I бігання злочинам, пов'язаним із незаконним обігом 5 страница

У цей час також була опублікована низка індивідуальних монографій, зокрема: І. Лановенком "Боротьба зі злочинами проти трудових прав і безпеки виробництва" (1977 р.), О. Свєтло-вим "Боротьба з посадовими зловживаннями (1970 р.). Значна увага приділялася підготовці навчально-методичної літератури для службового користування працівників правоохоронних органів. Так, за участю співробітників відділу був виданий на­вчальний посібник "Розслідування та попередження злочинів" (1970 р.).

Кафедри кримінології створено в Харківському юридич­ному інституті (нині Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого), Національній академії внутрішніх справ України, Одеській юридичній академії.

2.26. Розвиток кримінології в незалежній Україні

В Україні з 1991 р. відбулися суттєві соціально-економічні зміни. Почався перехід від командно-адміністративної системи господарювання до ринкової, від тоталітарної держави до право­вої. Та непослідовність, якою супроводжувався обраний шлях,

³⁴ Див.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Наукові досягнення за 50 років (1949-1999). - К., 1999. -С. 112-121.

обернулася негативними наслідками для життя народу. Невтішні результати реформування економіки призвели до спаду виробництва, розростання до загрозливих розмірів "тіньової" економіки, хронічних взаємонеплатежів, незахище­ності вітчизняного товаровиробника й інших негараздів, які загострили соціально-економічну та криміногенну ситуацію в Україні.

Отже, саме життя висунуло перед сучасною українською кримінологією низку складних завдань, що не могло не позначи­тися на предметі, тематиці та методиці наукових досліджень. Нині реорганізується система кримінологічних закладів, які дісталися в спадок від радянських часів, створюються нові дослідницькі центри. Уже на початку 90-х рр. XX ст. почали функціонувати спеціалізовані науково-дослідні установи. При Академії правових наук України в 1995 р. створено Науково-дослідний інститут вивчення злочинності. Один із трьох його відділів проводить власні кримінологічні дослідження. В Інституті держави і права НАН України роботу в цьому напрямку про­довжує відділ кримінально-правових і кримінологічних проб­лем. Крім того, на відповідних кафедрах юридичних вишів країни працюють групи науковців, планові дослідження яких теж мають кримінологічне спрямування.

У 1971 р. на базі Київської вищої школи МВС СРСР була створена науково-дослідна лабораторія Всесоюзного науково-дослідного інституту МВС СРСР, яку очолив професор П. Михай-ленко, а згодом - відомий кримінолог професор А. Закалюк. Відтак лабораторія зазнала багато реорганізацій, у 1997 р. на базі цієї установи був створений Науково-дослідний інститут проб­лем боротьби зі злочинністю.

Функції координації в цій сфері покладені на Координаційне бюро з проблем кримінології, що створене при Академії право­вих наук України в 1995 р. Його завдання полягають: у плану­ванні й узгодженні фундаментальних і прикладних досліджень; у підготовці науково-педагогічних кадрів через аспірантуру (ад'юнктуру) та докторантуру; у забезпеченні навчально-методичною літературою юридичних вишів і факультетів, де читається курс кримінології; в організації проведення науко­вих семінарів, конференцій, симпозіумів тощо.

 

У1998 р. було створено Кримінологічну асоціацію України, завдання якої- об'єднання та координація зусиль ученихі практич­них працівників задля розвитку кримінології.

