ворчі стани та творчі здібності людини.

ворчість як предмет психологічного дослідження.

Творчість - це діяльність, часто професійна. Вузлові моменти в структурі творчої діяльності - творчі події або стадії. Вони мають різну тимчасову протяжність і можуть проходити паралельно.

Перша стадія - поява задуму, тобто уявлення про твір взагалі, про його темпі і жанрі - засобах оформлення, наприклад, мові, архітектурному стилі, поведінкової лінії і т.д.

Друга - планування: визначення структури майбутнього твору - його складових частин і зв'язків (тимчасових, просторових, формально-логічних, функціональних і інших) між ними.

Наступні стадії - це спроба втілення (всього твору або його частин) і співвіднесення результату з задумом. Потреба зрозуміти природу процесу творчості виникла як наслідок необхідності впливати на творчу діяльність, щоб підвищити її ефективність. Ще давньогрецькі філософи прагнули в своїх системах навчання застосовувати методи, які розвивали б в учнях творче мислення. Надалі почалися пошуки більш активних форм впливу на людську психіку, які дозволяли б керувати творчою діяльністю. У різних дослідницьких напрямках складалися свої системи понять, що дозволяють до деякої міри пояснити окремі моменти або сторони вирішення творчих завдань. Так, наприклад, в вюрцбургской школі в якості вирішального чинника виступала так звана детерменірующая тенденція, тобто певна спрямованість розумових процесів, що формується під впливом завдання, мети, що стоїть перед суб'єктом.

Американський дослідник Дж. Гілфорд вважав, що творче мислення пов'язане з домінуванням у ньому чотирьох особливостей:

Оригінальність, нетривіальність, незвичність висловлюваних ідей, яскраво виражене прагнення до інтелектуальної новизни. Творча людина майже завжди і скрізь прагне знайти своє власне, відмінне від інших рішення.

Семантична гнучкість, тобто здатність бачити об'єкт під новим кутом зору, виявляти його нове використання, розширювати функціональне застосування на практиці.

Образна адаптивна гнучкість, тобто здатність змінити сприйняття об'єкта таким чином, щоб бачити його нові, приховані від спостереження сторони.

Семантична спонтанна гнучкість, тобто здатність продукувати різноманітні ідеї у невизначеній ситуації, зокрема в такій, яка не містить орієнтирів для цих ідей.

Такий підхід до вивчення творчості, концепція креативності як універсальної пізнавальної здатності, в основі якої лежить тривимірна модель інтелекту, з вимірами: зміст х операції х результати, зробили вчення Гілфорда широко поширеними в світі. У ході дослідження творчого мислення були виявлені умови, які сприяють або перешкоджають процесу. Серед інших причин вказуються такі, як: вплив минулого досвіду, стереотипи мислення, невпевненість, мотивація, знання. Г. Ліндсей, К. Халл і Р. Томпсон вважають серйозними перешкодами на шляху до творчого мислення схильність до конформізму, страх опинитися «білою вороною», страх здатися занадто екстравагантним, агресивним, тривожність та інші.

ворчі стани та творчі здібності людини.

Натхне́ння— особливий стан людини, типова для творчості риса, її складовий елемент, який характеризується, з одного боку, високою продуктивністю, з другого боку — величезним підйомом і напругою сил людини. Це стан найвищого піднесення, коли пізнавальна й емоційна сфери поєднані і спрямовані на розв'язування творчої задачі. Людину в стані творчого натхнення нібито несе «потік», вона не все усвідомлює у своїх діях, не завжди може сказати, скільки минуло часу (година, день, доба). Нерідко з перебуванням у стані творчого натхнення пов'язане й виникнення інсайтів, осяяння. Людина, яка перебуває у стані творчого натхнення, має сильний вплив на інших людей, часто може переконати їх, схилити до своєї думки, ідеї, повести за собою. Особистісну властивість, що надає можливість такого ситуативного впливу на інших, пов'язаного з власним натхненням, називають харизмою. Стан натхнення виникає в людини, жагуче і завзято прагнучої до творчого вирішення поставленої проблеми.«Натхнення — це така гостя, яка не любить відвідувати ледачих»П. І. Чайковський)

Стан натхнення характеризується легкістю руху думки й образів, їхньою ясністю і достатком, глибокими переживаннями. На фоні стану натхнення всі пізнавальні процеси протікають особливо продуктивно. Люди шукають натхнення із різноманітних джерел. Ним може бути поезія, живопис, музика, щось незвичайне, або ексцентричне, хобі, бізнес-видання, спеціальні тренінги, розмови між людьми тощо.

