Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 1 страница

охоплюють стать, вік, освіту, місце народження та проживання, громадянство, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, належність до певної соціальної групи й інші відомості демографічного характеру. Ці ознаки властиві будь-якій особі й самі по собі не мають кримінологічного значення. Проте у статистичній звітності стосовно осіб, які вчинили злочини, соціально-демо­графічні ознаки дають важливу інформацію, без якої немож­лива повна кримінологічна характеристика особи злочинців.

Узяті у великій сукупності на рівні злочинності взагалі чи на рівні окремого виду злочинів і піддані статистичній обробці в зіставленні з даними офіційної демографічної стати­стики, соціально-демографічні ознаки містять цінну криміно­логічну інформацію про особу злочинців. При такому зістав­ленні встановлюються зв'язки особи злочинця з типовими характеристиками всього суспільства.

Зіставляючи, приміром, частку чоловічого та жіночого на­селення, втягнутого в злочинну діяльність, дослідники доходять

висновку, що співвідношення між жіночою та чоловічою зло­чинністю становить у середньому 1:8.

Співвідношення різних вікових груп у масі злочинності показує, що найбільша кримінальна активність належить особам віком 25-29 років. Поширеність злочинності серед осіб, які мають сім'ю, нижча, ніж серед холостяків і розлучених. У більшості випадків, як показують спостереження, сім'я стимулює позитивну поведінку. Аналіз злочинності за останні роки свідчить про підвищення кількості злочинців за рахунок осіб без певних занять, безробітних та мігрантів. Освітня характеристика вказує па залежність злочинної поведінки від рівня освіти й інтелектуального розвитку особи, що значно впливають на потреби й інтереси людини. Скажімо, для тих, хто вчинив хуліганство, грабежі, посягання на особу, характер­ний низький освітній та інтелектуальний рівні. Місце про­живання часто визначає географію злочинності (міська чи сільська), а також характер злочинності в курортних зонах, "спальних" районах міст, новобудовах тощо.

Із наведених прикладів видно, що соціально-демографічні ознаки дають істотну інформацію про особу злочинця, котра може бути використана як у наукових, так і в прикладних цілях, зокрема, при розробці та реалізації заходів профілактики.

5.5. Кримінально-правова характеристика особи злочинця

Кримінально-правова характеристика особи зло-_ч чинця - це дані не лише про склад скоєного злочину, але й спрямо­ваність і мотивацію злочинної поведінки, одноосібний або групо­вий характер злочинної діяльності, форму співучасті (виконавець,, організатор, підмовник, пособник), інтенсивність кримінальної діяльності, наявність судимостей тощо. Така характеристика дає уявлення про особу злочинця з кримінально-правових позицій. Ця група ознак відображає риси, властиві саме особі злочинця, а не якій-небудь іншій особі, наприклад, аморальній, порушникові трудової дисципліни чи законослухняній людині.

Кримінально-правові ознаки особи злочинця на­бувають прояву в деяких формах дозлочинної поведінки та найбільш повно виражені в учиненому ним злочинові (зло-

чинах). Багатьом злочинцям, як уже зазначалося, задовго до вчинення суспільно небезпечного діяння притаманні такі негативні ознаки, як соціальна занедбаність, порушення норм людського співжиття, правовий нігілізм, зловживання спирт­ними напоями, часте допущення неправомірних учинків у по­буті та за місцем роботи, встановлення контактів зі злочин­ними й антигромадськими елементами тощо. Уже в цей перед-кримінальний період особистість таких людей зазнає істот­них деформацій.

5.6. Соціально-рольові характеристики особи злочинця

Соціально-рольові характеристики розкривають функції інди­віда, зумовлені його становищем у системі наявних суспільних відносин, належність до певної соціальної групи, взаємодію з іншими людьми й організаціями в різних сферах громадського життя (робітник або службовець, рядовий виконавець чи керів­ник, неодружений або глава сім'ї, працездатний чи непрацездат­ний, безробітний тощо). Ці дані показують місце та значущість особи в суспільстві, яким ролям вона віддає перевагу, а які ігнорує, розкривають її соціальну чи антисоціальну орієнтацію.