2.27. Основні напрямки розвитку криміно­логії на сучасному етапі

За ініціативою Кримінологічної асоціації України, Академії правових наук України та Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяль­ності, за участю національних кримінологічних асоціацій країн СНД та Східної Європи ЗО листопада 2000 р. в м. Києві про­йшов 1-й з'їзд кримінологів України. Констатуючи істотні зрушення в організаційному забезпеченні кримінологічних досліджень в Україні після створення в травні 1998 р. Криміно­логічної асоціації України, з'їзд визнав за необхідне:

1) підвищити рівень координації наукових досліджень кримі­нологічного напрямку, вдосконалити їхній зміст і посилити практичну спрямованість подальшого розвитку міжнародного співробітництва в галузі кримінологічних досліджень, здійснити заходи щодо впровадження їхніх результатів у практику;

2) удосконалити кримінологічну підготовку кадрів праців­ників судових та правоохоронних органів;

3) визначити перспективи розвитку кримінологічних до­сліджень та їхнього організаційного, інформаційного та методич­ного забезпечення;

4) визнати, що головною метою є проведення кримінологіч­них досліджень в Україні та впровадження їхніх результатів у практику, забезпечення прав і свобод людини, інтересів органі­зованого на демократичних засадах суспільства, сприяння становленню правової держави³⁵.

В Україні нині проводиться низка кримінологічних до­сліджень, які охоплюють такі важливі проблеми, як:

• теорія та практика профілактики злочинів;

• значення "фонових" явищ у генезі злочинності;

• аналіз кількісних і якісних показників злочинності;

 

• удосконалення організації та методики кримінологічних досліджень;

• вивчення суб'єктивних детермінантів суспільно небезпеч­них діянь;

• узагальнення позитивного досвіду запобігання злочинам у зарубіжних країнах тощо.

У цьому напрямку плідно працюють відомі вітчизняні кримінологи - Ю. Александров, В. Борисов, В. Голіна, В. Глушков, І.Даньшин, О. Джужа, А. Закалюк, О.Костенко, Ф.Лопушан-ський, П. Михайленко, С. Тарарухін, І. Туркевич та ін.

У зв'язку з цим необхідно відзначити також плідну діяль­ність секції кримінального права та кримінології Інституту держави і права імені Корецького НАН України, Міжвідомчого науково-дослідного центру при Президентській координа­ційній раді з боротьби з корупцією та організованою злочин­ністю й Науково-дослідного інституту вивчення проблем зло­чинності в Харкові.

Серед важливих напрямів кримінологічних досліджень в Україні останніми роками виокремлюються проблеми органі­зованої та професійної злочинності, економічної злочинності, злочинності неповнолітніх і молоді, питання запобігання зло­чинності, запобігання та прогнозування рецидивної злочин­ності, кримінальної психології. Потреби практики висувають кримінологічну науку на відповідне місце в системі право­охоронних органів.

³⁵ Курс кримінології: Підручник: У 2 кн. / За заг. ред. О. М. Джужи. -Кн. 1. Загальна частина. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - С. 37.

ТЕМА 3. Злочинність та її основні характеристики

3.1. Поняття та виникнення злочинності як соціального явища

Злочинність - соціально зумовлене, історично мінливе, порівняно масове та кримінологічне явище, що проявляє себе в системі кримінально-карних діянь на певній території за певний період часу, а також осіб, які їх вчинили.

Виникнення злочинності було пов'язане з розпадом первіс­ного суспільства та створенням держави. Це явище зумовлю­валося розпадом суспільства на класи, появою приватної влас­ності та виникненням пов'язаних іх цим соціально-економіч­них суперечностей.

Уперше в історії людства клас рабовласників не тільки встановив бажані та вигідні для себе порядки, але й енергійно їх захищав, застосовуючи суворі заходи покарання до поруш­ників законів.

Розвиток класового суспільства об'єктивно порушив питання про державно-правову охорону від посягань привласненої колишньою родоплеменною владою общинної власності й охорони особи та привілеїв панівних прошарків. Відоме нам раніше кримінальне законодавство рабовласницьких держав (закони Хаммурапі та Ману), а згодом і феодальних держав, характери­зується у зв'язку з цим суворістю каральних заходів, нерівністю осіб,які потрапляли в його сферу,залежно від їхнього соціального статусу. Така ситуація зберігається у будь-якому суспільстві. Змінюючи одне одного, "володарі ситуації" - рабовласники, феодали, буржуазія, сучасні партії- незмінно були і є заклопотані тим, аби будь-які зазіхання на їхні інтереси вважалися злочин­ними, а особи, що їх скоїли, підлягали покаранню.

