Умови вибору правильних написань
1. Фонетичні:
- наголос, ненаголошеність; Л о пáта, м и нýлий
- шиплячі; В е чорú, в е чéря.
- м'які приголосні; Кі нь, стá нь те
- одзвінчення й оглушення приголосних. Дí жц і, во кз áл.
2. Словотворчі:
- частини слова; Пр е гáрний, вúверш е н ий.
- спільнокореневі слова; В е лич é зний — в é лич.
- чергування. При п é р ти - при п и р á ти.
3. Морфологічні:
- частини мови; Сп очáтку - з почáтку.
- ознаки частин мови:
а) відмінок, відміна, група; Робітнúц е ю (І відм., О.в., м.гр.), фáбрик о ю (І відм., О.в., тв. гр.).
б) особа, число, дієвідміна. Бáч и ш (II д/в., 2 ос., одн.), пúш е ш (І д/в., 2 ос., одц.).
4. Синтаксичні: - зв'язок слів у словосполученні.
Подя΄кувати (кому?) вам (Д.в.). Відсýтній (через що?) чéрез хворóбу (З.в.).
5. Смислові:
- значення слів; Бі л ь (відчуття фізичного страждання) - білль (законопроект).
- значення частини слова: Пр е чудóвий (дуже чудовий) - пр и ї΄хав (наближення).
№ 2 Апостроф - це графічний знак (небуквена орфограма), що позначає тверду роздільну вимову. Слід розрізняти правила позначення твердої роздільної вимови для українських та іншомовних слів. За відсутності роздільної вимови приголосні, вказані нижче,є м якими. Відділення від іншої частки прізвища: О'Кейсі, д 'Арсонваль.
Апостроф пишеться:
В українських словах
1. Після твердих приголосних б, п, в, м, ф, та р перед я. ю, є,ї: риб'ячий, у здоров'ї, п'є, б'ють.
2. Після префіксів з будь-яким кінцевим приголосним перед я, ю, є, ї: без'язикий, роз'юшити, об'єм, від'їзд.
3. Після першої частини складних слів з кінцевим твердим приголосним перед я, ю, є, ї: дит'ясла, пів'яблука, пан'європейський.
4. Після к перед я у слові Лук'ян та похідних: Лук'янівна, Лук'янець, Лук'янов.
В іншомовних словах
1. Після твердих приголосних б, п, в, м, ф, р + г, к, х, ж, ч, ш перед я, ю, є, ї: к'янті, Руж'є, п'єдестал.
2. Після префіксів з будь-яким кінцевим твердим приголосним перед я. ю. є. ї: кон'юнктура, ад'ютант, ін'єкція.
3. Для відділення службового слова від прізвища: О'Кейсі, д'Арсонваль.
Апостроф не пишеться:
В українських словах
1. При відсутності роздільної вимови у вказаних позиціях: гаря[р'а]чий, буря[р'а], Рє[р'е]пін.
В іншомовних словах
1. При відсутності роздільної вимови у вказаних позиціях: пю[п'у]ре, бю[б'у]джет, кю[к'у]вет.
--
2. Якщо перед губним у межах цієї морфеми є ще один або два приголосних, крім р: цвях, морквяний, мавпячий. Але: черв'як, торф'яний (бо р). Але: зв'язок, підв'язати (бо різні морфеми).
3. Після префіксів з кінцевим твердим приголосним перед а, о, і, у, е: загітувати, зекономити, зіграти.
№3 М'який знак - це буква, що не позначає ніякого звука і вживається для позначення м'якості попереднього приголосного.
УВАГА! В українській мові є досить поширеним явище уподібнення (асиміляція) приголосних за м'якістю. У таких випадках їх м'якість не позначається м'яким знаком: пісня - [п΄í с 'н'·а]; танцювати - [та·н 'ц'° ·увáтие].
М'який знак пишеться
1. Після д,т,с,з,ц;дз,л,н у кінці складу або слова: кінь, мідь, дядько, кільце, молотьба.
2. У суфіксах -ськ-, -зьк-, -цьк-: близький, по-француізьки, донецький, людськість.
3. У суфіксах пестливості -еньк-, -оньк-, -ісіньк-, -юсіньк- тощо: рученька, малесенький, голівонька, свіжісінький.
4. Після м'якого л перед наступним приголосним: рибальство, ковальський, спільник, їдальня.
5. У родовому відмінку множини іменників жіночого роду м'якої групи І відміни й середнього роду на -нн(я), -ц(е) II відміни: друкарн[н']я - друкарень, крамниц[ц']я - крамниць, знання — знань, місце - місць.