Отже, поведінка людини залежить, по-перше, від соціаль­них позицій, яких вона дотримується в суспільстві; по-друге, від розуміння та виконання власних рольових обов'язків і функцій, що випливають з певних соціальних позицій. Людина в суспільстві має низку позицій і виконує (принаймні зобов'язана виконувати) різні "ролі". Не всі соціальні позиції, не всі види реальної рольової поведінки мають однакове значення при вивченні особи злочинця, а тільки ті, насамперед, соціально-рольові ситуації, що справляють криміногенний уплив на поведінку людей.

До соціально-рольових ситуацій кримінального характеру належать такі:

• людина ухиляється від деяких соціальних позицій, що дали б змогу їй глибоко ознайомитися із соціальними та правовими нормами;

• вона не може чи не бажає сумлінно виконувати вимоги, що випливають з ревної соціальної позиції, їй це не до снаги;

 

• людина займає позиції, що прямо диктують злочинну по­ведінку (вона є членом злочинної групи);

• вона одночасно обіймає такі позиції, котрі пов'язані із су­перечливими вимогами;

• особа прагне зайняти соціальну позицію, вимогам якої вона заздалегідь не відповідає;

• вона додержується одних соціальних позицій, а орієнтується на інші;

• конфлікт ролей, що виконуються й очікуються в майбут­ньому⁵⁵.

Для осіб, які вчиняють злочини, характерна відірваність від позитивно зорієнтованих формальних соціальних груп, за­міщення в них соціально-позитивних ролей і функцій соціаль­но-негативними, що тягне за собою неповажне ставлення до закону, інших правових норм, трудових, сімейних, громад­ських обов'язків і правопорядку загалом.

Отже, доволі поширеними ознаками осіб, які вчиняють злочини, є низька престижність їхніх соціальних ролей; від­чуженість від навчальних або трудових колективів і водночас орієнтування на неформальні групи з анти суспільними формами поведінки; завищені претензії, для задоволення яких доводиться ігнорувати правові норми. Звісно, що соціально-демографічні ознаки та соціальні ролі характеризують особу злочинця зовніш­ньо, не розкриваючи її внутрішнього змісту. Вони найбільше проявляються в морально-психологічних особливостях особи злочинця та допомагають з'ясувати, чому певна особа скоїла зло­чин і яке її внутрішнє ставлення до цього.

5.7. Риси правової та моральної свідомості особи злочинця

Риси правової та моральної свідомості особи охоп­люють її світогляд, духовність, погляди, переконання, установки та ціннісні орієнтації.

⁵⁵ Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів /І. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман, О. В. Лисодєд; За ред. проф. І. М. Дань-шина. - X.: Право, 2003. - С. 67.

Правова свідомість є однією з форм суспільної, а звідси й інди­відуальної свідомості, відображає ставлення людей до чин­ного права, показує знання міри їхньої поведінки з погляду прав і обов'язків, законності та правопорядку. В основі право­свідомості лежать порядність, обов'язок і внутрішня дисцип­ліна, взаємна повага та довіра громадян одне до одного, до влади, а влади - до громадян. Правосвідомість - це вміння поважати право та закон, добровільно виконувати державні обов'язки та особисті зобов'язання, не вчиняючи правопорушень і зло­чинів.

Злочинці, вступаючи в конфлікт із законом, допускають правове свавілля, ставлять себе вище за вимоги норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання є необхідним обо­в'язком. Кримінологічні дослідження щоразу підтверджують істотну специфіку правової свідомості злочинців. Особи, котрі вчиняють злочини, виявляють (приховану чи явну) неповагу до закону, впевнені, що закон можна обійти, порушити в конк­ретній ситуації на користь особистим або кланово-груповим інтересам. Вони сподіваються (іноді небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.