Сучасне значення злочинності не було відоме первісно­общинному ладу. Не можна порівнювати звичаї та норми моралі, що притаманні будь-якому людському суспільствові, з нормами кримінального права з одного боку, а з другого -примус, без якого не може обійтись людське суспільство, з кримі­нальним покаранням як державно-правовим примусом.

Злочинності та правового поняття злочину не могло бути при родовому ладові у зв'язку зі специфікою його соціально-економічних і духовних відносин. Колективна власність на землю, суспільна власність на основні предмети виробництва, дрібних знарядь праці, зрівняльний розподіл предметів споживання й все інше виключало майнову нерівність і зумовлені нею корис­ливі зазіхання, що складають основу злочинності в суспільстві. Розкол суспільства на протилежні угрупування призвів до бороть­би між ними, тоді виникла необхідність засобами кримінальних репресій захистити інтереси "володарів ситуації". Так виникло соціальне явище - злочинність³⁶.

3.2. Ознаки злочинності

Беручи визначення злочинності за основу, необхідно роз­глянути ознаки злочинності з метою більш детального розкрит­тя змісту поняття "злочинність".

1. Злочинність -явище негативне, що завдає шкоди суспіль­ству загалом, так і конкретним його членам зокрема. Одночасно деякими мислителями ставилося під сумнів таке потрактування. Проте біди, що їх злочинність несе людям, навряд чи дозволяють говорити про неї інакше, ніж як про негативне явище³⁷.

2. Злочинність є соціальним явищем, наслідком причин й умов, що мають соціальний характер. Злочинність - це дзеркальне відбиття тих негативних суперечностей, що існують в нашому суспільстві. Вона соціальна тому, що складається з дій, скоєних людьми в суспільстві проти інтересів всього суспільства чи певної його частини.

Неможливо намагатися вплинути на злочинність, не змінивши соціальних умов, які її породжують. Якщо в основі злочин­ності лежать об'єктивні фактори, то ні жорстокі покарання, ні найдосконаліше кримінальне законодавство не зможуть радикально вплинути на стан злочинності.

³⁶ Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн. -
Загальна частина /Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Лихолоб В. Г.
та ін. - К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. - С. 23.

³⁷ Курс кримінології: Підручник: У 2 кн. / За заг. ред. О. М. Джужи. -
Кн. 1.: Загальна частина - К: Юрінком Інтер, 2001. - С. 48.

3. Злочинність є історично мінливим явищем. Це означає,
що вона з'явилася на визначеному етапі розвитку людства
та разом із суспільними відносинами змінювались поняття
злочинного та незлочинного.

Стан злочинності неоднаковий у різних соціально-економіч­них формаціях. її рівень і структура змінюються й на певних етапах розвитку визначеної формації залежно від змісту й тен­денцій, причин та умов злочинів, а також від визначення держа­вами кола діянь, які є злочинними. Мінливість злочинності чітко відображена в історії кримінального законодавства всіх держав.

4. Злочинність є перехідним явищем. Необхідно пам'ятати, що злочинність - це система, яка має свою внутрішню логіку розвитку, а тому революційна зміна одного суспільного ладу на інший не знищує її. Змінити психологію та поведінку людини раптово неможливо, для цього необхідний певний час. У такому аспекті злочинність завжди є перехідним явищем.

5. Злочинність має кримінально-правову характеристику. Поняття злочину - базового елемента поняття "злочинність" -дає кримінальне право. Коло злочинів, що її складають, визначає кримінальне законодавство. Тож декриміналізація чи криміна-лізація тих або тих діянь впливає на всі її показники.

Кримінологія, вивчаючи злочинність та її причини, керу­ється поняттям протиправності, трактуючи його як юридич­ний вияв суспільної небезпеки. Якщо в діях людини немає складу злочину, передбаченого кримінальним правом, то вона не може бути об'єктом кримінального переслідування.

