Інформація та знання як визначальні чинники постіндустріального розвитку

Сучасний соціально-економічний розвиток характери­зується зростанням ролі та значення факторів, пов'язаних з інтелектуалізацією та інформатизацією господарського життя суспільства.

Інформація (від лат. у бук­вальному розумінні: знаходження, надання форми тому, що раніше було невідомим, безформним; новина, повідом­лення, роз'яснення які знижують невизначеність і ведуть до зростання обізнаності отримувача) є загальнонауковим, міждисциплінарним поняттям, що не має однозначного визначення.

У найзагальнішому розумінні інформація - це певне ідеальне повідомлення, що зменшує або повністю виклю­чає невизначеність при виборі однієї з можливих альтер­натив. На думку засновника кібернетики М. Вінера, " інфор­мація є інформація, а не матерія і не енергія", яка існує у вигляді закодованих повідомлень (генетичного коду, елек­тричних, нервових імпульсів), зафіксованих на матеріаль­них носіях. За сучасних умов інформація перестала бути окремим, одиничним явищем і набула якісно нового змісту складного системного утворення.

Усе більше і більше співробітників, які приходять на ро­боту, занурюються в світ ідей та інформації.

У напрямі цієї тенденції неможливо помилитися: невпин­но зростає частка людей, які стають "працівниками розумо­вої праці". Інформація і знання становлять одночасно і вихід­ний матеріал, і продукт їхньої діяльності.

Як багатоаспектна загальнонаукова категорія інформа­ція займає вагоме місце в наукових дослідженнях представ­ників як природничих, так і гуманітарних дисциплін. При цьому звертається увага на єдність двох відносно само­стійних аспектів, що складають зміст феномену інфор­мації:

- комунікаційного, пов'язаного з процедурою передачі повідомлення, трансляції відомостей (дослідження комуні­кацій, комунікаційних технологій, інформаційних мереж тощо);

- змістовного, пов'язаного з передачею продуктів інте­лектуальної діяльності та їх засвоєнням, спрямованим на зростання обізнаності або зниження невизначеності отри­мувачів.

У сучасній літературі сформувалося два підходи до ви­значення сутності інформації.

I. Атрибутивний, за якого інформація кваліфікується як невід'ємна ознака будь-якого матеріального об'єкта та оцінюється як міра впорядкованості структур та взаємодій.

II. Функціональний, прихильники якого пов'язують ін­формацію з функціонуванням та розвитком систем, що самоорганізуються.

Таким чином, сучасні технології збирання, накопичен­ня, зберігання та передачі інформації є лише моментом загального інформаційного процесу, який залишиться неза­вершеним, якщо отриманий інтелектуальний продукт не буде засвоєний споживачем.

В умовах інтелектуальної економіки (економіки знань) інформація виступає як особливий об'єкт договірних відносин, пов'язаних з її пошуком, добором, збереженням, переробкою, поширенням та використанням у різних сфе­рах людської діяльності. Як специфічне економічне благо вона є важливим засобом отримання додаткових вигід за рахунок зниження невизначеності та ризику суб'єктів гос­подарювання. Обертаючись у ринковій економіці як товар (інформаційний продукт, послуга) або ресурс, який вико­ристовується у процесі господарської діяльності, інформа­ція має певні особливості, а саме:

- є не матеріальним благом (ідеальним компонентом буття) і не зводиться до фізичних об'єктів, які є її носіями;

- характеризується невичерпністю, не зменшуєть­ся в процесі використання та не споживається у традицій­ному розумінні цього терміна;

- не локалізована в просторі, легко поширюється, тиражується (за сучасного рівня технологій) і змінює фор­ми фіксації;

- не зникає в процесі споживання, але для отримання корисного ефекту від останнього потребує певних інтелек­туальних навичок;

- практично не підлягає фізичному зносу, але може морально старіти;

- не існує монополії на володіння нею та її викори­стання, за винятком тієї частини, яка є об'єктом інтелекту­альної власності.

Цінність інформації абсолютно суб'єктивна. Вона неод­норідна, а значить, нею не можна торгувати на конкурентних ринках, для яких характерна цінова конкуренція між подібними товарами.

Невідчуженість, нематеріальність інформації як процесу стали свого часу підставою для виключення її з предмета економічної теорії, і, відповідно, підставою для невизнання за нею статусу об'єкта власності.

