекти профилактики преступ­
лений. - М., 1980; Романов В. В. Основи криминальной виктимо­
логии. - Минск, 1980.

⁶² Шнайдер Г. Й. Криминология / Под общ. ред. и с предисл.
Л. О. Ивапова. - М.: Прогресс-Универс, 1994. - С. 348-349.

Розвиток віктимології на сучасному етапі здійснюється за такими напрямками:

• підготовка особи до можливого "стику" зі злочином за допо­могою розробки алгоритму оптимальної поведінки в криміно­генних ситуаціях і спеціальних тренінгів;

• підвищення рівня захищеності посадовців, чиї функціо­нальні обов'язки пов'язані з підвищеним ризиком стати об'єктом злочинного посягання;

• інформування громадян про віктимологічні "ситуації-
пастки", щоб, по можливості,уникнути їх або звести до мінімуму;

• захист і реабілітація потерпілих від злочинів.
Основною метою віктимологічного вивчення є підвищення

ефективності запобігання конкретним злочинам і профілактика злочинності загалом через уплив безпосередньо на потерпі­лих, а також через організацію правового виховання, зорієнто­ваного як на потенційних потерпілих, так і на можливих зло­чинців⁶³.

6.3. Поняття жертви злочину

Потерпілий від злочину (ст. 49 КПК України) - особа, котрій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим, особа, що проводить дізнання, слідчий і суддя виносять по­станову, а суд - ухвалу.

Беручи до уваги наведене визначення, віктимологічна характеристика потерпілого охоплює більш широке коло ознак.

Жертва у віктимології - це особа або певна спільнота людей, котрій прямо чи опосередковано завдано будь-якої шкоди від злочинного посягання. Таке широке трактування особи потерпілого дає можливість комплексно дослідити всі її ознаки.

Латентна жертва - це особа, що реально постраждала від зло­чину, але з якихось причин цей факт залишився невідомим для офіційного обліку. Тож латентними жертвами є і ті потерпілі,

⁶³ Моісеєв Є. М., Джужа О. М. Проблеми кримінальної віктимо­логії (кримінологічний, психологічний та пенітенціарний аспекти): Монографія. - К., НВТ "Правник"- НАВСУ, 1998. - С. 36.

 

котрим закон надав право вибору- повідомляти чи не повідом­ляти про злочин, який стався (справи приватного обвинува­чення).

Важливо також розрізняти випадки, коли статус потерпілого особа приписує собі без достатніх на те підстав і, навпаки, коли він їй нав'язується. Роль жертви може бути реальною та уяв­ною (мається на увазі її самооцінка). Принципове значення має і виділення персоніфікованих та колективних ролей. Хоча віктимо -логія, переважно, вивчає конкретні жертви, але не варто забувати, що нерідко саме від групової поведінки залежить процес пере­творення на жертву як групи осіб, так і окремих її членів.

6.4. Зв'язок "злочинець-потерпілий"

Виходячи з положень філософії, вітчизняні кримінологи, насамперед, вказують на об'єктивні та суб'єктивні зв'язки між злочинцем і потерпілим.

Об'єктивний зв'язок існує між потерпілими та злочин­цями незалежно від того, знають вони одне одного чи ні. їх об'єднує час і місце вчинення злочину. У деяких випадках зло­чинних посягань об'єктивний зв'язок між різними незнайоми­ми людьми перетворює їх на співпотерпілих (потенційних або реальних) і часто зумовлює їхню поведінку та спільні дії.

Суб'єктивний зв'язок "злочинець-жертва" наявний за умови, що вони знають одне одного. Зв'язок "злочинець-жертва" у віктимології розглядається не тільки як відношення, але й як тривала подія, що існує в певному просторі та часі, зміст якої визначає поведінку потерпілих, їхню взаємодію зі злочинцями до, під час, а інколи й після скоєння злочину.

Зв'язок "злочинець-жертва" може розглядатись і як пев­ний стан, коли в одній особі "уживаються" злочинець і жертва одночасно чи почергово⁶⁴.

Важливе значення має також ситуація вчинення злочину. Злочинець, як і потерпілий, діє не тільки відповідно до реальної ситуації, але й так, як вона сприймається й інтерпретується ним. У процесі взаємодії злочинця та потерпілого виникає віктимо-криміногенна ситуація, в якій і скоюється злочин.

