Словникова робота в процесі навчання орфографії

Вивчення орфографічного матеріалу нерозривно зв’язане з роботою над збагаченням і активі­зацією словникового запасу ді­тей. Це завдання виходить із психологічної закономір­ності: якщо учень слово зустрічає вперше, не знає його значення, не вміє правильно вимовляти, значить пра­вильно не передасть його на письмі.

Програма з мови для чотирирічної школи вимагає уваги не лише до граматичного значення слова, а в пер­шу чергу — й до лексичного. У зв’язку з цим учні вчаться добирати синоніми й антоніми, розглядають багатозначні слова. Під час вивчення розділу «Будова слова» вчаться добирати споріднені, утворювати нові слова за допомогою суфіксів і префіксів, розглядають значення та правопис таких слів. Ця робота не повинна обмежу­ватись відповідними розділами підручника, а продовжу­ватись при вивченні кожної теми, в тому числі й орфо­графічної.

Словникова робота в процесі навчання орфографії має й інший напрямок — засвоєння правопису слів, що є словниковими. Написання таких слів переважно не можна пояснити правилами сучасного правопису, тому що воно склалося історично, наприклад, написання бук­ви и в слові криниця або е у слові пшениця.

До словникових у початкових класах віднесено і ряд слів на правила, які вивчаються у старших класах (на­приклад, деякі числівники, прислівники), слова іншо­мовного походження (аеродром, телеграф, метро та ін.). Роботу з такими словами слід починати із з’ясування зна­чення. А щоб учні запам’ятовували їх правопис, слова до­цільно включати у вправи, які виконуються на уроках, зо­крема в словникові слухові, зорові та зорово-слухові дик­танти, використовувати їх під час складання словосполу­чень і речень, добирати при можливості синоніми і антоні­ми. Наприклад: вдень —..., взимку —..., ліворуч —..., спереду —... і т. д.

Цікавою є робота над мотивованим значенням або етимологією таких слів, звичайно, у випадках, коли це можливо. Наприклад, учитель записує на дошці: юн­нат — це юний натураліст і пропонує подумати, як утво­рилось слово юннат і чому воно пишеться з двома н.

Цікавою є робота над класифікацію таких слів за різними ознаками. Наприклад:

— Прочитайте слова і випишіть ті, які означають пору доби чи пору року: аеродром, будь ласка, ввечері, вдень, гвинтівка, взимку, влітку, вчора, гардероб, гек­тар, держава, ліворуч, праворуч. Або: з ряду слів випи­сати ті, які є антонімами.

Вимоги до уроків навчання орфографії

Розглядаючи питання про ефективність уроків, на яких вивчаю­ться орфографічні явища, перш за все треба виходити із загальнодидактичних вимог, які ставляться до уроків. Вони конкретизуються, дістають певну інтерпретацію у зв’язку з специфікою уроків мови.

Формуючи знання, уміння і навички з орфографії, слід брати до уваги, що кожен урок, присвячений цьому зав­дане»; існує не сам по собі, а є певною ланкою в систе­мі інших уроків. На кожному уроці ставиться цілком кон­кретна мета щодо формування знань, умінь.і навичок з орфографії, кожен урок мусить містити елементи новиз­ни, бути вищою сходинкою у становленні правописних навичок.

У зв’язку з визначеними в дидактиці типами і струк­турою уроків слід зазначити, що у початкових класах найбільш поширеними є комбіновані уроки. На одних з них подаються нові знання й формуються відповідні ор­фографічні уміння, на інших — проводиться робота над закріпленням знань і удосконаленням відповідних пра­вописних умінь. У практиці навчання є також узагаль­нюючі й контрольні уроки.

У дидактиці для кожного типу уроку чітко визначе­на своя структура. Однак сьогодні загальноприйнятою є думка про недоцільність дотримання послідовного і тра­фаретного поділу уроку на такі етапи, як перевірка до­машнього завдання і опитування, після чого йде пояснен­ня нового матеріалу і закріплення його на практичних вправах, домашнє завдання. Місце кожного етапу уроку може бути різним. Так, урок можна розпочати з подачі нового матеріалу, зливши повторення раніше вивченого і подачу нового в єдиний процес, або з виконання само­стійної роботи, і від неї перейти до пояснення нового ма­теріалу. Отже, у кожному конкретному випадку вчитель, виходячи з завдань, які стоять на уроці, має творчо вирі­шувати, з якого етапу розпочати його. Головне, щоб між кожним етапом уроку був внутрішній зв'язок, щоб кож­ний наступний етап був логічним продовженням попе­реднього.

У методиці визначилися такі вимоги до уроку мови:

1. Засвоєння нових знань, їх застосування у мовленнє­вій практиці і виховання школярів зливаються в єдиний процес.

2. Чіткість і внутрішня логіка уроку, його цілеспря­мованість.

3. Урок мови — це передусім урок розвитку мовлення й мислення учнів.

Перша вимога диктує: дидактичний матеріал, дібраний для спостережень за орфографічним явищем, вправи для закріплення, постановка запитань і завдань мають бути спрямовані на розв'язання навчальних, розвивальних і виховних завдань.

На уроці виховує все: поведінка вчителя і його ма­нера говорити; методичні прийоми, обрані вчителем; мовний матеріал, який опрацьовується; стосунки між учням» у процесі виконання тих чи інших орфографічних завдань; сама атмосфера уроку — чіткого, ділового, ці­леспрямованого. У зв’язку

з цим дидакти за­значають, що кожен урок є активним для виховання. Він може мати позитивний чи негативний виховний вплив, але безрезультатним ніколи не буває.

Разом а тим слід застерегти вчителя від захоплення довготривалими, виховними бесідами. Тут доцільнішими будуть конкретні запитання, які з’ясовують, як учні ро­зуміють той чи інший вислів, основну думку, закладену в тексті, привертають увагу дітей до образного вислову, влучного слова, вчинку, поведінки тощо.

Реалізуючи наступну вимогу, учитель має чітко уяв­ляти ті навчальні завдання, які слід поставити на кон­кретному уроці і які обумовлюють його логіку й струк­туру. Крім того, необхідно бачити ті взаємозв'язки, які існують між раніше одержаними знаннями і тим орфо­графічним матеріалом, який вивчається, розуміти лінг­вістичну сутність орфограми. Це буде визначальним при доборі дидактичного матеріалу, виборі методичних прийомів пояснення, визначенні системи завдань.

Л.І.Айдарова, розглядаючи психологічні проблема навчання рідної мови, зазначає, що кожен урок повинен розпочинатися з орієнтації учнів у тому, що вони будуть робити на уроді, чого навчатимуться, й оцінки дітьми то­го, чи можуть вони вирішити задачу, яка ставиться перед ними.

«5—6 хвилин уроку,— рекомендує дослідниця,— слід відводити на повторення вивченого і закінчувати поста­новкою завдань, які, необхідно вирішити на уроці, тоб­то... вся робота починається з свідомої оцінки дітьми тієї задачі, яка перед ними ставиться; і того, чи є у них засоби для її розв’язання».

Такий методичний підхід організовує урок, надає йому цілісності, стрункості

Нові програми з мови орієнтують учителя на те, що розвиток комунікативного мовлення є основним принципом у навчанні мови. Саме тому знання, уміння і навички, якими оволодіють учні, потрібні для розвитку й удосконалення усного й писемного мовлення.