Жихтя людей у суспільстві регламентується не тільки право­вими, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні пере­конання людей утримують їх від негідних вчинків, слугують стримувальним фактором на шляху можливого вчинення зло­чинів. Проте це не стосується злочинців, їхня моральна свідомість значно спотворена, її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звички та переконання. Аморальні вчинки серед них більше поширені, ніж серед законослухняних громадян. У них немає почуття відповідаль­ності за свої неправомірні дії, вони не цінують власну честь і гідність, зате нехтують гідністю інших, ігнорують громад­ську думку про свою негідну поведінку, їм не властиві почуття справедливості, твердість волі в дотриманні морального обо­в'язку. Для багатьох зі злочинців характерним є роздвоєння особистості: вони говорять одне, а насправді ведуть аморальний спосіб життя. У системі їхніх ціннісних орієнтацій на першому місці стоять егоїстичні й корисливі спрямування, вигода, кар'єризм, власний добробут, самолюбство та свавілля.

 

Отже, злочинці відрізняються негативним або байдужим став­ленням до виконання своїх громадських обов'язків і дотримання правових норм, вибором незаконних засобів задоволення особи­стих потреб, егоїзмом, ігноруванням суспільних інтересів тощо.

5.8. Соціально-психологічна характеристика особи злочинця

Будь-яка соціальна реакція людини, весь лад її життя за­лежать від тих особливостей особи, що сформувалися на базі її психічних станів і процесів під час набуття власного соціаль­ного досвіду: від спрямованості її особистості, мотиваційної сфери, від потреб і прагнень, установок та інтересів, тобто від системи її ставлень до дійсності. Усі перелічені соціально-психологічні компоненти людини щодо осіб, які вчинили су­спільно небезпечні діяння, мають свої особливості. Спрямо­ваність їхньої особистості - антисоціальна; мотивація поведін­ки - анархічна, егоїстична, цинічна, корислива; їхні потреби соціально невиправдані й особистісно необгрунтовані, від­значаються "бідністю", мають перекручений характер; способи їх задоволення такі, що суспільно засуджуються. Взагалі їхні особистіші установки й інтереси не збігаються з інтересами та цілями суспільства й переважної більшості його членів. Деяким із них притаманне психологічне відчуження, що проявляється у відсутності емоційних контактів з людьми та специфічному сприйнятті навколишнього світу як чужого й ворожого їм.

Соціально-психологічна характеристика особи зло­чинця охоплює особливості її:

- інтелектуальних,

- емоційних;

- вольових характеристик.

Інтелектуальні риси передбачають: рівень розумового роз­витку, обсяг знань, життєвий досвід, широту чи вузькість по­глядів, характер і різноманітність інтересів тощо. Криміно­логічні дослідження показують, що більшість осіб, які скоїли злочини, особливо насильницькі, характеризуються зниженим рівнем загальноосвітніх знань, вузьким світоглядом, а то й ро­зумовою відсталістю, обмеженими здібностями до якоїсь су­спільно корисної діяльності.

До емоційних характеристик особи належать рівновага та рухливість нервових процесів (тип темпераменту); ступінь емоційного збудження; сила й темп реагування на різні зовнішні подразники, ситуації тощо. Особам, які скоїли насиль­ницькі злочини, притаманні нестриманість, необдуманість вчинків, агресивність, конфліктність, мінливість у стосунках з іншими людьми. Психічні відхилення найчастіше спостеріга­ються в неповнолітніх, рецидивістів, людей, які вчиняють тяжкі злочини проти особи (вбивства, тяжкі тілесні ушкоджен­ня, зґвалтування), хуліганство, дезадаптивні та ситуаційні зло­чини. До психічних відхилень і аномалій (граничних станів) судово-психіатрична експертиза відносить: психопатію, психо­патичні стани, шизофренію в стійких формах, ушкодження центральної нервової системи, хронічний алкоголізм, нарко­манію та інші форми психічної патології, що не виключають осудності. Такі відхилення в багатьох випадках поєднуються із соціально-психологічною деформацією особистості. Вони, зазвичай, мають набутий характер або одержані під час пологів, внаслідок перенесених травм, різноманітних захворювань.

