Головною проблемою є визначити, які засоби слід відносити до нетарифних. У загальному випадку до нетарифних бар’єрів відносять всі заходи, що не складають зміст тарифних обмежень.
За характером нетарифні заходи можна поділити на (мал.1):
— кількісні;
— приховані;
— фінансові;
— неекономічні.
Мал. 1. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі.
За юридичним характером можна розділити нетарифні обмеження на дві групи:
1) формальні — зафіксовані у законодавчих актах і нормативно-розпорядчих документах;
2) неформальні — як результати дій уряду чи похідні від політики і практики органів державного управління.
До першої групи відносяться:
- кількісні та подібні специфічні обмеження;
- нетарифні зобов’язання та пов’язана з ними політика, що впливає на імпорт;
- державна участь у торгівлі, обмежувальна ділова практика і загальнодержавна політика;
- митні процедури і практика їх застосування;
- технічні бар’єри.
Другу групу складають бар’єри, які виникають з:
- адміністративних процедур та неопублікованих нормативно-розпорядчих документів;
- ринкової структури;
- політики і практики дій органів державної влади, соціальних та культурних установ.
Особливістю нетарифних методів є те, що вони більшою мірою обумовлені національними політиками, менше піддаються наддержавному регулюванню, переважно є двосторонніми і мають нижчу ступінь транспарентності.
Найбільш розповсюджені в даний час нетарифні обмеження включають наступні заходи:
– кількісні обмеження й адміністративні заходи: імпортні квоти, експортні обмеження, ліцензування, добровільні обмеження експорту, валютні обмеження і заходи валютного і фінансового контролю, заборони, внутрішні вимоги про обов'язкове використання національних товарів при виробництві готової продукції;
– обмежувальна практика на рівні органів державного управління;
– субсидії й інші дотації експортерам, система держзамовлень, а також дискримінаційна податкова, фінансова, валютна політика та політика регулювання платіжних балансів і валютних курсів, що створює переваги для окремих потоків торгівлі чи гальмує їх;
– митні процедури і формальності в тому випадку, коли вони перевищують нормальні і загальноприйняті норми, що перетворює їх у додатковий бар'єр у торгівлі, зокрема ускладнена процедура митної оцінки, нечітка система митної класифікації, які затримують митне оформлення чи дають можливість тлумачити і застосовувати їх довільно;
– технічні бар'єри в торгівлі: санітарно-ветеринарні норми і стандарти в тих випадках, коли вони утрудняють експорт чи імпорт товарів або безпосередньо дискримінують іноземні товари, промислові стандарти і вимоги безпеки, вимоги до упакування і маркування товарів, включаючи торгові знаки, екологічні норми і вимоги.
Група кількісних обмежень охоплює як товарний експорт (імпорт), так і пов’язані з ним фінансові, юридичні, дозвільні проблеми. Найважливіші серед них:
1) імпортні квоти (контингенти), мета яких обмеження кількості або обсягу імпорту специфічних товарів на певний період на глобальних, селективних та двохсторонніх засадах;
2) експортні обмеження, мета застосування яких аналогічна (прикладом може бути тимчасове призупинення у серпні 2000 р. віце-прем’єром Кабінету Міністрів України реєстрації і митного оформлення контрактів на експорт чорних і кольорових металів, а також Закон України від 5 травня 1999 р. “Про металобрухт”, яким запроваджені квоти на експорт брухту чорних металів і повна заборона кольорових);
3) ліцензування як система забезпечення квотування дискримінації або вирішення статистичних завдань;
4) добровільне обмеження експорту, запроваджене країною-імпортером під її тиском, але кероване країною-експортером;
5) заборони відносно експорту (імпорту) товарів і країн походження і призначені підтверджувальні ембарго;
6) дискримінаційні двосторонні угоди щодо окремих товарів і країн, включаючи преференційні угоди з джерел постачання;
7) компенсаційні угоди на міждержавному рівні, включаючи прямий товарообмін;
8) вимоги застосування національних складників, комплектуючих у певних пропорціях при виготовленні готової продукції;
9) валютний контроль, фінансові обмеження, застосування елементів ліцензування, різних валютних курсів для різних видів операцій. партнерів, країн.