6.5. Віктимність та віктимізація

Віктимність - це така соціально-психологічна сукупність рис особи, що зумовлює високу ймовірність стати об'єктом зло­чинного посягання. Треба зауважити, що віктимність - це якіс­ний показник: чим вища віктимність особи, тим більша ймовірність того, що вона стане жертвою злочину.

Віктимність конкретної особи (індивідуальна віктим­ність) - це об'єктивно притаманна людині (реалізована зло­чинним актом або залишена як потенційна) здатність, схильність стати за певних обставин жертвою злочину. Залежно від особистісних рис і поведінки конкретного індивіда ступінь його вразливості може перевищувати середній (підвищена віктимність) або бути нижчим від середнього (мінімізована віктимність). Індивід не придбав віктимність у процесі життє­діяльності, а є віктимним з моменту народження та до смерті; він не може не бути віктимним, оскільки живе в суспільстві, де не ліквідована злочинність, отже, існує об'єктивна мож­ливість стати жертвою злочину⁶⁵.

Віктимізація - це процес перетворення особи чи групи осіб на реальну жертву, а також результат такого процесу; віктимізувати означає: перетворити когось на жертву зло­чину. Девіктимізація - зворотний процес явища.

Віктимна ситуація - життєва ситуація, що складається у зв'язку з характеристиками особи чи поведінкою потенційної жертви, коли виникає реальна можливість заподіяння їй шкоди.

6.6. Класифікація жертв злочинів

Особа потерпілого вивчається віктимологією на двох основних рівнях:

• на першому, індивідуальному рівні, вивчають фактори, що можуть упливати на виникнення та розвиток наміру в май­бутнього злочинця вчинити злочин, а також на механізм вчинення злочину;

• на другому рівні вивчається сукупність жертв, яким зло­чином завдано шкоди, з метою визначення реальних наслідків злочинності.

 

⁶⁴ Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2 кн. / За заг. ред. О. М. Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - Кн. 1. - С. 123.

⁶⁵ Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. -СІП.

 

У загальних рисах кінцевою метою вивчення жертв зло­чинів є підвищення ефективності запобігання конкретним злочинам і злочинності загалом через здійснення цілеспрямо­ваного впливу як на злочинців, так і на потенційних жертв злочинів.

Важливе значення в розкритті змісту поняття "жертва" належить вивченню ЇЇ на соціально-психологічному рівні, що охоплює її соціальний статус, позиції, ролі.

Статус потерпілого визначається сукупністю його прав і обов'язків у межах кримінального процесу та, що важливо для віктимології, його с і осунками з іншими особами, які по­в'язані зі злочинною поведінкою.

Позиція жертви - це особливості стосунків між жертвою та злочинцем, між свідками злочину, між "співпотерпілими" й між третіми особами тощо.

Роль жертви - це поведінка потенційної жертви перед вчиненням злочину та в момент вчинення злочину. Адже її поведінка може так уплинути на розвиток конфлікту, що пере­творить її з об'єкта злочину на його суб'єкт (наприклад, при сімей­но-побутових конфліктах) ⁶⁶.

Роль жертви в кримінологічному механізмі злочину може бути найрізноманітнішою - від нейтральної до максимально провокаційної. Особливе віктимологічне значення має про­вокуюча поведінка жертви внаслідок її високого віктимного потенціалу. Дуже часто така поведінка є приводом і джерелом конфлікту.

Жертві може бути завдано шкоди й у результаті її необачли­вих дій, неправильної оцінки ситуації, а через це й неправиль­ної поведінки. До ситуацій, коли в результаті поведінки жертви створюється об'єктивна можливість вчинення злочину, на­лежать також відсутність необхідної реакції на злочинні чи інші негативні дії, невчинення опору діям злочинця.

Віктимологічно значущою може бути також позитивна по­ведінка жертви, якщо вона полягатиме в здійсненні захисту будь-якої особи від злочинних посягань, при виконанні службо-

вих або громадських обов'язків. У таких випадках, якби жертва не діяла певним способом, вона б не викликала відповідної на­сильницької реакції з боку злочинця.

Проблема класифікації жертв злочинів і, ще більшою мірою, їх типології - надто складна. Жертвою злочину може бути будь-яка людина з моменту її народження та до смерті. Надзвичайна неоднорідність об'єкта створює серйозні труднощі для віктимо-логічної класифікації, оскільки існує велика кількість квалі­фікаційних ознак, які можуть бути покладені в її основу. Та при цьому необхідно дотриматись однієї основної вимоги -віктимологічна класифікація має відображати генетичний зв'язок між поведінкою жертви, з одного боку, та діями зло­чинця до й під час скоєння злочину - з другого. Цей звязок може простежуватись у різних аспектах: соціальному, біологіч­ному, соціально-психологічному, моральному тощо.

