Санація (фінансове оздоровлення) суб’єктів господарювання

Санація підприємства проводиться у зв’язку із:

- забезпеченням подальшого розвитку пріоритетних галузей народного господарства;

- галузевою або міжгалузевою переорієнтацією діяльності підприємства;

- здійсненням антимонопольних заходів;

- в інших випадках з ініціативи органу, уповноваженого управляти державним майном.

Для проведення санації створюється комісія, яка проводить аналіз фінансово-господарського стану підприємства, в результаті якого подаються висновки та пропозиції щодо рішення про проведення санації підприємства.

Етапи реалізації класичної моделі санації:

- аналіз причин виникнення кризової ситуації (на основі оцінки фактичного фінансового стану підприємства);

- рішення щодо ліквідації: так чи ні? (тобто виробництво продукції вписується в існуючу ринкову ситуацію, якщо так, то підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність);

- визначення мети санації, стратегічних цілей (забезпечення конкурентоспроможності, прибутковості, рентабельності, вибір найоптимальнішого варіанту розвитку фірми);

- формування програми санації з виходом на проект санації, тобто формування санаційних заходів. В даному аспекті розраховуються необхідні фінансові ресурси, терміни освоєння інвестицій. В проекті санації формується план фінансового оздоровлення.

- розробка бізнес-плану санації, а саме бізнес-плану фінансового оздоровлення, в результаті чого пропонується вихід з кризи, відновлення позицій на ринку.

В проведенні санаційних заходів окремі підприємства спираються на державну фінансову підтримку, яка може надаватись тільки після державної експертизи санаційних проектів, після техніко-економічного обґрунтування санації.

Показники техніко-економічного обґрунтування санації:

- конкурентоспроможність продукції;

- обсяг реалізованої продукції;

- витрати на виробництво і реалізацію продукції;

- прибуток;

- показники рентабельності виробництва;

- загальний обсяг інвестицій, терміни їх повернення;

досягнення точки беззбитковості;

- показники фінансової стійкості.

За цими ж показниками оцінюється і ефективність програми санації підприємства в цілому.

4. Сутнісна характеристика банкрутства підприємства (організації)

Згідно закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом” від 30.06.1999 року банкрутство – це визнана арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідної процедури (шляхом розпродажу свого майна).

Іншими словами банкрутство – це неможливість для деяких осіб виконати після встановленого терміну взяті на себе зобов’язання перед кредиторами, особливо грошові. Ситуація ускладнюється ще й тим, що неплатоспроможність прогресує на фоні загальної нестабільності.

Можна деталізувати причини банкрутства, поділивши на фактори зовнішнього та внутрішнього впливу (рис.5).

Зовнішні фактори впливу:

- недосконалість законодавчої системи;

- високий рівень інфляції;

- кризові явища в інвестиційній політиці;

- необґрунтована політика уряду;

- політична нестабільність суспільства;

- не ефективне використання іноземних інвестицій;

Внутрішні фактори впливу:

- недосконалість системи стратегічного планування;

- невміле використання форм, методів управління;

- недосконалість механізму ціноутворення;

- недостатній рівень організації виробництва;

- низький технічний рівень виробництва;

- прорахунки в організації праці (утримання зайвих робочих місць);

- збільшення кредиторської і дебіторської заборгованості.

Таким чином, сигнали, які попереджають про наближення банкрутства можна поділити на дві групи.

Перша група характеризується симптомами, які констатують тотальну заборгованість підприємства, що в подальшому веде до повної неплатоспроможності. Друга група симптомів характеризується зменшенням попиту на продукцію і, в зв’язку з цим, іде зменшення обсягів реалізації продукції, зниження прибутку і рівня рентабельності, збільшення кредиторської заборгованості, неефективне використання ресурсів, що обумовлює ріст витрат на виробництво, труднощі з готівкою.

Суб’єктами банкрутства згідно закону є юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, юридичні особи – підприємства, які є об’єктами права державної власності, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності.

