Головні наслідки запровадження нетарифних бар’єрів. Загальні принципи оцінки нетарифних бар’єрів.

Результатами застосування нетарифних бар’єрів є, насамперед, скорочення імпорту та підвищення цін на імпортовані товари. Останнє може мати негативні наслідки для галузей, які використовують імпортні товари для переробки і виготовлення готової продукції. Відповідно внаслідок запровадження нетарифних бар’єрів змінюється (скорочується) еластичність попиту на імпортовані товари по ціні.

У залежності від тривалості застосування, ступеня врахування пропозиції та попиту на імпортні товари, валютних курсів ефективність впливу нетарифних бар’єрів на економіку країни теж змінюється, причому у випадках їх стихійного кон’юнктурного застосування (як у нашій державі) зниження доходів від зовнішньоторговельної діяльності може бути істотним.

Особливо негативним для міжнародної торгівлі є невизначеність нетарифних бар’єрів, їх нестандартність, неформалізованість. Це зумовлює певні втрати і збитки учасників торгівлі, а також витрати країни на адміністрування нетарифних обмежень (застосування правил і процедур). Практика засвідчує, що платежі податкового характеру з групи нетарифних бар’єрів імпортери прагнуть передбачити вже при укладенні контракту (по суті перекласти ці платежі на експортерів). Від позиції і тактики останніх під час переговорів залежить, хто і в якій мірі фінансуватиме ці витрати.

Основні принципи та напрями застосування нетарифних бар’єрів вироблені у процесі переговорів між промислово розвиненими країнами Європейського союзу та ОЄСР.

Насамперед, заходи з нетарифних бар’єрів розглядаються як “еквівалентні” певним тарифам, якщо вони мають ту ж саму вартість, що і тарифи з певних національних індикаторів. Потенційні індикатори включають: обсяги торгівлі, національні ціни на імпортні товари, обсяги національного виробництва, рівень допомоги місцевим виробникам. Торгові бар’єри повинні запроваджуватися таким чином, щоб відбивати еквівалентність тарифів на національні ціни товарів, причому вплив бар’єрів має бути лише прямим (без врахування впливу в одній галузі на інші галузі).

Істотний ступінь невизначеності нетарифних бар’єрів у конкретних секторах економіки, потребує застосування їх експертизи на основі спеціальних досліджень з товарів, характеристик постачальників і споживачів, засобів державного регулювання.

Враховуючи те, що часто реальна “ціна” нетарифних бар’єрів виявляється у процесі ринкової діяльності (і то не завжди), застосовуються опосередковані, але кількісно вимірювані оцінки. Для прикладу, оцінка тарифного еквіваленту права ціни на квоту може бути здійснювана через вартість її продажу на аукціонному чи вторинному ринку (в Україні — право на оренду землі). Але точніше “вартість” цього бар’єру може бути визначена через порівняння цін на аналогічний товар на різних ринках.

Як найкращий підхід до оцінки розміру нетарифного обмеження застосовується побудова меж (максимальних і мінімальних) на основі вибіркових досліджень, що враховують всі аспекти впливу запровадження бар’єрів.

Оцінка нетарифних бар’єрів повинна проводитися на найнижчому рівні інтегрування (національний імпорт, національне виробництво у конкретній галузі) і інтегруватися до рівня світової торгівлі і світового виробництва (хоча, не завжди це можливо).

Для вимірювання нетарифних методів, як правило, використовують один з наступних індексів:

· Індекс частотності (frequency index) – індекс, який показує частку тарифних позицій покритих нетарифними обмеженнями. Як правило, використовується для визначення рівня нетарифних обмежень, але не показує відносну важливість обмеження окремих статей імпорту та їх ефективність для економіки.

· Індекс покриття торгівлі (trade coverage ratio) – показує вартісну частку експорту чи імпорту, покриту нетарифними обмеженнями. Недоліком цього індексу є те, що він недооцінює вплив найбільш інтенсивних нетарифних бар’єрів.

· Індекс впливу на ціни (price impact index) – співвідношення ціни світового ринку і внутрішньої ціни на товар, імпорт чи експорт якого не піддається нетарифним обмеженням. Недоліком індексу є те, що далеко не вся різниця між внутрішньою і світовою ціною на товар залежить від нетарифних обмежень.

Як правило, для визначення співвідношення за допомогою одного із перерахованих індексів розраховують вартість нетарифних бар’єрів у вигляді еквіваленту адвалерного податку (відсоток від митної вартості товару). Але і тут виникає проблема, пов’язана з тим, що на на один і той самий товар можуть нашаровуватися і митний податок, і нетарифні обмеження; і якщо митний податок завжди є засобом обмеження, то нетарифні бар’єри – тільки за певних умов. Наприклад, якщо імпорт товару підлягає обкладенню митом і квотуванню, то мито виконує свою обмежену функцію завжди, незалежно від кількості ввезеного товару. Квота ж стає обмеженням тільки після того, як імпорт досяг обумовленого владою обсягу.