Одна з традиційних віктимологічних класифікацій базується на критеріях, дуже близьких до щоденної практики (жертва умисних або необережних злочинів, винна чи невинна, за­здалегідь намічена або ні, випадкова чи жертва-співучасник). Однак ці критерії не задовольняють потреб науки та практики, бо не розкривають справжнього розмаїття взаємодії потенцій­ної жертви та злочинця.

6.7. Віктимна поведінка жертви злочину

Віктимна поведінка може бути необережною, ризико­ваною, провокаційною, об'єктивно небезпечною для самого потерпілого й у результаті чого може сприяти створенню криміногенної ситуації, а в деяких випадках і вчиненню зло­чину⁶⁷. Водночас, це не фатальна риса особи. У принципі, ступінь віктимності будь-якої людини може бути зведений до нуля. Усе залежить від того, чи людина обирає найбільш оптимальний варіант поведінки, аби не створювати віктимо-генну ситуацію.

 

** Курс кримінології: Підручник: У 2 кн. /За заг. ред. О. М. Джужи. -К.: Юрінком Інтер, 2001. - Кн. 1. Загальна частина. - С. 127.

⁶⁷ Джужа О. М., Моісеєв Є. М. Проблеми потерпілого від зло­чину (кримінологічний та психологічний аспекти): Навчальний посібник. - К.: УАВС, 1994. - С. 12.

\ 109

\

Матеріали досліджень і дані кримінально-правової стати­стики свідчать, що значна кількість протиправних діянь зумовлені поведінкою самої жертви злочину, а саме:

- особливостями ситуаційного стану (сп'яніння), станом здоров'я (дефекти органів сприйняття), особливим психіч­ним настроєм, пов'язаним з неадекватними діями у звичайній ситуації;

- недбалим ставленням до безпеки своєї особистості, честі, гідності та збереження майна;

- небажанням повідомити правоохоронним органам про зло­чинні дії, що вже мали місце стосовно неї;

- легковажним ставленням до правил, які покликані охороня­ти суспільний порядок і безпеку;

- участю в незаконній угоді;

- провокаційною поведінкою.

За своїм характером віктимна поведінка може бути:

• конфліктною, коли потерпілий створює конфліктну ситуацію чи бере активну участь у конфлікті, що виник (єініціа-тором бійки або вступає в бійку на боці однієї зі сторін). Особ­ливими різновидами такої поведінки є необхідна оборона, за­тримання злочинця та правозахисна активність;

• провокаційною (демонстрування багатства, екстравагантна зовнішність, неправильна поведінка жінки, що створює враження про її доступність, тощо);

• легковажною (довірливість і наївність неповнолітніх та інших осіб, які неспроможні протистояти нападникові, створення аварійних ситуацій на шляхах пішоходами й водія­ми тощо)⁶⁸.

У межах криміногенної ситуації поведінка жертви може бути оцінена як:

• негативна, тобто така, що провокує злочин або створює
для нього об'єктивно сприятливу ситуацію (форми провокації
різні: від фізичного чи психічного насилля стосовно злочинця
чи його близьких до їх образи, проявів неповаги до громад­
ського порядку та загальновизнаних норм моралі);

⁶⁸ Зелінський А. Ф. Кримінологія: Навчальний посібник. - X.: Рубікон, 2000. - С. 82-83.

ПО /

І

 

• позитивна, що проявляється у протидії злочинцеві, у ви­конанні громадського обов'язку тощо;

• нейтральна, що не сприяла вчиненню злочину⁶⁹.

6.8. Кримінально-правовий підхід до класи­
фікації жертв злочину

Важливою віктимологічною категорією є вина потерпілого. Вина - це не тільки юридичне поняття, але й соціально-психо­логічна категорія, що має моральне значення. Адже завдання віктимології - розробити критерії вини потерпілого у співвід­ношенні з провиною особи, що скоїла злочин, у межах їхньої спільної відповідальності перед суспільством, іншими громадя­нами та самим собою. Віктимологію цікавить також проблема право­мірності опору злочинним посяганням, включаючи самозахист, самодопомогу й самоконтроль. Характер протидії злочинцеві по­казує, якою мірою та в який спосіб потерпілий чинив йому опір.