6. У дієсловах на -ть, -ться, дійсного та наказового способів: косять, пишеться (дійсний спосіб); киньте, виносься (наказовий спосіб).
7. У словах іншомовного походження після д,т,з,с,ц,л,н, перед я,ю,є,ї,йо: конферансьє, ателье, каньйон, віньєтка.
8. Після л перед приголосним в іншомовних словах відповідно до вимови: фільм, Нельсон.
9. Відповідно до вимови в кінці слів іншомовного походження: магістраль, Базель.
10. У словах з льц←льк, льч← льк, ньц ←ньк, ньч←ньк: ляльці← лялька, ляльчин← лялька, няньці← нянька, няньчин← нянька.
М'який знак не пишеться
1. Після р та ж,ч,ш,дж,щ в кінці слова або складу: ніж, піч, дощ, лікар, тепер.
2. Після ц в деяких словах іншомовного походження та вигуках: палац, Суец, шприц, клац, бац.
3. Між подовженими м'якими приголосними: гіллястий, життєвий, каміння, волосся.
4. У сполуках -нч-, -нщ-, -нш-, -нж-: інженер, менший. Уманщина, кінчик.
5. Після н перед суфіксами -ськ-, -ств-: громадянський, селянство, освітянський.
6. Після м'яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть інші м'які приголосні: слід, щастя, молодістю.
7. Після д,т,н, перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: Федчишин, Панченко, Степанчук.
8. Перед я,ю, коли вони позначають сполучення м'якого, приголосного з а,у: мадя[д'а]р, дю[д'у]на, Аля[л'а]ска, Дю[д'у]ма.
9. У словах з лц←лк, лч←лк, нц←нк, нч←нк: балці ← балка, рибалчин рибалка, сторінці ← сторінка.
ЙО
1. На початку слова: його, Йосип, йому.
2. Після голосного: район, чийого.
3. Після префіксів, що закінчуються на твердий приголосний, перед о: підйом.
4. Після твердих приголосних переважно на початку складу: курйоз, Муравйов, Воробйов, серйозний.
ЬО, ЬЙО
1. Після м'якого приголосного перед о: льон, дьоготь, сьомий, сьогодні, чотирьох.
2. У словах переважно французького походження після м'якого приголосного л,н: шампіньйон, гільйотина, бульйон, мільйон, павільйон, медальйон.
Спрощення в групах приголосних
Іноді при творенні слова або його відмінюванні виникає важкий для вимови збіг кількох приголосних звуків. Тому в процесі мовлення один з приголосних (переважно середній) випадає, тобто відбувається спрощення.
Умови вибору орфограми
1. Іменники на -жд, -зд, -ст + -н- -л- = -ждн-, -здн-, - стн-, -стл- = -жн-, -зн-, -сн-, -сл-
Ти жд ень + -н- = ти жн евий. Прої зд + -н- = прої зн ий.
Че ст ь + -н- = че сн ий.
Ща ст я + -л- = ша сл ивий.
2. Іменники на -зк, -ск + -ну- = -жн-, -скн- = -зн-, -сн-
Бри зк + -ну- = бри зн ути.
Бли ск + -ну- = бли сн ути.
3. Іменник на -сл- + -н- = -слн- = -сн
Ма сл о + -н- = ма сн ий.
Ми сл ь + -н- = уми сн ий.
УВАГА! Спрощення не відбувається у словах: зап'я стн ий, кі стл явий, пе стл ивий, хва стл ивий, хва стн ути, хворо стн як, ші стн адцять, ші стс от, ші стд есят.
За традицією в українській мові пишемо: се рц е, со нц е, випу скн ий, ви скн ути, ри скн ути.
Спрощення не відбувається в іменниках іншомовного походження на -ст, -нт + -н-, -ськ- = -стн-, -стськ-, -нтськ-: Бала ст + -н- = бала стн ий. Контра ст + -н- = контра стн ий. Гіга нт + -ськ- = гіга нтськ ий. Інтеліге нт + -ськ- = інтеліге нтськ ий.
№5 Подвоєння та подовження приголосних в українських та іншомовних словах
Подвоєння приголосних в українській мові відбувається на межі морфем, тому є процесом морфологічним. Подовжуються приголосні після голосного перед я, ю, є та і, що обумовлено фонетичними особливостями мови. Необхідно розрізняти подовження і подвоєння приголосних в українських та іншомовних словах: подвоєння - процес морфологічний, а подовження - фонетичний.