Натхнення тісно пов'язане з інсайтом, раптовим розумінням того, у який саме спосіб можна розв'язати задачу або проблему. Стану передує напруження, напружений пошук вирішення завдання, що особа поставила перед собою. Перебування в подібному стані може були як у декілька хвилин, так і в декілька годин.

Творча (креативна) особистість здатна бачити і відчувати проблеми там, де більшість не бачить, відкласти знайдене рішення і шукати нове, терпляча до невизначеності, прагне оригінальності. їй притаманні інформованість, ґрунтовні знання, працьовитість, самокритичність і низький рівень соціального конформізму. У процесі творчості особистість самоініціативно визначає для себе цілі і критерії досягнення. У творчої особистості поєднані внутрішня потреба творити, розуміння суті справи, знання і вміння, обдарованість.

Наділену творчими здібностями людину характеризують:

1)специфічний характер пізнання, що ґрунтується на ускладненому наслідуванні, здатності кардинально змінювати настанову інтелекту (якщо вона неефективна) під час розв'язання проблем;

2)евристичні вміння, що є передумовою виникнення нових ідей;

3)стиль роботи (здатність концентрувати увагу, вибіркове ставлення до проблем, висока енергійність). Творчі люди мають високий інтелект, хоча прямої залежності між креативністю та інтелектом немає. Для реалізації творчого потенціалу необхідний «пороговий рівень інтелекту» - коефіцієнт інтелекту 120. Нижче від нього творчі здібності не можуть бути реалізовані. Перевищення рівня інтелекту порогових значень не збільшує творчих можливостей людини. Деякі особистості виявляють високий або надзвичайно високий інтелект за мінімальних творчих досягнень. Інтелектуальна обдарованість - необхідна, але не достатня умова творчої активності. Найважливіші компоненти, потрібні для творчої діяльності, - чутливість до проблем, незалежність у складних ситуаціях. Творчі люди продукують багато ідей, схильні до широких узагальнень, здатні приймати рішення в умовах дефіциту інформації, «інтелектуально безстрашні» (висловлюють ідеї навіть за відсутності доказів). Вони цінують гумор, чутливі до комічного. Почуття гумору пов'язане зі свободою мислення, легкістю асоціювання. Вони уникають категоричних оцінок, стереотипних суджень, часто оперують нечітко визначеними поняттями. Процес творчого інтелектуального пошуку вимагає мужності, інакше особистість може зупинитись на півдорозі до результату. Адже часто доводиться протистояти більшості; залишаючи свої ідеї, доходити несподіваних, незвичних, парадоксальних висновків. Крім того, творчій особистості доводиться переживати особливе психічне напруження. Творчих людей характеризують самостійність суджень, упевненість у собі, здатність бачити в труднощах нові можливості, ризикувати, сміливість, наполегливість, самоповага. їм властиві самодисципліна, здатність відкласти задоволення, терплячість до невизначених ситуацій, висока міра відокремленості й особистої автономії, інтернальний локус контролю, схильність до ризику, високий рівень самоініціативи, прагнення виконувати завдання якнайкраще. За твердженням американського психолога Джеймса Маккіна Кеттела (1860-1944), характерними рисами творчих людей у мистецтві та науці є шизотимія, радикалізм, домінування, інтроверсія.