Вольові властивості особи полягають у вмінні свідомо регулювати свою поведінку, здатності приймати та виконувати правильні рішення, досягати поставленої мети. Варто зазначити, що певна частина злочинців має сильні вольові риси, але вони спрямовані на задоволення антисуспільних потреб та інтересів. Інші злочинці характеризуються слабкою волею, піддатли­вістю, неспроможністю протистояти впливові осіб, які втягують їх у злочинну діяльність.

Визначаючи взагалі вплив психічних аномалій на поведінку людини, необхідно зазначити, що вони автоматично не при­зводять до вчинення злочину. На індивідуальному рівні можна говорити тільки про ймовірності вчинення злочину особою з такими аномаліями. До того ж кримінально караній поведінці сприяють не власне психічні аномалії, а ті психологічні особ­ливості індивіда, що формуються під їхнім упливом. Тож кримі-ногенність властива не психічній аномалії, а психологічній особ­ливості. При цьому психічні аномалії є не причинами, а умовами злочинної поведінки, впливаючи, переважно, не стільки на факт вчинення злочину, як на вид діянь, орієнтуючи останні в бік насильницьких або дезадаптивних злочинів.

5.9. Класифікація злочинців

Вивчаючи особу злочинців, необхідно систематизувати отримані про них дані за певними критеріями. Боротьба зі зло­чинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної особи, водночас вона повинна брати до уваги неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема розв'язується розподілом злочинців на групи й типи, що до­сягається за допомогою класифікації та типізації.

Класифікація - це розподіл статистичної сукупності на групи за певними чітко визначеними ознаками. У межах класифікації фактично вивчається не особа в комплексі її ха­рактеристик, а сукупності злочинців. При цьому виявляється поширеність серед них тих чи тих ознак.

У кримінології найчастіше використовують класифі­каційні групування за такими критеріями:

1) за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта): чоловіки, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорії, зокрема 18-24, 25-29, 30-49 і понад 50 років; з початковою, середньою та вищою освітою;

2) за ознаками соціального становища й роду занять: робіт­ники, службовці, працівники сільського господарства, військо­вослужбовці, приватні підприємці, студенти, безробітні, пенсіонери;

3) за ознаками місця проживання та тривалості проживання: мешканець міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець;

4) за інтенсивністю й характером злочинної діяльності: по­вторність, рецидив (спеціальний або загальний), у складі групи, організованого злочинного угруповання;

 

5) за даними про стан особи в момент вчинення злочину: у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння, під час від­бування покарання у виправно-трудовій установі;

6) за видами вчиненого злочину: грабіжники, вбивці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо.

Зазвичай, проста класифікація не відображає всієї сутності явищ, які досліджуються. Тож, окрім таких, які беруть до уваги лише одну ознаку, використовують і складніші групування, що охоплюють одночасно дві-три ознаки. Так, у регіонах з'ясо­вується, якого саме віку та роду занять злочинці вчинили певні

злочини. При багатомірній класифікації можуть застосовува­тися математичні методи, що дають можливість певним чином систематизувати контингент злочинців для їх ретельнішого вивчення, зокрема, виявлення напрямів змін у цьому контин­генті, груп, які потребують першочергової профілактичної уваги, тощо. Та з'ясування тільки статистичних показників ще не відповідає на запитання про характер зв'язків між різ­ними ознаками цієї сукупності. Типологія є глибшим розпо­ділом злочинців на категорії за ознаками, що причиново по­в'язані зі злочинною поведінкою.

5.10. Типологія злочинців

Типологія — це прийом наукового мислення й емпіричного пізнання, що полягає в розчленуванні явищ і об'єктів на окремі елементи (типи) за найбільш істотними ознаками, у виявленні відмінності між ними⁵⁶.

Кримінологічна типологія злочинців, зазвичай, базується на двох підставах:

1) характері вчинених злочинів;

2) глибині та стійкості антисоціальності особи.

