Особистість керівника як предмет наукового дослідження. Нормативна особистісна регуляція дуже динамічна: кожне нове особистісне чи професійне досягнення є основою для корек­ції чи зміни системи норм

Нормативна особистісна регуляція дуже динамічна: кожне нове особистісне чи професійне досягнення є основою для корек­ції чи зміни системи норм. Як зазначала Н. І. Бобнєва, прагнення до «згоди з нормами» може призвести до виникнення глибоких особистісних конфліктів. Фрустрація, яка виникає при цьому, призводить до руйнування спонукальної мотивації і формування нової, котра, у свою чергу, коригує норми й стандарти діяльності та поведінки особистості. У справжнього професіонала ці проце­си мають прогресивний характер: формуються нові, більш високі стандарти якості діяльності, що не лише підносять, але й посилю­ють нормативне етичне регулювання поведінки й відносин.

Отже, професіоналізм накладає на суб'єкта праці певні жор­сткі зобов'язання, які не лише відбивають якість діяльності, але і впливають на його особистість і систему відносин. Іншими сло­вами, професіонал завжди і в усьому обмежений рамками свого статусу етичних норм поведінки й відносин, високих стандартів діяльності та професійних досягнень.

Однак, як суб'єкт не лише професійної діяльності, а й жит­тєдіяльності, професіонал у цих жорстких рамках залишається вільним у реалізації свого творчого потенціалу й стратегії свого життя в цілому.

У понятті стратегії життя, пов'язаному з уявленням про суб'єкта як про того, хто спрямовує та регулює, організує хід свого життя, утілився принцип індивідуалізації і типологізації: страте­гія життя — це вибір особистістю способу життя, що відповідає її типу. Стратегія передбачає і усунення суперечностей між актив­ністю, домаганнями, Я-концепцією особистості та умовами й об­ставинами життя. Стратегія — це не лише сходження, а й відступ, який не можна звести до конформізму, вчинків, обставин. Стра-тегічність життя — це його відповідність (і ступінь відповідності) не лише декларованим, але і реалізованим у житті цінностям, його відповідність принципам людяності.

Філософи схильні ототожнювати поняття «культура» з по­няттям «досвід». Безсумнівно, життєвий досвід є складовою

життєвої зрілості, життєвої мудрості. Але, з погляду психології, істотним є не лише те, що йде з минулого поняття «досвід», а й те, що пов'язано із сьогоденням — поняття «позиції» в житті, що визначає особливість «місця», яке особистість займає в житті, роз­міщення життєвих сил, за висловом С. Л. Рубінштейна. «Місце», чи «позиція», особистості — це система її вже реалізованих (і без­поворотно нереалізованих) і майбутніх можливостей, тих переваг, що дає їй ця позиція і об'єктивно, і суб'єктивно.

Крім того, для психології як цільової дисципліни вкрай істотним є поняття життєвої, або часової, перспективи. Його емпірично дослідили в школі К. А. Абульханової-Славської і конкретизували в трьох різних перспективах: когнітивній (вона зводиться до теоретичних, абстрактних планів на майбутнє), особистісній (полягає в мотивації майбутнього, у життєвих та особистісних ще не реалізованих психолого-акмеологічних ре­зервах); власне життєвій (зводиться до соціальних можливостей і перспектив особистості, що зробила кар'єру не лише в професії, а й у самому житті). Майбутнє, у певному розумінні, є соціально гарантованою позицією людини.

Принцип суб'єкта життя й життєдіяльності дозволяє поба­чити місце та роль, зміст і значення діяльності, праці в життєвому шляху особистості, зрозуміти життя не лише як вільний від робо­ти час, а і як завдання самореалізації особистості, яке вона, насам­перед, здійснює в справі всього свого життя. Потреба в самореалі­зації зумовлює індивідуальність траєкторії життєвого шляху осо­бистості. У свою чергу, потреба в самореалізації репрезентується у відомості та самосвідомості особистості у вигляді Я-концепції. Прогресивність — а тому й оптимальність розвитку особистості — залежить від Я-концепції, що містить інтеграл особистісної оцінки наявного стану (своїх здібностей, бажань, резервів психіки), спо­собу своєї об'єктивації в житті та проективних тенденцій особис­тості, насамперед розуміння сенсу життя, цілей, життєвої перспек­тиви й т. п. Виходячи з вищевказаного, поняття Я-концепції стало одним із центральних у цій роботі.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