3.Історичний розвиток поглядів на творчість людини

У християнській філософії Середньовіччя в поглядах на творчість найрельєфніше виявляються дві взаємозв’язані тенденції. Перша тенденція зв’язана з розумінням Бога як особистості, яка творить світ не відповідно з якимось вічним зразком, а зовсім вільно. Творчість є виклик буття з небуття за посередництвом вольового акту божественної особистості (Августін). Друга тенденція в підході до визначення творчості зв’язана з античною традицією, зокрема, з точкою зору Платона. Так, творчість Фома Аквінський розглядає як добро в завершеності, як розум, що вічно спостерігає сам себе. Людська творчість у християнстві розглядалася, насамперед, як творчість історії. Художня і наукова творчість, навпаки, розглядалася, як дещо другорядне. У своїй творчості людина мовби постійно звернена до Бога і обмежена ним, тому в Середньовіччі ніколи не знали того пафосу творчості, що характерне Відродженню. В епоху Відродження людина поступово звільняється від Бога і починає розглядати саму себе як творця. Творчість мислителі Відродження розглядають як художню творчість, як мистецтво в широкому розумінні, що в своїй глибині й суті розглядається як творче співпізнання. Це породило культ генія як носія творчого початку. З кінця XV ст. спостерігається тенденція розглядати історію як продукт людської творчості. В XVII-XVIII стст. в поглядах на творчість знову появляються дві раніше існуючі тенденції. Так, Джордано Бруно і Бенедикт Спі-ноза відтворюють античне ставлення до творчості як до чогось менш істотного в порівнянні з пізнанням, що в кінцевому підсумку є спостерігання вічного Бога – природи. Філософія, що формувалася під впливом ідей протестантизму (Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк), намагалася пояснювати творчість як вдалу, але випадкову комбінацію вже існуючих елементів, тобто як щось схоже на винахідництво. Розвиваючи цю ідею, Іммануїл Кант розглядає творчу діяльність як продуктивну здатність відображення, спрямовану на зміну вигляду Світу, а структуру творчості – як один з найважливіших моментів структури пізнання свідомості. Творчі здібності уявлення, за Кантом, є об’єднуючою ланкою між багатоманітністю чуттєвих сприймань і єдністю понять розуму, що врешті-решт, лежать в самій основі пізнання. Кантівське вчення про уявлення продовжено Фрідріхом Шеллінгом. Виходячи з того, що творча здібність уявлення є єдністю свідомої і несвідомої діяльності, Фрідріх Шеллінг говорив, що ті, хто найобдарованіший здібностями, – генії – творять ніби в стані натхнення, інтуїтивно, неусвідомлено, подібно тому, як творить природа. Різниця лише в тому, що такий процес проходить у людині і, отже, опосередкований її свободою. За Шеллінгом та іншими представниками німецької романтичної школи XVII-XIX стст., творчість, насамперед, творчість митця і філософа, – це найвища форма людської життєдіяльності. Тут людина зустрічається з Богом Абсолютним, тобто з Богом. Таке розуміння творчості відрізнялося від пояснення античної і Середньовічної філософії. Це дозволяло представникам німецької класичної філософії, особливо Георгію Гегелю, по-новому підійти до історії як сфери реалізації людської творчості, безвідносно до будь-якого трансцендентального сенсу. В кінці XIX – на початку XX ст. найбільший інтерес становлять погляди прихильників філософії життя і екзистенціалізму. У філософії життя найбільш розгорнута концепція творчості дана французьким філософом Анрі Бергсоном. У творі «Творча еволюція» Анрі Бергсон розглядає творчість, життєвий запал як безперервне народження нового, складає суть життя. Та творчість розглядається переважно за аналогією з природно-біологічними процесами і через це протиставляється технічному раціоналізму. Творчість, стверджував Анрі Бергсон, це дещо об’єктивне, що звершується. У природі -у вигляді виникнення нових зразків і переживань. Діяльність інтелекту, за Бергсоном, не здатна створювати нове, а лише комбінує старе. Екзистенціалізм, навпаки, підкреслює духовно – особистісну природу творчості.

Австрійський лікар і психолог Зігмунд Фрейд і його прихильники відносять творчість в сферу несвідомого, гіпертрофують її неповторність, стоять на позиціях непізнання творчості і її несумісності з раціональним пізнанням. Талант, за Фрейдом, – це вроджене вміння сублімувати свої глибинні сенсуальні комплекси. Деякі філософи і психологи намагаються ототожнювати геніальність з божевіллям.