Необхідно зазначити, що унікальність інформації зу­мовлена закладеною в ній дихотомією поширеності та рідкісності, невичерпності і скінченності. Незважаючи на те, що в умовах ринкової економіки інформація може виступати об'єктом власності та обміну, саме право влас­ності на інформацію не лише не суперечить можливості її максимального поширення, а й передбачає останню як дже­рело зростання доходу власника.

Знання (інформація) існують незалежно від простору. Подібно до квантових часток вони можуть знаходитись у кількох місцях одночасно.

Продайте мені пиріг і у вас його більше не буде. Продайте мені рецепт пирога, і він буде у нас обох.

У царстві інтелектуальних активів і невідчутної про­дукції пирога не стає менше, скільки його не їси. Але ви не можете забрати його назад. Продавець може повернути собі, припустимо, машину, але повідомивши покупцю певну інфор­мацію, він не може забрати її назад. В інформаційній еко­номіці є одна хитрість, яка стосується і покупця, і продавця: покупець не може вирішити, чи варто платити за інформацію до того часу, поки її не отримав; але як тільки він заволодів нею, йому більше не потрібно її купувати.

Слід також зазначити, що споживання інформації тотожне формуванню нового знання. Відтак поширення інформації приводить до її самозростання, що унеможливлює використання поняття “рідкісності” до характеристики цього феномену. Цікаво зазначити: деякі дослідники наголошують на тому, що інформації притаманні властивості суспільного блага - того, чим додатково може скористатись людина, не збільшуючи витрат виробницт­ва. Водночас, на думку багатьох вчених, інформація ха­рактеризується вибірковістю, яка є вищим проявом рідкісності, оскільки процес споживання інформації обу­мовлюється наявністю у людини специфічних здібностей. Інтелект, який не можна привласнити з такою легкістю, як матеріальне благо, є лімітуючим чинником, який дає змо­гу користуватись доступною всім інформацією лише обме­женому колу людей. За цих умов визначальну роль у су­спільних відносинах відіграє не стільки право розпорядити­ся благом, стільки здатність ним скористатися.

Сучасні дослідники розрізняють два основні напрями реалізації інформації в економічній діяльності:

1) комерціалізацію інформації, пов'язану з виробни­цтвом та реалізацією товарів і послуг, створенням наукомісткої продукції, розробкою нових технологій виробництва й управління;

2) вплив інформації на суб'єктивні сприйняття та очі­кування економічних суб'єктів, у т. ч. створення інформа­ційних образів продуктів, компаній, формування та вплив на потреби економічних суб'єктів тощо.

Знання - результат пізнавальної діяльності людини, об”єктивізований знаковими засобами мови. Знання мають інформаційну природу та характеризуються ознаками про­дуктивності, структурованості та латентності. Перетворен­ня інформації на знання є результатом інтелектуальної дія­льності людини. Відтак інтелект у широкому розумінні - здатність генерувати та накопичувати знання.

Знання - найзагальніше вираження для позначення теоретичної діяльності розуму, що має претензію на об'єктив­ну істину (на відміну від мислення чи думки, які можуть бути явно фантастичними). Терміни знання і пізнання, належачи по суті до одного і того самого предмета, відрізняються пев­ним відтінком: перший належить більше до об'єктивного ас­пекту і результатів розумового процесу, другий - більше до його суб'єктивних умов.

У сучасній економічній літературі є різні підходи до кла­сифікації знань.

Знання класифікуються на:

1. Явні та неявні; явні (точно визначені, збережені, експліновані логіко-вербальними формами) і неявні (такі, що повністю не вербалізуються, не вилучаються та чітко не ідентифікуються) знання.

2. Щодо організації: Кодифіковані та не кодифіковані;

У структурі організацій­них знань виокремлюються теоретичні, практичні, стра­тегічні, комерційні, виробничі та інші знання. Потрібно розрізняти:

1) кодифіковані знання, які можна виокремити, систе­матизувати, зафіксувати, скопіювати, передати, забезпечи­ти їм правову охорону;

2) некодифіковані знання, які не можна повністю зафік­сувати, важко виокремити, захистити і проконтролювати їх використання.