Залежно від вини жертви (кримінально-правовий підхід) віктимологічну класифікацію розробив відомий румунський кримінолог Б. Мендельсон.

Він розрізняє:

- жертву повністю не винну ("ідеальна" жертва);

- жертву з незначною провиною;

- жертву винну однаково зі злочинцем;

- жертву з провиною більшою, ніж у злочинця;

- жертву особисто винну в скоєнні злочину;

- стимулювальну жертву (психічно хворі, малолітні, особи похилого віку).

6.9. Комплексний підхід до класифікації
жертв злочину

Комплексним підходом в основу класифікації покладено ступінь віктимності, що найбільш узагальнено відображає:

- віктимну деформацію особи;

⁶⁹ Криминология: Учебник для юридических вузов / Под ред. проф. В. Н. Бурлакова, проф., академика В. П. Сальникова. - СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. - С. 157.

- професійну віктимність;

- вікову віктимність;

- віктимну патологію.

Це дає можливість виокремити декілька типів жертв злочинів.

1. Випадкова жертва - особа стає такою внаслідок збігу об­ставин. Взаємовідносини, що виникли між жертвою та злочин­цем, не залежать від їхніх волі та бажання.

2. Жертва з незначним ступенем ризику - особа, що живе при нормальних для всіх людей факторах ризику, але віктим­ність якої зросла непередбачено під упливом конкретної несприятливої ситуації.

3. Жертва з підвищеним ступенем ризику - особа, котра має низку віктимних ознак. До цієї категорії належать два основних види жертв:

 

- жертви необережних злочинів, коли характер роботи, яку вони виконують, або їхня поведінка в громадських місцях мають більш високу, ніж звичайно, віктимність;

- жертви умисних злочинів, соціальний статус яких або роль, яку вони виконують, пов'язані з підвищеним ризиком (працівники правоохоронних органів і воєнізованої охорони тощо). Жертвами цього типу можуть бути й особи, віктимність яких зросла внаслідок конкретних взаємин між жертвою та злочинцем, а також діями третіх осіб, котрі породили конф­ліктну ситуацію. Віктимність може проявитися також у манерах поведінки майбутньої жертви, в її зовнішності.

4. Жертва з дуже високим ступенем ризику-особа, морально-
соціальна деформація якої не відрізняється від правопоруш­
ників. Вона характеризується стійкою анти суспільною спрямо­
ваністю, схильністю до алкоголю, наркотиків, статевою роз­
бещеністю тощо. Висока віктимність - це стан, який тривалий
час не зникає і після того, як особа змінила свою поведінку⁷⁰.

6.10. Значення класифікації та типології жертв

Значення класифікації та типології жертв злочинів по­лягає в тому, що розподіл жертв за певними ознаками тісно

⁷⁰ Курс кримінології: Підручник: У 2 кн. /За заг. ред. О. М. Джужи. -К.: Юрінком Інтер, 2001. - Кн. 1. Загальна частина: - С. 129-130.

пов'язаний з вирішенням практичних завдань боротьби зі зло­чинністю, оскільки полегшує діяльність правоохоронних органів щодо виявлення потенційних жертв і проведення з ними індивідуальної профілактичної роботи.

До основних підстав для класифікації жертв злочинів також належать: стать, вік, професійна належність, морально-психо­логічні особливості особи (що сприяють швидкому складанню особистісно-віктимологічної типології) та ін.

Класифікація жертв за статтю важлива не лише тому, що жертвами деяких злочинів можуть бути тільки жінки, а й з огляду на певні елементи, характер поведінки, що типо­ва для ситуації, в якій завдається шкода.

Класифікація жертв за віком необхідна вже тому, що під­вищена віктимність, наприклад, неповнолітніх і осіб похилого віку, зумовлює необхідність розробки спеціальних заходів віктимологічної профілактики.

Посадове становище та професійна діяльність також можуть зумовлювати підвищену віктимність, і останнім часом ця підстава стає дедалі актуальнішою. Як зазначалося, до такої категорії осіб належать працівники правоохоронних органів, інкасатори, охоронці, касири, водії таксі, що працюють уночі.

Важливе значення має також класифікація жертв за ознака­ми їхнього ставлення до особи, котра завдає шкоди і, насам­перед, за морально-психологічними особливостями. У меха­нізмі злочину "працюють" статева розбещеність і схильність до вживання алкоголю та наркотиків; жадібність і деспотизм; агресивність та жорстокість; брутальність і боягузтво; сміли­вість та доброта; фізична сила й слабкість тощо. Усі перелічені риси виявляються в поведінці та за певних обставин можуть сприяти чи перешкоджати вчиненню злочинів. Класифікація жертв за морально-психологічними ознаками необхідна, перед­усім, для характеристики категорій злочинів, у яких вказані риси особи жертви є основою способу та форми вчинення зло­чину або приводом до його вчинення.