Група нетарифних зобов’язань та пов’язаної з ними політики включає:
1) попередні депозитні умови у формі попередньої оплати певної пропорції імпорту (що знайшло широке застосування у нашій країні, у тому числі для товарообмінних операцій);
2) антидемпінгові мита на імпорт за цінами, нижчими від витрат; встановлення мінімальних цін імпорту або компенсаційних зборів для субсидованих товарів (для прикладу, Закони України “Про захист національного виробника від демпінгового імпорту” від 22 грудня 1998р. № 330-ХІV, яким дозволено застосування спеціальних заходів щодо імпорту, якщо його зростання загрожує “заподіянням значної шкоди національному товаровиробнику”; “Про захист національного виробника від субсидованого імпорту” від 22 грудня 1998р. № 331-ХІV; “Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну” від 22 грудня 1998р. № 332-ХІV, якими передбачена мінімальна митна вартість на певні групи товарів; фактичне скасування цієї вимоги передбачене Постановою Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких Постанов Кабінету Міністрів України з питань встановлення мінімальної митної вартості на товари легкої промисловості та сільськогосподарську продукцію” від 23 липня 1999 р. № 1387, яка стосується зернових, круп, борошна, фруктів, м’яса, вершкового масла тощо, а також пальт, плащів, курток, деяких видів товарів, зокрема кави, шоколаду);
3) застосування непрямих прикордонних податків для імпорту і звільнення від них експорту.
Широкою сферою впливу залишається державна участь у торгівлі, обмежувальна ділова практика та загальнодержавна політика. Сюди включають:
1) прямі та непрямі субсидії для експорту та імпорту. включаючи преференції з податків, кредитні та двосторонні пов’язані програми допомоги (прикладом є постанова Кабінету Міністрів України “Про перелік підприємств гірничо-металургійного комплексу, які беруть участь в економічному експерименті” від 1 жовтня 1999 р. № 2105, якою передбачені податкові пільги для металургійної промисловості);
2) державна політика з закупівель з диференціацією цін та тендерних умов для національних і зарубіжних виробників;
3) державна торгівля, монополія, включаючи дискримінаційні транспортні угоди;
4) промислова та регіональна політика, спрямована на підтримку окремих секторів, територій (політика створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) і територій пріоритетного розвитку (ТПР) в Україні);
5) державне фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, політика щодо інновацій та інтелектуальної власності (широко застосовується у розвинених країнах, зокрема в США, з дискримінацією участі фірми з іноземним капіталом);
6) національна податкова політика та система соціального страхування;
7) макроекономічна політика, політика розвитку конкуренції, залучення іноземних інвестицій, антикорупційні заходи, імміграційна політика тощо.
Спеціальним напрямом нетарифних обмежень є митні процедури та практика їх застосування, яка включає:
1) використання спеціальних заходів з цих рахунків-фактур або цін угод для зборів з тарифів;
2) запровадження спеціальних національних методів митної класифікації (для прикладу, Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД));
3) процедур митного “очищення”, включаючи документування, інспектування.
Окрему групу формалізованих обмежень складають технічні бар’єри, які стосуються:
1) охорони здоров’я, стандартів якості;
2) стандартів безпеки і промислових стандартів;
3) упакування, етикетування, торгового маркування;
4) реклами та засобів масової інформації.
До неформалізованих обмежень (з певною умовністю, тому що вони відображені у відповідних документах) відносяться державне регулювання та політика, процедури управління. Менш формалізовані ринкова структура, рівень монополізації, особливо вплив природних монополій. Істотний вплив на імпорт можуть здійснювати організаційні фактори, пов’язані з:
— впливом децентралізації управління і відповідної державної і регіональної політики на рівні штатів, земель, округів, провінцій;
— впливом соціальних та культурних умов маркетингового середовища (спірним є розглядати це як нетарифні бар’єри).
У даний час нетарифні обмеження зовнішньої торгівлі поширені і застосовуються у всіх країнах світу. Ставлення до них урядів, експортерів та імпортерів у різних країнах неоднозначне. Однак жодна країна світу цілком не відмовилася від їхнього застосування і не ставить цього завдання на найближче майбутнє.