Кодифіковане знання може бути представлене у формі усних або письмових текстів, баз даних, картотек, символь­ної або графічної інформації тощо. Для збереження та пе­редачі такого знання використовуються різноманітні мате­ріальні носії (паперові, аудіо-, відео-, електронні).

Важли­во зазначити, що кодифікація знань виконує такі функції:

- креативну (творчу), спрямовану на виявлення тео­ретичних та методологічних недоліків, слабких місць у логіці аргументації тощо;

- комунікативну, спрямовану на поширення знань, полегшення доступу до них з боку суспільства;

- культурну, спрямовану на накопичення та збере­ження інтелектуальних скарбів людства;

- економічну, спрямовану на надання знанням форми, в якій останні можуть стати об'єктом інтелектуальної влас­ності, товаром, капіталом.

3. Генеровані або Об’єктивовані;

4. Формалізовані та неформалізовані;

5. Інтуїтивні, понятійні та систематизовані;

6. Щодо мети: систематичні, практичні та автоматичні;

7. Процедурні, декларативні, епізодичні, евристичні, організаційні, мета-

знання;

- процедурні знання, які застосовуються для здій­снення нових дій і зумовлюють відповідь на питання "Як діяти?";

- декларативні знання, які пов'язані з описом та інформацією, що уможливлюють відповідь на питання "Що робити?";

- епізодичні знання, які використовуються на основі подібності ситуацій, аналогічності проблем, подій, перед­умов;

- евристичні знання, які стосуються практичних пра­вил, виведених на основі власного досвіду;

- метазнання пов'язані з розумінням способів і ме­тодів пошуку й переробки інформації та прийняття рішень.

8. Щодо сфери застосування: Практичні, інтелектуальні, буденні, розважальні, духовні, непотрібні.

- практичні (професійні знання, знання в галузі кон­кретної економіки, знання робітників, політичні знання, знання в галузі домогосподарства тощо);

- інтелектуальні (знання, що задовольняють інтелек­туальні потреби і є ознакою широкої гуманітарної і природ­ничо-наукової освіти, загальної культури);

- буденні і "розважальні" (знання, що задовольняють дрібну допитливість, потребу в невибагливих розвагах, емо­ційному збудженні);

- духовні (знання, спрямовані на пізнання Бога, пошук шляхів спасіння душі);

- непотрібні (знання, набуті випадково, які лишають­ся поза сферою інтересів суб'єкта пізнання).

9. Щодо форми: формалізовані (записані на певному носієві: папері, відео-, аудіо-, електронному) і неформалізовані (ті, що зберігаються у людській пам'яті) знання.

10. За рівнем системності розрізняють:

1) інтуїтивні знання (асоціації, судження, гіпотези);

2) понятійні знання (тезауруси, фрейми, семантичні ме­режі);

3) систематизовані знання (правила, теореми, закони).

Таким чином у сучасній економічній літературі існують різні підходи до класифікації знань.

Усі економічні системи ґрунтуються на знаннях, усі ко­мерційні підприємства залежать від цього виробничого ре­сурсу.

При аналізі факторів господарювання економісти і менеджери, як правило, роблять наголос на капіталі, робочій силі та землі, ігноруючи знання, хоча цей ресурс, частково оплачений, а частково використовуваний безоплатно, є на сьогодні найважливішим із усіх.

Досліджуючи специфіку інтелектуальної економіки, важливо розрізняти процеси генерації та об'єктивізації знань.

Генерація знань - процес "еманації", творення нового знання шляхом переробки інформації. Джерелом генерації нового знання виступає інтелектуальна активність: за­снована на знаннях свідома діяльність людини, здатної нако­пичувати, засвоювати та творчо опрацьовувати інформацію.

Об'єктивізація знань - процес перетворення знання із суб'єктивної в об'єктивну форму, пов'язану з різними ма­теріальними носіями (технічне обладнання, документація, патенти, бази даних, програми, книги тощо). Об'єктивіза­ція знань не означає їх уречевлення, оскільки, втілившись у річ, матерію, знання залишаються за своєю природою ідеа­льним утворенням.

Таким чином, знання вплетені в соціальну структуру суспільства, вони поєднують інформацію та ціннісні уста­новки, здатність людей засвоювати смислові моделі. Як феномен культури знання відрізняється певними закономір­ностями розвитку, пов'язаними як із загальним процесом пізнання, так і з виробленими культурою формами організа­ції та осмислення дійсності.