УВАГА! Ніколи не подвоюється:
- у суфіксах пасивних дієприкметників: виверше н ий, сказа н ий, зробле н ий;
- у прикметниках на -ений: варé н ий, печé н ий, а також да н ий, довгожда н ий, жада н ий, шале н ий, скаже н ий, навіже н ий; іменниках свяще н ик, (але: святе нн ик, святе нн иця), хреще н ик; у суфіксах -ін-, -їн-, присвійних прикметників: змі їн ий, пташ ин ий, лебед ин ий; у суфіксах -ан-, -ян- відносних прикметників: дерев' ян ий, скл ян ий, піщ ан ий, дощ ан ий.
Розрізняйте такі слова:
здійсн éнн ий (прикметник) - зд í йсн ен ий (дієприкметник), нездол áнн ий (прикметник) - незд ó ла н ий (дієприкметник), незліч éнн ий (прикметник) - незл í че н ий (дієприкметник), але: печé н ий (прикметник) - пéче н ий (дієприкметник), варé н ий (прикметник) - вáре н ий (дієприкметник).
Подвоєні приголосні у словах іншомовного походження
1. В окремих загальних назвах подвоєння зберігається: аннали, бонна, брутто, ванна, мадонна, манна, гамма (грецька літера), нетто, панна, пенні, тонна, білль (закон), будда, вілла (будинок), мулла, дурра, мирра панно.
2.При збігу однакових приголосних префікса й кореня подвоєний приголосний маємо лише тоді, коли вживається паралельне непрефіксальне слово: перцепція –апперцепція, міграція – імміграція, реалізм - сюрреалізм.
3.Подвоєні приголосні зберігаються в географічних, особових та інших власних назвах та похідних від них: Андорра, Калькутта, Яффа, яффеъкий, Руссо, Торрічеллі.
Неподвоєні приголосні у словах іншомовного походження
1. У загальних назвах іншомовного походження приголосні звичайно не подвоюються: акумуляція, бароко, грип, ідилічний, інтермецо, гама (музична), віла (русалка), біль (відчуття).
2. Коли непрефіксальне слово своїм змістом далеко відходить від префіксального, приголосний не подвоюється на письмі: нотація, анотація, конотація.
Подвоєння виникає внаслідок збігу однакових приголосних:
1. Префікса й кореня слів
• українського походження: відділ, возз’єднання, заввишки, ззаду, оббити;
• іншомовного походження (якщо існують відповідні непрефіксальні утворення): ірраціональний (раціональний), контрреволюція (революція), сюрреалізм (реалізм).
2. Кінця першої й початку другої частини складноскорочених слів: військкомат, юннат, міськком, реммаш.
3. Кореня або основи на -н- і суфіксів -н(ий), ‑н(ій), -ник, -ниц(я): вино — винний, закон— законний, щодня — щоденник; письменниця, віконниця, відмінниця.
4. Основи дієслова минулого часу на с і зворотного афікса -ся: винісся, пасся, розрісся, трясся.
Подвоюються також приголосні:
1. У прикметникових суфіксах -енн(ий), -анн(ий), а також у похідних іменниках із суфіксом -сть і прислівниках: здійсненний, здійсненність, непримиренність, непримиренний, старанний, старанність, старанно.
2. У словах бовван, ввесь, ввічливий, ссати і похідних: бовваніти, ввічливість, ссавець.
Подовженими приголосними (на письмі подвоєними) бувають м’які д, т, з, с, ц, л, н інапівпом’якшені ж, ч, ш, коли вони виступають:
1. Перед я, ю, і в усіх відмінках середнього роду ІІ відміни (за винятком родового відмінку множини з нульовим закінченням): знаряддя — знаряддям (знарядь), багаття— у багатті (багать), галуззя, мотуззя, волосся, колосся, збіжжя, обличчя, сторіччя.
2. Перед я, ю, і, а також перед е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого і жіночого роду Івідміни (за винятком родового множини із закінченням -ей): суддя — судді — суддю — суддів, стаття — статті— статтею.
3. Перед ю в орудному відмінкові іменників жіночого роду однини ІІІ відміни, якщо в називному відмінку їх основа закінчується на м’який або шиплячий приголосний: молодь — молоддю, мить— миттю, мазь— маззю, розкіш — розкішшю.
4. Перед я в прислівниках: зрання, навмання, спросоння.
5. Перед ю, є у формах теперішнього часу дієслова лити (литися): ллю, ллєш, ллє, ллють, а також у похідних наллю, виллю та ін.