6. Злочинність - не статистична сукупність злочинів,
а власне явище. Як будь-яке явище, воно закономірне за при­
чиново-наслідковою залежністю та зв'язком, за взаємодією
з іншими соціальними явищами - економікою, політикою, ідео­
логією, психологією суспільства та соціальних спільнот,
управлінням, правом тощо. Інтенсивність і характер злочин­
ності визначаються суперечностями взаємодії соціальних про­
цесів і явищ криміногенного, антикриміногенного та мішаного
характеру.

Це означає, що міжусіма ознаками злочинності існує діалектич­на єдність. Це кількісно-якісна єдність її стану, структури, динаміки,

характеру, географії, це взаємозв'язок соціального та правово­го явища, історично-мінливого і перехідного характеру. Тому зміна одного аспекту злочинності завжди веде до зміни іншого.

7. Злочинність - це не механічна сукупність, а цілісна су­купність, система злочинів. Вона має визначені системні властивості, тобто стійкі взаємозалежності злочинів усередині цілісності та з іншими зовнішніми соціальними явищами. Крім цього, її елементи - окремі злочини та їх групи (підси­стеми) - перебувають у визначених статистично вимірюваних взаємозалежностях і взаємодіях.

8. Злочинності притаманна ознака самодетерміпувального явища, тобто самовідтворення, що характерне для злочинності неповнолітніх, рецидивістів та ін.

9. Злочинність складається з конкретних злочинів, вчине­них на певній території у відповідний період часу.

 

10. Злочинності притаманна іррегулярність. Іррегуляриість стосовно злочинів проявляється в тому, що індивідуальні акти поведінки (крім співучасті), належні до масової сукупності, здійснюються незалежно один від одного. Неможливо сказати заздалегідь, ким безпосередньо, коли та як буде вчинено злочин. Ця незалежність окремих актів поведінки, їх іррегулярність і надає правопорушенням загалом статистичного характеру.

11. Злочинність має масовий характер. Стосовно злочин­ності це означає, що вона проявляється не в окремих злочинах, а в постійно наявній (тій, що зростає чи зменшується) сукуп­ності дій.

12. Злочинність характеризується стійкістю. Стійкість зло­чинності означає, що не можна чекати різких змін у її структурі за рівні короткі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі по­рівняно масові явища не можуть змінюватися дуже швидко. Різкі коливання деяких показників швидше свідчать про недо­ліки обліку, ніж про реальні зміни в стані певного явища³⁸.

Отже, вивчаючи рівень і динаміку злочинності, можна спо­стерігати різні стійкі розподіли її видів, закономірностей місця

³⁸ Криминология: Учебник для юридических вузов / Под ред. проф. В. Н. Бурлакова, проф., академика В. П. Сальникова. - СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. - С. 39.

 

та часу вчинення злочинів, характерні особливості особи зло­чинця тощо.

3.3. Взаємозв'язок понять "злочинність" та "злочин"

Стан злочинності формується зі вчинення протягом ви­значеного часу злочинів. Тож постає питання характеру зв'язку між злочинністю та злочином.

Пояснення взаємозв'язку ґрунтується на філософських категоріях "одиничного", "окремого" та "загального". Відношення між ними мають діалектичний характер. Зміни в кількості, структурі, особливостях злочинів призводять до змін у харак­теристиці злочинності.

У злочинності відображаються найбільш суттєві ознаки окремих злочинів, а випадкові, притаманні лише деяким з них, відсіюються. Так вимальовуються закономірності, пізнання яких є основою як організації боротьби зі злочинністю, так і її прогнозування на майбутнє.

Злочинності, на відміну від окремого злочину, притаманна ознака самодетермінації, тобто самовідтворення.

Спільною рисою злочинності та злочину вважається їхня негативна суспільна й правова оцінка. Тож суспільство та держа­ва вживають заходів щодо обмеження сфери їхнього прояву.

Злочинність охоплює не тільки злочини як такі, але й одно­рідні групи злочинів, у зв'язку з чим виділяють види злочинності.