Загальновизнано, що у постіндустріальному суспільстві знання, інформація виступають не просто втіленою у засо­би виробництва субстанцією, а безпосередньою продуктив­ною силою, стратегічним ресурсом, імпульсом приведення в дію надзвичайно потужних систем, тим ферментом, який, вивільняючи додаткову енергію, знижує ентропію мікро та макросистем. Відтак, аналізуючи інформацію та знання як нову продуктивну силу, слід вести мову не просто про сукупність відомостей, даних, а про нові можливості, що втілені у людині, яка володіє інформацією, засвоїла її, при­множивши таким чином свої знання.

Будучи новітніми факторами виробництва, інформація та знання мають такі специфічні ознаки:

1) вони не споживаються (у традиційному розумінні) у виробничому процесі і можуть використовуватись у необмеженій кількості виробничих циклів; "...знання не зменшуються у міру їх використання. На вартість створення знань не впливає кількість осіб, які будуть користуватись ними в подальшому.

2) вони не є рідкісними (у класичному розумінні), оскі­льки споживання знань та інформації приводить до їх нарощування, самозростання. "Відмінність між знання­ми та іншими ресурсами полягає в тому, що знання не є ви­черпними, — зазначає Т. Стюарт. — У підручниках пишеть­ся, що категорія цінності в економічній теорії виводиться із поняття рідкісності....Однак ми з кожним днем "вироб­ляємо" все більше знань, і... вони часто збільшуються у ціні саме тому, що є у надлишку, а не тому, що їх не вистачає";

3) процес їх передачі заснований на суб'єктних взає­модіях і не можливий без спільних зусиль виробника і спо­живача;

4) їх цінність значною мірою є суб'єктивною і зумов­люється необхідністю та важливістю знань для спожи­вача, що ставить під сумнів можливості використання тра­диційних ринкових індикаторів. Сьогодні ста­ють незіставними витрати на виробництво товарів, що вра­ховуються у трудовій теорії вартості; водночас усувається фактор рідкісності блага, на якому засновано багато посту­латів сучасного макроекономічного аналізу. У зв'язку з цим абсолютно справедливим є твердження, що виклик “економіксу” постіндустріальними змінами є найрішучішим за всю історію економічної науки".

5) їх характерною рисою є вибірковість, оскільки по­тенційно інформація може бути доступна широкому колу людей, але реально не засвоєна ними внаслідок відсутності ком­плексу якостей, які характеризують сучасну особистість;

6) їх створення є суто індивідуальним процесом, від­так вони є унікальними, оскільки, незважаючи на можли­вості тиражування, ідея продовжує залишатись однією і тією самою, до неї не можна застосувати поняття множини;

7) до них не придатні традиційні вартісні оцінки, ос­кільки витрати на поширення і тиражування інформації можуть бути незначними, водночас цінність закладених у носіях інформації знань — надзвичайно високою внаслідок їх унікальності та невідтворюваності;

8) для них характерні просторова необмеженість, багатоманітність форм втілення, взаємопереплетення та взаємовплив.

Незважаючи на те, що знання в цілому не обмежені простором, деякі їх форми надзвичайно чутливі до фактора часу, навіть більше, ніж матеріальні активи. Хоча останні зне­цінюються катастрофічне, інколи до повної втрати вартості (за механічну друкарську машинку, що зберігається у мене в комірчині, тепер мало що дають), це відбувається поступово і повільно, тоді як порада, на якого коня ставити, яка до за­бігу потенційно коштувала тисячі доларів, втрачає всяку цінність, як тільки зачинилося віконце тоталізатора. Чутливість до фактора часу викликала до життя низку галузей, заснова­них на бажанні передбачити майбутні форми знань: службу погоди, опитування суспільної думки, фондову біржу тощо.

9) Водночас потрібно зазначити, що інформація та знан­ня є взаємопов'язаними, але не тотожними поняття­ми.