За характером вчинених злочинів виокремлюють такі типи злочинців:

• насильницькі (агресивні), що посягали на життя, здоров'я, честь і гідність людини (з агресивно-зневажливим ставлен­ням до людини та її найважливіших благ) - це вбивці, ґвалтів­ники, хулігани, засуджені за вандалізм;

• корисливі, котрі вчинили крадіжки та розкрадання майна ненасильницькими способами - хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники та ін.;

• корисливо-насильницькі (з корисливо-егоїстичною мо­тивацією, пов'язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості та чесної праці) - бандити, грабіжники, реке­тири, злочинці й наймані вбивці;

⁵⁶ Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів /І. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман, О. В. Лисодєд; За ред. проф. І. М. Дань-шина. - X.: Право, 2003. - С. 74.

 

• злісні соціально дезорганізовані типи (з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов'язків) -порушники правил адміністративного нагляду, порушники правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небез­пекою та ін.;

• необережні (з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання різних правил техніки безпеки) - особи, що вчини­ли злочини з необережності.

За глибиною та стійкістю антисоціальності особи виокрем­люють таких злочинців:

• випадкових злочинців - осіб, які вперше вчинили злочин унаслідок випадкового збігу обставин усупереч загальній позитивній характеристиці всієї їхньої попередньої поведінки (для них злочин не домінантна лінія поведінки, не закономірний результат криміногенної взаємодії особистості та середовища, а радше, прикрий (хоча й винний) епізод їхнього життя);

• ситуаційних злочинців - осіб, що вперше вчинили зло­чин, не встоявши перед упливом несприятливих зовнішніх факторів формування та життєдіяльності особистості, однак взагалі характеризуються більше позитивно, ніж негативно (однак припускаються аморальних вчинків);

• злісних злочинців - осіб, які вчинили декілька злочинів і перебувають у стійкій опозиції до суспільства (для деяких з них злочин став професією);

• особливо злісних злочинців - осіб, котрі вчиняють тяжкі й особливо тяжкі злочини (до них належать й усі ті, хто вчиняє злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).

Отже, типологія фіксує не просто те, що трактується най­частіше, а закономірне, що є логічним результатом соціаль­ного розвитку особи. Вона поглиблює наші знання про зло­чинців, що сприяє розв'язанню загальних завдань боротьби зі злочинністю, й зокрема, підвищенню ефективності інди­відуальної профілактики злочинів і ресоціалізації засуджених. Слід зазначити, що будь-яка типологія має умовний і суб'єктив­ний характер, перелічені типи не завжди наявні в "чистій" формі. Можливі й мішані типи, додаткові варіації розчлену­вання злочинців.

5.11. Практичне значення кримінологічного аналізу особи злочинця

Кримінологічне дослідження особи злочинця має важливе значення не тільки для розвитку кримінологічної науки, а й для практичної діяльності правоохоронних органів. У прак­тичній діяльності з профілактики злочинності, розкриття та роз­слідування злочинів, призначення й виконання покарання, взяття до уваги особистісного фактора відіграє майже вирішальну роль, що проявляється в таких основних напрямках:

1) у статистичному аналізі злочинності за особою злочинця;

2) при проведенні профілактичних заходів;

3) при встановленні причин й умов, які сприяли вчиненню злочину та вивченню особи підозрюваного й обвинуваченого під час досудового слідства кримінальної справи;

4) у діяльності судів при призначенні покарання;

5) у діяльності працівників кримінально-виконавчої системи під час відбування засудженими покарання;

6) в оперативно-розшуковій діяльності⁵⁷.

За допомогою статистичного аналізу злочинності можна створити узагальнений кримінологічний портрет сучасних злочинців. Сучасний злочинець - це молода людина з низьким рівнем освіти та соціального статусу, зазвичай, неодружена або розлучена, що не займається суспільно корисною діяль­ністю, переважно, вчиняє злочин у складі групи.