На відміну від окремо взятих злочинів, злочинність -це явище закономірне. Це проявляється в тому, що в будь-якій державі вона існує незалежно від суспільного ладу.

На рівні масового явища злочинність має самостійні форми руху, знаходить такі зв'язки з іншими загальними явищами, котрівідсутнічи принаймні не можуть бути безпосередньо встанов­лені при аналізі індивідуальних випадків (рівень, структура, динаміка).

Шаблони злочинної поведінки не є власне "винаходом" якихось злочинців. Ці шаблони існують незалежно від інди­відуальної свідомості, зберігаючись у низці випадків протягом тисячоліть. Ще в сиву давнину були відомі злочини, що відображені

в сучасних кримінальних кодексах - крадіжки, грабежі, розбої тощо. Отже, під цим кутом зору злочинність є чимось більшим, ніж просто сума злочинів, бо існує реальна потенційна можли­вість вчинення злочинів, зумовлена наявністю у свідомості певної частини людей шаблонів протиправної поведінки³⁹.

3.4. Види злочинності

Злочинність загалом поділяється на два види: первинну (су­купність злочинів, скоєних уперше) та рецидивну (сукупність повторних злочинів). Кожний з цих видів розмежовується на: злочинність чоловіків і злочинність жінок. При подальшій класифікації злочинність і чоловіків, і жінок ділиться, у свою черіу, на злочинність дорослих та неповнолітніх осіб. Додатково можна назвати міську й сільську злочинність, злочинність у сфері сімейно-побутових відносин, злочинність регіонів. На сьогоднішній день дуже актуальною для нашого суспіль­ства стала організована та професійна злочинність.

Такий видовий розподіл допомагає, по-перше, конкретизу­вати вивчення багатьох проблем, а по-друге, це важливо для ви­рішення практичних завдань щодо запобігання цьому явищу в суспільстві.

Усе вищенаведене дає змогу перейти до глибокого висвіт­лення кількісно-якісних показників, які в юридичній літера­турі іменують елементами злочинності.

3.5. Основні показники злочинності

Злочинність як соціальне явище містить низку рис і ознак, яких немає в окремій антисуспільній поведінці, зокрема й у злочині я к іі іди відуальному акті поведінки та формі прояву злочинності.

Злочинність, як і будь-яке інше соціальне явище, можна оцінювати за допомогою якісних та кількісних критеріїв, основними з яких є:

1) рівень злочинності;

2) коефіцієнти злочинності;

³⁹ Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн.-Загальна частина /Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Лихолоб В. Г. та ін. - К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. - С. 26.

 

3) динаміка злочинності;

4) географія злочинності;

5) структура злочинності;

6) характер злочинності;

7) "ціна" злочинності;

8) стан злочинності.

Стан злочинності - це сукупність усіх показників, які ха­рактеризують рівень, структуру, динаміку злочинності.

Такі основні елементи, що характеризують злочинність у її кількісному та якісному аспектах.

3.6. Рівень і коефіцієнт злочинності

Рівень злочинності - це її кількісна характеристика, що вимірюється в абсолютних величинах сумою вчинених зло­чинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу на визна­ченій території.

Виходячи з того, що на будь-якій визначеній території про­живає кількість людей, відмінна від населення такої ж за площею іншої території, з метою їх зіставлення між собою застосову­ють коефіцієнти.

При цьому використовуються два види основних ко­ефіцієнтів злочинності.

По-перше, коефіцієнт злочинної інтенсивності, що розраховується на все населення певного регіону, включаючи неповнолітніх:

З - кількість зареєстрованих злочинів на певній території за визначений період часу;

Н - кількість мешканців, які проживають на цій території;

Е - визначена кількість мешканців (єдина розрахункова база 1000,10 000,100 000), відповідно до якої проводиться розрахунок.