В процесі діагностики економічного стану і оцінки перспектив розвитку підприємства важливо враховувати три основні стадії погіршення економічного стану:

1)прихована стадія банкрутства;

2) фінансова нестійкість;

3) явне банкрутство;

За фактичним станом організації можна виділити такі види банкрутства: реальне (пов'язане з фактичною втратою активів у результаті неефективного здійснення господарської діяльності), фіктивне (результат умисних дій керівництва підприємства або його власників щодо виведення та приховування активів, яке здійснюється за розробленим планом чи змовою) та приховане. Залежно від особи, яка подала заяву про порушення справи проти боржника, банкрутство буває добровільне ( неплатоспроможне підприємство подає заявудо господарського суду з проханням порушити справу про власнебанкрутство ) та примусове (заява подається кредитором або їх групою).

Ініціатором порушенням справи про банкрутство може бути кредитор і боржник.

1) Ліквідація – це припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного арбітражним судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визначених судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Умови та механізм визнання юридичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, суб'єктами банкрутства (банкрутами) і порядок задоволення претензій кредиторів визначено законодавчо. Основні етапи порушення справи про банкрутство того чи того суб'єкта господарювання зображено на рис.7

З дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом розпочинається ліквідаційна процедура:

- підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

- строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута та зобов’язання щодо сплати податків і зборів вважається таким, що настав;

- припинення нарахування неустойки, відсотків та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

- відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

- скасовується арешт накладений на майно боржника, визнаного банкрутом чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника; накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

- вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’явитися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Форми ліквідації підприємства-банкрута:

- аукціон;

- тендер;

- конкурс;

- викуп одним або кількома покупцями;

- розподіл між кредиторами.

Черговість задоволення претензій кредиторів:

- покриваються витрати, пов’язані з веденням справи в суді;

- витрати, понесені ліквідаційною комісією з приводу утримання і збереження майнових активів;

- зобов’язання щодо працівників підприємства (крім акцій і внесків у статутний фонд);

- розрахунки з державним, місцевим бюджетами, страховими фондами;

- кредиторам, де не було застави;

- вимоги членів трудового колективу (акції);

- вільні кошти (позабюджетний фонд).

Наслідки ліквідації підприємства:

- припиняється діяльність підприємства;

- терміни боргових зобов’язань вважаються такими, що минули;

- право розпорядження майном переходить до ліквідаційної комісії;

- припиняється нарахування пені і відсотків.

Література

1.Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №784-XIV від 30 червня 1999 року // Відомості Верховної Ради України, 1999. – № 42–43. – С. 378.

2. Положення про порядок реструктуризації підприємств. Затверджено наказом Фонду державного майна України № 175 від 07.02.2001 р. / / Офіційний вісник України. – 2001. – № 9. – С. 328.

3. Андрущак Є. Удосконалення інституту банкрутства/ Є.Андрущак // Фінанси України. – 2010. – № 5. – С. 14–21.

4. Антикризове управління підприємством: навч. посібник / З. Є. Шершньова, В. М. Багацький, Н. Д. Гетьманцеві. – К.: КНЕУ, 2007. – 680 с.

5.Борох Ю. О. Cкладові антикризового управління підприємством / Ю. О. Борох // Економіка розвитку. – 2012. – № 4 (64). – С. 74–78.

6.Реструктуризація промисловості України у процесі посткризового відновлення: аналіт. доповідь / [О. В. Собкевич, А. І. Сухоруков, В. Г. Савенко та ін.; зазаг. ред. Я. А. Жаліла]; Нац. ін-т стратегічних досліджень. – К.: НІСД, 2011. – 111 с.

7.Фролова Л. В. Злиття та поглинання підприємств: компендіум/ Л. В. Фролова, А. Ю. Голобородько; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Донецький нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. – К.: Кондор, 2013. – 240 с.

8. Прокопчук С. І. Критичний аналіз критеріїв оцінювання ризику ймовірного банкрутства (на прикладі підприємств ЗБВ України) / С. І. Прокопчук // Актуальні проблеми економіки. – 2012. – № 2 (128). – С. 161–171.

Питання для самоконтролю

1. Сутність та основні принципи реінжинірингу бізнес-процесів.

2. Основні види і форми реструктуризації підприємств.

3.Характеристика етапів проведення реструктуризації підприємства.

4. Особливості складання бізнес-плану реструктуризації.