При вирішенні завдань профілактики доцільно застосову­вати типологічний метод вивчення особи. На основі визначення типу особи та її основних характеристик добирають відповідні профілактичні заходи, що застосовують до конкретної особи.

Відомості про особу злочинця відіграють важливу роль в ході досудового слідства, виявленні причин й умов вчинення злочину (ст. 23 КПК України) та застосуванні заходів щодо їх усунення. Встановлення відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого (підозрюваного), належить до обставин, які стосу­ються предмета доказування в будь-якій кримінальній справі.

⁵⁷ Криминология. Учебник для юридических вузов /Под ред. проф. В. Н. Бурлакова, проф., академика В. П. Сальникова. - СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. - С. 138.

 

Ґрунтовне вивчення та взяття до уваги психологічних особливо­стей особи обвинуваченого в процесі досудового слідства надає слідчому можливість передбачити позицію обвинуваченого в процесі розслідування справи, спрогнозувати поведінку об­винуваченого під час проведення якоїсь із слідчих дій і, згідно з цим, обрати правильну тактику як розслідування загалом, так і тактику здійснення певних слідчих дій, що, своєю чергою, сприяє швидкому й повному розкриттю злочинів, забезпеченню принципу всебічного, повного й об'єктивного встановлення істини у справі.

Важливу роль особа винного відіграє також при призначенні судами законного й обґрунтованого покарання. Багато об­ставин, які характеризують особу злочинця (вік, осудність, попередня судимість, службове становище тощо), законо­давець відносить до ознак складу злочину. Необхідність взяття до уваги особи винного при призначенні покарання законо­давець відносить до загальних основ призначення покарання (ст. 65 КК України). Ступінь вини й індивідуалізація покарання за­лежать від пом'якшувальних (ст. 66 КК України) чи обтяжу-вальних (ст. 67 КК України) відповідальність обставин. Можливість застосування до винного більш м'якого покарання, ніж передбачене законом, законодавець також пов'язує з особою винного (ст. 69 КК України). Кримінологічні дані про особу злочин­ця допомагають правильно вирішити питання про її звільнення від покарання та його відбування (статті 74-87 КК України), про заміну кримінального покарання примусовими заходами виховного характеру (ст. 97 КК України) тощо.

Однією з цілей покарання є перевиховання та ресоціаліза-ція засуджених, що передбачає копіткий і тривалий процес здійснення впливу на особу засудженого. Досягти дієвих успіхів у цій сфері можливо лише тоді, коли перевиховання та ре-соціалізація засуджених ґрунтуватимуться на індивідуалізації застосовуваних до них заходів виправно-трудового впливу з обов'язковим зважанням на особливості та риси особи засудже­ного. Без взяття до уваги цього фактора не слід також сподіва­тися на позитивні результати профілактичної діяльності з особа­ми, що мають антисоціальну налаштованість, а також з особами, звільненими з місць позбавлення волі, з метою запобігання

ич иненню нових злочинів і забезпечення їх швидкої та повної адаптації в суспільстві після звільнення.

Останнім часом у діяльності правоохоронних органів дедалі ширше застосовується метод формування психологічного порт­рета розшукуваного злочинця, котрий ґрунтується на тому, що при вчиненні злочинів, насамперед, сексуального характеру, проявляється психологія та психопатологія злочинця.

5.12. Співвідношення соціального та біологіч­ного в особі злочинця

У вченні про особу злочинця принциповим є питання про роль біологічних факторів у злочинній поведінці. Ця проблема до кінця не вирішена й різними кримінологами трактується по-різному.

Розглядаючи злочин як акт вибіркової людської по­ведінки, що регулюється соціальними законами, необ­хідно визнати соціальну зумовленість не тільки його змісту, але і його походження. Визнання соціальної природи злочин­ності та її причин не означає, що відкидається бодай якийсь уплив біологічних властивостей людини на її поведінку й, зокрема, на вчинення різних злочинів. У структурі будь-якої особистості біологічні властивості є необхідним компонентом.