Отже, класифікація жертв необхідна не тільки для їх вивчення, а й, більшою мірою, для організації спеціального напрямку за­побіжної роботи - віктимологічної профілактики.

 

6.11. Поняття віктимологічної профілактики

Віктимологічна профілактика - це сукупність держав­них і громадських заходів, спрямованих на запобігання зло­чинності через зниження в населення загалом або в конкрет­них громадян ризику стати жертвою злочинних посягань.

У віктимологічній профілактиці вирізняються два основні напрями запобіжних заходів, об'єктами яких є віктимологічні ситуації:

• індивідуальна - віктимологічна профілактика, спрямована безпосередньо на потенційних і реальних жертв;

• загальна, чи індивідуально-групова - віктимологічна профілактика, зорієнтована на груповий рівень.

При реалізації першого напряму увагу приділяють заходам, спрямованим на усунення віктимно небезпечних ситуацій (пат­рулювання, обладнання технічними засобами охорони й без­пеки, поліпшення організації дорожнього руху, залучення громадськості до вирішення завдань колективної та особистої безпеки тощо).

При реалізації другого напряму необхідно здійснювати за­ходи виховного впливу, професійного навчання, правової про­паганди, медичного характеру, забезпечення населення спеціаль­ними засобами захисту тощо⁷¹.

Слід зазначити, що основні завдання віктимології по­лягають у тому, щоб:

- виявити коло осіб, які можуть стати жертвами злочинів;

- встановити взаємозв'язки між поведінкою потерпілих і злочинців;

- вивчати віктимні риси особи як визначальний фактор зло­чинних посягань;

- розробити запобіжні заходи, спрямовані на недопущення можливого перетворення осіб у жертв злочинів;

- взяти до уваги поведінку потерпілого при індивідуалі­зації покарання винного у вчиненні злочину;

- визначити обсяги шкоди (матеріальної, фізичної, мораль­ної), що заподіюється певним злочином або злочинністю загалом.

⁷¹ Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. - С. 116.

6.12. Поняття суїцидальної поведінки

Суїцид (від лат. зиісШіит - самогубство) — навмисне, за­здалегідь обдумане позбавлення себе життя; один з видів насиль­ницької смерті.

Термін "суїцидологія" виник у 70-ті роки XX ст. Ним по­значають галузь теоретичних і прикладних досліджень фено­мена самогубства.

Винятково людська здатність до самозагибелі існує як "зво­ротний бік" її саморегуляційної поведінки. В її основі лежить саморуйнування людини через прийняття свідомого рішення про це.

У різні історичні епохи, в різних соціальних прошарках самогубство мало діаметрально протилежні моральні оцінки. У деяких народів воно розглядалось як спосіб гідно піти з життя (наприклад, масове самогубство переможених у релігійних війнах, ритуальне самогубство вдів і слуг правителів в Індії та Китаї, харакірі в Японії, буддистські самоспалення). Водно­час історія з давніх часів фіксує "персональні" самогубства, мотиви яких мало чим відрізняються від сучасних.

За останні десятиріччя, у зв'язку з перетворенням самогуб­ства на руйнівну хворобу, що все більше насувається на су­спільство, суїцидологія утвердилась як самостійна галузь науки. Створено Міжнародну асоціацію із запобігання самогуб­ствам, збільшується кількість різних наукових центрів профі­лактики цього явища. В Україні у великих містах, зокрема й у Києві, працюють кабінети соціально-психологічної допомоги.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), у другій половині XX ст. самогубства вийшли на четверте місце серед причин смертності з тенденцією до постійного зростання: 400-600 тис. осіб за рік на планеті закінчують життя само­губством. Кількість же тих, хто вчинив замах на самогубство у 8-10 разів більша. Відповідно до критеріїв ВООЗ, психічне здоров'я нації перебуває під загрозою, якщо кількість суїцидів перевищує 20 випадків на 100 тис. населення (рівень суї­цидальної активності). Серед країн з високим її рівнем: Латвія (42,5 суїциди), Литва (42,1), Естонія (38,2), Росія (37,8), Угор­щина (35,9).