Основним способом подачі навчального матеріалу було і залишається інформування. Викладач за допомогою лекцій, співбесід і інших звичайних способів доносить до студентів придбані ним знання, а студенти заучують їх. Такий спосіб був би ідеальний ще на початку століття, але сьогодні, коли наука розвивається дуже швидко, знання, придбані таким способом, є малоцінними, тому що вони швидко втрачають свою актуальність. У наш час устояні догми часто стають лише забавним курйозом далекого минулого, і головним є не стільки заучування величезного масиву інформації, щоб використовувати її потім усе життя, скільки уміння працювати з цим масивом, вибирати з нього необхідні знання, уміти їх згрупувати й узагальнити. Тому вже давно більшість викладачів схиляється до думки, що їхньою метою є не змусити студентів запам'ятати лекцію, а потім розповісти її на практичному занятті або іспиті і використовувати при роботі зі спеціальності, а навчити їх учитися, щоб протягом усього життя вони поновлювали власний запас знань.
Але проблема полягає в тому, що багато студентів з цілого ряду причин (від простої лінивості до психічних розладів) не можуть підходити до навчального процесу творчо. І може трапитися така ситуація, що деякі студенти будуть вивчати додаткову літературу, працювати з документами і джерелами, а основна маса продовжує вчитися старим способом. Якщо ж зосередити увагу на основній масі студентів, то найбільш активні студенти можуть поступово припинити свої пошуки та приєднатися до більшості. Цю складну проблему легко розв'язати за допомогою організації наукового гуртка по обраному предмету. Викладач вирішує дві задачі: він дає можливість обдарованим студентам виявити себе, тому що гурток не обмежує своїх членів у виборі теми дослідження, а з іншої сторони він не боїться приділити побільше уваги основній масі учнів, що у свою чергу може виділити в колективі нові таланти, що так само стануть членами наукового гуртка. В ідеалі, при великому бажанні і досвіді з боку викладача, членами гуртка може стати практично вся група. Трудове навчання і креслення відкривають безмежний простір для молодих дослідників. Ці предмети настільки тісно переплетені з усіма сторонами життя, що можна знайти тему для роботи кожному студентові, до якої б галузі знань не відносились його інтереси. Якщо це точні науки, то його швидше за все, зацікавить конструювання різних пристроїв, моделювання процесів, що відбуваються у матеріалі під час його обробки; студенти, що цікавляться історією можуть дізнатися про способи обробки матеріалів на різних етапах розвитку людства, про розвиток графічних знань і їхнє практичне застосування в різні періоди історії. А якщо згадати про такі цікаві теми, як вивчення народних художніх промислів, ремесел, конструювання різноманітних рухомих моделей та пристроїв, то на мій погляд, важко знайти студента, що не зацікавився б цими питаннями і не відвідав засідання гуртка або лабораторії хоча б один раз. Вищесказане відноситься до студентської наукової роботи з питань трудового навчання та креслення на інженерно-педагогічних факультетах. Студенти ІПФ можуть вивчати набагато складніші проблеми. У список можливих тем досліджень, крім «цікавих» питань можна включити і менш захоплюючі на перший погляд, але зате результати яких можуть бути застосовні в практичній діяльності. Це питання про конструювання універсальних пристроїв і пристосувань, які з успіхом можна використовувати як у навчальних так і в практичних (виробничих) цілях, це розробка більш прогресивніших і економніших, в плані відходу матеріалів, затратах часу та зусиль, технологічних процесів на виготовлення різноманітних виробів тощо. Так, почавши з приватної проблеми активізації навчального процесу у ВУЗі, ми прийшли до глобального питання підготовки нового покоління людей, що вміють мислити самостійно, приймати нестандартні рішення в нестандартній ситуації, відповідати за свої дії, - усьому тому, що необхідно в умовах демократичного ладу, до побудови якого ми повільно, але наближаємося. Наукова праця з раннього віку допоможе виховати людей дійсно інтелігентних й освічених, а важливе достоїнство цих якостей у тім, що людей, що володіють ними, ніколи не буває занадто багато.