Біологія людини - це і будова її тіла, і функції внутрішніх органів, і деякі психічні процеси; здоров'я та хвороби; потреби й можливості в певній сфері, нарешті, безліч зв'язків з навколиш­нім середовищем (їжа, одяг), без яких людина існувати не може.

Із погляду представників соціологічного напряму, відмінність злочинної поведінки від правомірної полягає в її спрямованості, цілях і системі мотивів. Злочинцям притаманні потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, погляди зовсім іншого характеру, ніж законо­слухняним громадянам. Вольові фізичні характеристики можуть сприяти чи перешкоджати вчиненню злочинів, проте за їх допо­могою неможливо визначити, чому саме вчинено злочин.

Отже, предметом кримінологічного вивчення, що допоможе відповісти на питання про причини злочинної поведінки, по­винна бути така система особистісних характеристик, які законо­мірно виявляються в ній:

• сфера потреб і мотивації (потреби, інтереси, мотивація);

 

• ціннісно-нормативна сфера свідомості особи (погляди, установки, переконання, ціннісні орієнтації, спрямованість особи);

• соціальні позиції особи з відповідними соціальними нормами;

• діяльність особи, що має значення в соціальному, мораль­ному та правовому аспектах, її місце та роль у цій діяльності.

Представники цього напряму не заперечують можливостей упливу на злочинну поведінку психічних аномалій особи. Проте, на їхню думку, власне психічні аномалії, здебільшого, не успадко­вуються, а набуваються, тобто мають соціально зумовлене походження внаслідок упливу сім'ї, форм виховання, ситуації в колективі тощо. Вони вважають, що в боротьбі зі злочин­ністю осіб, які мають психічні аномалії, необхідно вживати за­ходів як правового, так і медичного характеру⁵*.

Біологічна природа людини не може орієнтуватися на норми права, оскільки вони мають не біологічний, а соціальний характер.

Від біологічних особливостей, насамперед, залежить те, що візьме особа від навколишнього середовища, які громадські відносини ввійдуть до її структури. Інакше кажучи, природа наділяє людей ніби своєрідним фільтром, через який не кожний соціальний фактор може пройти. Біологічне постає як об­ставина, під упливом якої формується система суспільних відносин, які складають сутність особистості.

Генетичні й інші біологічні, фізіологічні відхилення, звичайно, певною мірою впливають на поведінку людини. Це безперечний факт, який, однак, вимагає правильного тлумачення. Отож вказані негативні особливості, що не ви­ключають осудності особи, є соціально зумовленими, їхній характер залежить від соціальних факторів, адже особистість формується під провідним упливом соціального середовища.

Соціально-біологічні ознаки в криміногенній детермі­нації є не причинами й умовами злочинності взагалі, а також окремих її видав, а умовами (не причинами) деяких насильницьких злочинів, злочинів неповнолітніх, дезадаптивних злочинш і низки необережних злочинів, пов'язаних з використанням техніїш. Якщо ці ознаки стали безпосередньою причиною суспільно небезпечної

⁵⁸ Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. - С. 80.

поведінки, то йдеться про неосудну поведшку, що виключає зло­чинність і кримінальну караність⁵⁹.

Соціальне - це не що інше, як особливо організоване біо­логічне, а особа людини формується під упливом двох потоків інформації - соціальної та генетичної, - що діють одночасно. Генетично успадковується темперамент, від якого значно за­лежить характер людини, зокрема, така його особливість, як залежність поведінки від зовнішнього впливу. Успадковує людина й інтелектуальні та інші здібності, талант, обдаро­ваність. Підструктура біологічно зумовлених рис особи - тем­пераменту, здібностей, типу нервової системи, а також пато­логії психіки - бере дійову участь у процесі саморегуляції, а іноді навіть є визначальною. Деякі види психопатії за певних умов визначають протиправну поведінку особи, а патологічні відхилення психіки зумовлюють підвищений ризик насиль­ницьких посягань на життя, здоров'я, честь і гідність інших.