По-друге, коефіцієнт злочинної активності, що роз­раховується на населення за віком з 14 років, тобто особи, котрі досягли мінімального віку кримінальної відповідальності:

К =— хЕ

З.а. Ц

(14)

О - кількість осіб, які вчинили злочини;

Н — кількість мешканців, які проживають на певній тери­торії віком від 14 років.

Ці коефіцієнти розраховуються не тільки на злочин­ність загалом, але й на кожний окремий вид злочинності, що входить у її структуру. Крім того, зазначені коефіцієнти можуть застосовуватися для виявлення чи порівняння кримі­нальної активності різних категорій населення (чоловіків, жінок, молоді, рецидивістів тощо).

3.7. Динаміка злочинності

Динаміка злочинності - показник, який відображає зміну її рівня та структури протягом того чи того тимчасового періоду (рік, три роки та ін.).

На динаміку злочинності як соціально-правове явище ншіинаїоть дві групи факторів. Перша - це причини та умови злочинності, демографічна структура населення й інші соціальні процеси та явища, що впливають на злочинність. Друга - зміни кримінального законодавства, що розширюють або звужують сферу злочинних діянь.

Диференціація соціальних і правових факторів впливає на статистичну криву злочинності, необхідну для об'єктивної оцінки реальних змін у її динаміці та прогнозі. Зниження чи зростання рівня злочинності відбуваються в результаті як реальних соціальних змін рівня та структури злочинності, так і в результаті правових змін у законодавчій характеристиці кола кримінально-караних діянь, у повноті реєстрації тав інших юридичних факторах.

Статистична картина динаміки злочинності також пов'язана з ефективністю діяльності своєчасного виявлення та реєстрації вчинених злочинів, їх розкриття та викриття винних, забез­печення невідворотності справедливого покарання.

До основних показників динаміки відносять:

Рівень ряду - це показник абсолютної величини, рівня певного періоду, що відображений у конкретному ряді.

Абсолютний приріст (зниження) - це різниця між рівнями минулого та попереднього періодів, відображена в абсолют­них показниках.

Темп росту (зниження) - відсотковий показник рівня мину­лого періоду до рівня попереднього, що береться як базовий (ланцюговий спосіб).

Темп приросту (зниження) - відсотковий показник відношен­ня приросту (зниження) всіх наступних рівнів ряду до першого, що визначений як нерухомий базовий (базовий спосіб).

3.8. Структура та характер злочинності

Структура злочинності - це внутрішня, притаманна їй ознака, що розкриває її будову, окремі складові частини в за­гальній їх сукупності за визначений відрізок часу та на ви­значеній території. Від того, яка структура злочинності, залежить і "напрямок головного удару" в боротьбі з нею. Структура ви­разно показує, що таке злочинність у безпосередніх конкретних умовах, яка визначаюча якість цього явища.

Аналізуючи структуру злочинності, необхідно виходити із суті та змісту самого соціального явища; розглядати злочинність у всій її різнобарвності, беручи до уваги той факт, що злочинність пере­буває в постійному русі та зміні, котрі зумовлюють і змінюють деякі аспекти; розкрити зв'язки та зумовленості різних видів структури як між собою, так і з іншими базовими й надбудов­ними суспільними явищами; досліджувати не тільки теоретичну, але й практичну значущість відповідного виду структури, зважаючи на поліпшення боротьби зі злочинністю.

Основним показником структури злочинності є питома вага. Питома вага - це співвідношення частини злочинності до її за­гальної кількості:

ПВ = З^в- х 100% Ззаг.

З_в - кількість злочинів певного виду

З_заі - загальна кількість зареєстрованих злочинів

Як зазначає відомий російський кримінолог Н. Кузнецова⁴⁰,

основні показники структури злочинності такі:

- співвідношення видів злочинів за їхньою класифікацією, поданою в Особливій частині КК;

- питома вага найпоширеніших злочинів;

Кузнецова Н. Ф. Преступление и преступность. - М., 1969. - С. 29.

