Характеристика дії отрути тварин на організм людини

Патогенні мікроорганізми. Збудники інфекційних захворювань є носіями певних властивостей, до найголовніших з яких належать патогенність, вірулентність, стійкість у навколишньому середовищі, мінливість, специфічність.

Патогенність – це здатність живих істот (як правило, мікроорганізмів), а також продуктів їх життєдіяльності викликати захворювання в інших організмів. Залежно від розмірів, будови та властивостей патогенні організми поділяють на бактерії, віруси, рикетсії, гриби тощо.

Вірулентність – агресивні властивості мікроорганізмів стосовно організму тварини і людини. Вірулентність різних штампів мікроорганізмів неоднакова. Мірою її є мінімальна кількість живих мікроорганізмів, здатних спричинити смерть піддослідних тварин (мінімальна летальна доза). Частіше застосовують середню смертельну дозу, що зумовлює 50% загибелі тварин.

За стійкістю у навколишньому середовищі, тобто здатністю протистояти його впливам, мікроорганізми класифікують на:

1) малостійкі;

2) середньостійкі;

3) стійкі.

Мінливість – здатність живих організмів набувати нових ознак, відмінних від властивих предкам, у процесі індивідуального розвитку. Вона забезпечує появу певних особистостей, завдяки чому утворюються нові види і відбувається історичний розвиток біосфери.

Важливою властивістю патогенних мікроорганізмів є специфічність, яка виявляється у тому, що кожний вид по-різному діє на організм, викликає специфічну хворобу чи та імунологічну стійкість організму. Тому інфекційні захворювання мають характерні симптоми.

До збудників інфекційних захворювань належать різні види мікроорганізмів – бактерії, віруси, грибки тощо. Спричинені ними інфекції можуть поширюватися на великі території, що призводить до виникнення епідемій, які охоплюють значну кількість населення.

Складовими епідемічного процесу є джерела інфекції (людина, тварини, рослини), шляхи її передавання і сприйнятливість населення. Інфекційні хвороби поширюються переважно при контакті (дотик, поріз на шкірі, через рот чи статевим шляхом) та диханні. Найризикованіший прямий контакт із кров’ю або виділеннями хворого. Інфекції також можуть передаватися за допомогою предметів, забруднених кров’ю або виділеннями хворого, і через переносників (непрямий контакт) – комарів, вошей, мух та ін.

Ступінь прояву інфекційного процесу, тобто взаємодії між збудником і організмом людини, поділяють на три види: 1) типова, 2) атипова, 3) прихована форми інфекції. Типовому виду перебігу інфекційного процесу властиві типові форми захворювання. Видозміну суттєвих ознак типової інфекції або інтенсивності її прояву визначають як атипову (амбулаторну, абортивну) форму. До групи прихованих (латентних, дрімаючих) інфекцій належать усі форми, за яких відсутній клінічний прояв захворювання. З епідеміологічного погляду важливо, що незалежно від ступеня прояву інфекції її носій становить загрозу для оточуючих.

Від інфекційних захворювань захищає: 1) шкірний покрив, 2) імунітет – несприйнятливість до інфекційних захворювань. Він можу бути природним та штучним, пасивним і активно набутим.

Групи інфекційних захворювань. Залежно від загальних характерних ознак інфекційних хвороб, пов’язаних із локалізацією збудника в організмі людини і механізмом передавання передавання інфекції, всі інфекційні захворювання поділяють на чотири основні групи (табл. 1.3) [32].

Таблиця 1.3