Феномен синестезії відомий науці впродовж вже трьох століть. Пік інтересу до неї припав на рубіж ХІХ і ХХ ст. Тоді змішанням почуттів зацікавилися не тільки медики, але й люди мистецтва. Наприклад, були популярні концерти "музика + світло", в яких використовувався спеціальний орган, чиї клавіші витягували не тільки звуки, але і кольори.
Вчені задумалися над природою синестезії ще в XIX в. Стаття Френсіса Гальтона (двоюрідного брата Чарльза Дарвіна), присвячена цьому феномену, з'явилася в журналі Nature в 1880 р. Втім, більшість дослідників відмахувалися від синестезії, вважаючи її шахрайством, артефактом, пов'язаних з вживанням наркотиків (подібні ефекти викликають ЛСД і мескалін), або цікавим, але не заслуговує серйозної уваги явищем.
Синестезія (від грец. Synisthesis - спільне почуття, одночасне відчуття), феномен сприйняття, що складається в тому, що враження, відповідне даному подразнику і специфічне для даного органу почуттів, супроводжується іншим, додатковим відчуттям чи чином, при цьому часто таким, яке характерно для іншої модальності. Типовий приклад синестезії - «кольоровий слух», так само як і звукові переживання при сприйнятті кольору, і т. п. Синестезія аж ніяк не вказують на розлад сприйняття, вони в тій чи іншій формі і мірі зустрічаються майже у кожної людини. Види синестезії різняться насамперед із характером виникаючих додаткових відчуттів: зорові (т. зв. Фотізми), слухові (фонізми), смакові, дотикові і т. д. Синестезія можуть виникати або вибірково, тільки на окремі враження, або ж поширюватися на всі відчуття небудь області.
Психологічна співвідносність кольору, звуку, слова, форми, тактильних, смакових і нюхових відчуттів називається синестезією. Вперше на це явище звернули увагу особистості творчі - художники і письменники. Гете відзначив відповідність геометричних фігур певним квітам (коло = синьому, а трикутник = жовтому). Артюр Рембо писав, що звук "А" чорного кольору, "Е" - білого, "І" - червоного, "У" - зеленого, "О" - блакитного. Іван Бунін просунувся ще далі: він детально виклав передачу кольору всіх букв російського алфавіту.
"Синестезійні" асоціації можуть бути досить химерними, непередбачуваними і фантастичними, навіть "надприродними". "Цілком нормальні" в усьому іншому люди, з дитинства "уражені" синестезією, заявляють часто у вельми категоричній формі, що літери, слова і числа мають вроджені кольору. Причому навіть коли їх тестують багато років потому, вони дотримуються тих же самих асоціацій. Однак механізм формування всіх цих "відповідностей" досі повністю не виявлено.
У 1996 р. Саймон Барон-Коен (Simon Baron-Cohen) та його співробітники з Кембріджського університету (Велика Британія) встановили, що приблизно один з двох тисяч осіб має подібні "жорсткі" зв'язку, і це, ймовірно, є генетичною спадкової рисою, закодованої в X-хромосомі. За іншими даними, на одного сінестетіка доводиться до 25 тисяч "нормальних" людей. Жінок-сінестетіков більше, ніж чоловіків: у США в три рази, а в Англії - у вісім, причому власники цього рідкісного властивості в більшості своїй не правші - вони або лівші, або люди, однаково добре володіють як правою, так і лівою рукою. Сінестетікі не сильні в математиці і гірше звичайних людей орієнтуються в просторі.
Термін "синестезія" - складової ("син-естезіс"), що етимологічно розшифровується зазвичай як "со-відчуття". В той же час чомусь не звертають уваги на те, що давньогрецьке слово "естезіс" лежить і в кореневій основі слова "естетика", і при цьому ніхто не прийме всерйоз пояснення естетики як "науки про відчуття". Звідси існує думка, що синестезія - соціальний, культурний, а не біологічний феномен. Саме мова, мистецтво є той "полігон", де формується і найбільш активно культивується синестезія.