—співвідношення видів злочинів за домінантною мотивацій­ною спрямованістю (насильницькі, корисливі, корисливо- насильницькі та необережні);

- питома вага злочинності неповнолітніх;

- питома вага групової злочинності, а всередині її - органі­зованої;

- питома вага рецидиву;

- "географія" злочинності, тобто розподіл її за регіонами й типами населених пунктів;

- питома вага злочинів, пов'язаних з незаконним обігом зброї;

- питома вага злочинів, пов'язаних з незаконним обігом
наркотиків;

- "вуличні" злочини;

- транснаціональні злочини.

Характер злочинності зумовлюється кількістю найбільш небезпечних злочинів у структурі злочинності, а також тим, якою є характеристика осіб, які їх скоїли.

Отже, виходячи з наведеного визначення, характер злочин­ності проявляється через її структуру. Тому можна зробити висновок, що характер злочинності є одним з важливих по­казників її структури.

3.9. "Ціна" злочинності

Характеристика злочинності як негативного соціально-правового явища була б неповною без розгляду її наслідків, основним критерієм яких є "ціна" злочинності, що склада­ється з:

- кримінально-правових наслідків злочинів, які є в багатьох випадках обов'язковим елементом їхнього складу (матеріальна, моральна, фізична шкода конкретним громадянам);

- шкода, що заподіюється злочинами за межами їхнього складу (прямі та непрямі наслідки);

- соціальна реакція на злочинність, боротьба з нею (витрати на утримання правоохоронних органів, на заходи боротьби зі зло­чинністю тощо).

На жаль, методика повного виміру реальної "ціни" злочин­ності поки що розроблена недостатньо. Водночас, такі показ­ники, безумовно, є конче необхідними.

 

3.10. Географія злочинності

Географія злочинності - це розповсюдження її по різних регіонах (територіях) держави, областях, районах, містах, селищах.

Досвід роботи правоохоронних органів свідчить, що нерів­номірність у стані, динаміці та структурі розподілу злочин­ності пояснюється:

• конкретними соціальними умовами певного регіону;

• економічною його характеристикою;

• національним складом і структурою населення;

• послабленням соціального контролю за поведінкою людей;

• рівнем культурно-виховної роботи, організації дозвілля та побуту населення;

• рівнем організації роботи в боротьбі зі злочинністю тощо.

Виявлення та взяття до уваги територіальної різниці в гео­графії злочинності - ключ до ефективних заходів щодо запо­бігання злочинам. При цьому стають більш видимими й конк­ретні причини злочинів, умови їх скоєння, що має не тільки пізнавальне значення, але і слугує основою для організації конк­ретної практичної діяльності.

Поряд з поняттям "географія злочинності" існує і "топогра­фія злочинності", котре ввів у науковий обіг німецький учений Г. Шнайдер. Топографія злочинності - це безпосереднє місце вчинення злочину (магазини, вокзали, квартири, парки тощо)⁴¹.

3.11. Поняття латентної злочинності

Розглядаючи злочинність як соціальне явище й оперуючи її кількісними та якісними характеристиками, ми підкреслю­вали, що для отримання точних відомостей потрібно зверта­тись до статистичної звітності правоохоронних органів.

Кожному практичному працівникові добре відомо, що до статистичної звітності потрапляють не всі скоєні злочини, а тільки частина з них, решта незареєстрована й становить, таким чином, латентну злочинність.

Латентна злочинність - це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті

⁴¹ Шнайдер Г. Й. Криминология / Под общ. ред. и с предисл. Л. О. Иванова. - М.: Издательская группа "Прогресе" - Универс, 1994. - С. 203.

до уваги органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки та судом.

Суспільна небезпека латентної злочинності полягає в тому, що:

• питання боротьби з латентною злочинністю не беруться до уваги і не плануються, а тому не можуть бути ефективними;

• вона зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності, утруднює визначення напрямків боротьби з нею;

• якщо при розкритих злочинах спричинення матеріаль­них збитків частково відновлюється, то в разі прихованих -вони не тільки не відновлюються, але немає навіть процесу­альних шляхів для цього;