Риторика Давньої Месопотамії

Започаткували месопотамську цивілізацію шумери — народ нез'ясованого походження. Саме шумерам належить винахід найдавнішої писемності: з вогкої глини, що буквально лежала під ногами, ліпили табличку, на якій креслили знаки, що згодом набули характеру клинопису.

Тут творилося судочинство й існувала юридична риторика: судових справ, пов'язаних з прагненням раба вирватися на волю, було дуже багато; після смерті рабовласника раби подавали позов, доводячи, що вони не можуть перебувати в рабстві у спадкоємців, а ті ретельно доводили протилежне, що збереглося у записах.

Політичне красномовство Шумеру закарбувалося, насамперед, у царських історичних написах. Царі Шумеру полюбляли лишати їх по собі; найчастіше це було одне лаконічне речення: "Коли такий-то переміг такого-то, то оцю споруду він побудував.

Виділяється пізній напис царя Гудеа, що записав свій пророчий сон: божество велить Гудеа побудувати даний храм. Опис божества зроблено суто риторичними прийомами.

У шумерів існувало розвинене релігійне красномовство. Особливе місце посідали в шумерській літературі релігійні міфи, гімни та плачі, в яких відбилися найдавніші уявлення про створення світу, про спілкування людей з богами, про великий потоп, знайшла свій вираз також і психологія каяття і т. ін. Це переважно поезія, але й риторичне начало тут вимальовується цілком виразно.

Окрім власне релігійних текстів існувала дидактика (повчання), яка часом трансформувалася у філософські діалоги, байки, афоризми.

Побутове красномовство Шумеру знайшло свій вираз у прислів'ях, приказках, анекдотах, в яких відбилися такі риси народної психології, як гумор та лукавство, метка спостережливість".

Після захоплення Шумеру Аккадом (південними семітськими племенами), шумерська мова та література, традиції письменства були перейняті новою спільнотою.

Література Аккаду (ассирійсько-вавилонська) виникає на шумерському ґрунті спершу як література ділових документів, але згодом перетворюється на багату словесність, зі складною жанровою системою та глибоким ідейно-філософським змістом. Хоча Вавилонія була спадкоємницею Шумеру, однак вавилоняни, особливо з розвитком можливостей власної (арамейської) мови, енергійно поривали з архаїкою шумерських зразків. Якщо шумерські тексти насичені одноманітними повторами — вавилонські відзначаються лаконізмом, стилістичною різноманітністю, чіткими описами, художніми тропами.

За панування в Месопотамії ассирійців певною мірою розвивається і політична думка, втілена у систему двірського політесу, покликаного возвеличити особистість царя-самодержця. Згодом це переростає у різноманітні міркування щодо політики, права, військової справи. Щоправда, політичне красномовство Ассиро-Вавилонії зводиться переважно до уславлення царів, написи яких часом свідчать про неймовірну кровожерність. Слід гадати, що це красномовство таки переконувало слухача в моральному авторитеті царя.

Але у Вавилоні, що кінець кінцем переміг Ассирію, традиція царського напису занепадає: тут панувало жрецтво, що не прагнуло занадто підносити авторитет царської влади.

Особливий інтерес породжує пізньовавілонська філософська дидактика — "Напучення" [Сінахерібу], "Повість про невинного страждальця", так звана "Вавилонська теодицея"(тобто "захист богів"), "Розмова пана і раба" тощо. У цих творах ораторський монолог сполучається інколи з діалогом, в якому представлені різноманітні точки зору. Серед багатьох дослідників побутує думка, що саме ці твори стали одним із джерел біблійних Екклезіаста та Книги Іова, які згодом помітно вплинули на розвиток і особливості європейської риторики.

Очевидно, що й побутове красномовство було поширене серед вавилонян досить широко -свідчення тому "Розмова пана зі своїм рабом", цікавий зразок в якому відбилися відносини між різними соціальними верствами.