Відмінність між знаннями та інформацією закладена в ос­новному в дієслівній формі: інформувати - означає пере­давати знання; знати - може стати результатом інфор­мації. Інформація як акт інформування здійснюється з метою вкласти знання в розум іншої людини. Інформація у значенні "те, що передається" стає рівнозначною знанню у значенні "те, що пізнано". Таким чином інформація не то­тожна знанням, вона виступає як процес трансляції інте­лектуального продукту, наслідком якого є нарощування знання. При цьому лише та інформація є значимою, яка сприймається користувачем (проходить синтаксичний фільтр), зрозуміла йому (долає семантичний фільтр) і є по­тенційно корисною для вирішення конкретних завдань (проходить прагматичний фільтр).

Співвідношення інформації та знання:

1. За своєю природою:

- Інформація – дані, що були організовані і передані;

- Знання – сукупність організованих висловлювань щодо фактів або ідей, які являють собою обґрунтоване судження або експериментальний результат, що передається іншим за допомогою певного засобу комунікацій в певній систематизованій формі.

2. За змістом:

- Інформація – будь-які дані, які можуть бути вилучені і додані до вже існуючого знання;

- Знання – це здатність застосовувати інформацію до конкретного виду діяльності.

3. За можливістю доступу:

- Інформація – доступна широкому колу людей;

- Знання – доступні особам, які здатні засвоїти інформацію.

4. За можливістю розпорядження:

- Інформація – відчужувана;

- Знання – невідчужуванні.

5. За можливістю розмножуватись:

- Інформація – здатна тиражуватися;

- Знання – створюються в результаті інтелектуальної діяльності є унікальними..

6. За витратами на розповсюдження:

- Інформація – витрати на тиражування зменшуються з розвитком НТП;

- Знання – витрати на тиражування зростають внаслідок збільшення обсягів та підвищення рівня складності.

7. За ознакою подільності:

- Інформація – подільна;

- Знання – неподільні.

8. За обсягом цінності:

- Інформація – суспільне благо;

- Знання – персоніфіковане благо.

9. За затратами на придбання:

- Інформація – придбання потребує все менших витрат;

- Знання – придбання потребує зростаючих витрат, високого інтелектуального рівня;

10. Наслідки створення:

- Інформація – забезпечує зростання поінформованості суспільства, зниженню невизначеності;

- Знання – забезпечують отримання, засвоєння і нагромадження інтелектуального продукту.

11. Наслідки володіння:

- Інформація – володіння є основою демократизації суспільного життя;

- Знання – володіння породжує нові соціальні стратифікації.

Наголошуючи на перетворенні знань та інформації на провідний невідчужуваний, структурно багатоманітний та непередбачуваний ресурс нового суспільства, відомі західні дослідники звертають увагу на те, що функціонування наукомістких виробництв та новітніх сфер людської діяль­ності виходить за межі основних економічних законів рин­кової економіки з таких причин:

- Закон попиту і пропозиції не спрацьовує, зокрема тому, що "багато нематеріальних товарів, таких як консал­тингові послуги, професійна підготовка, освіта, розваги, створюються виробниками і споживачами спільно. Хто ж тут покупець, а хто продавець? Ще одна причина полягає в тому, що виробничі можливості (пропозиція) часто визна­чаються споживачами, а не офіційними виробниками. Над­лишкові виробничі потужності, наявність яких згубно впливає на ринки матеріальних благ, підвищують ефек­тивність ринків нематеріальних активів".

- У багатьох аспектах економічна діяльність інфор­маційного століття характеризується зростаючою, а не спадною дохідністю, оскільки "дуже нелегка справа - роз­робити і виготовити такі товари, як комп'ютери, фармаце­втичні вироби, ракети, літаки, автомобілі, програмне забез­печення, телекомунікаційне обладнання або волоконну оп­тику. Потрібні значні початкові вкладення в наукові дослі­дження, розробки і обладнання, але приріст виробництва після початку реалізації обходяться відносно дешево... Витрати виробництва в міру випуску все більшої кількості високотехнологічних продуктів зменшуються, а прибуток від їх використання, навпаки, зростає. Після того, як пев­ний товар завоював значну частку ринку, у населення з'яв­ляється сильний спонукальний котив купувати його і далі, щоб мати можливість обмінювавсь інформацією з тими, хто ним уже користується".

Таким чином ми розглянули поняття інформації і знання, та їх відмінності і може перейти до розгляду питання інтелектуального капіталу.