Підприємство як економічний суб’єкт.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

РОЗДІЛ 1. ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ. СТРУКТУРА ТА УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ. ринок і продукція (послуги)

ТЕМА 1.1. ТЕОРІЇ ТА МОДЕЛІ ПІДПРИЄМСТВ

1.Підприємство як економічний суб’єкт.

2.Еволюція теорій економіки підприємства

3.Сучасні наукові спрямування економіки підприємства

4. Новітні концепції дослідження економіки підприємства.

 

Підприємство як економічний суб’єкт.

Будь-яку роботу, в процесі котрої люди виготовляють та реалізують необхідні для життя продукти та предмети (матеріальні блага), здійснюють післяпродажне сервісне обслуговування товарів тривалого користування, заведено називати виробничо-господарською й комерційною діяльністю, а підприємства (організації, фірми), на яких відбувається така діяльність, є суб'єктами господарювання (підприємницької діяльності) органічно взаємо- зв'язаної економічної системи.

Залежно від ступеня інтеграції складових економічних систем виокремлюють економіку народного господарства країни (макроекономіку), економіку тих чи інших його галузей і територіальних одиниць (регіонів), економіку первинних суб'єктів господарювання (мікроекономіку). Основною ланкою економічної системи країни, де безпосередньо продукуються товари чи надаються послуги населенню і суспільству в цілому, є підприємство.

Позиціонування соціально-економічних систем мікрорівня (підприємств, компаній, фірм) у глобальній (світовій) економічній системі, а також ієрархічну єдність інституційних утворень різних рівнів характеризує така схема.

У процесі реалізації господарських компетенцій підприємства та організації постійно взаємодіють із зовнішнім економічним середовищем, що визначається ступенем відкритості їх діяльності та залежності від зовнішніх контрагентів.

Особливості взаємодії підприємств із зовнішніми контрагентами обумовлюються багатьма факторами, серед яких основне місце посідають:

- сформований тип національної економічної системи (ринкова, командно-адміністративна);

- досягнутий рівень поділу праці та спеціалізації в рамках національної економіки; нормативно-законодавче поле господарювання;

- культурні традиції тощо.

Економіка підприємства як конкретна галузь економічної науки й навчальна дисципліна базується на пізнанні та свідомому використанні економічних законів і закономірностей функціонування та розвитку суспільного виробництва, що формують об'єкт економіки підприємства. Виявлення конкретних форм прояву цих законів і закономірностей у господарській діяльності підприємств вважається загальним предметом дисципліни, який включає вивчення: 1) теорії та практики господарювання на рівні підприємства, компанії, організації; 2) конкретних форм і методів господарювання, принципів формування та використання виробничого, трудового, ринкового, ресурсного потенціалів; 3) взаємодії та можливостей оптимального поєднання всіх видів ресурсів; 4) організації та ефективності господарсько-комерційної діяльності тощо.

Економіка підприємства як наука займається дослідженнями економічних питань на підприємствах з урахуванням їх взаємозв'язків з іншими суб'єктами господарювання, суміжними сферами діяльності. Вона має конкретно прикладну спрямованість та ґрунтується на дослідженні індивідуальних і суспільних, просторових і часових, соціальних і технічних проблем виготовлення товарів, виконання робіт чи надання послуг.

Це обумовлює сукупність базових термінів і понять економіки підприємства як чітко визначеної сфери діяльності та науки.

Підприємство — це організаційно відокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виробляє продукцію (виконує роботи, надає послуги). Крім того, підприємство є самостійним статутним суб'єктом господарювання, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство створюється компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування чи іншими суб'єк-інми для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом і систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної та іншої господарської діяльності в порядку, передбачені Господарським кодексом України та іншими законодавчими актами з питань господарської політики. Підприємство має відокремлене майно, замкнуту систему обліку та звітності, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своєю шгпюю та ідентифікаційним кодом, а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміна, символу,малюнка або комбінації таких.

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву — завод, фабрика, шахта, електростан­ція, майстерня, ательє тощо; може включати кілька виробничих одиниць —заводів або фабрик (комбінат, виробниче об'єднання). У більшості країн з розвину­тою ринковою економікою такі виробничі одиниці на­зивають фірмами. Кожна з них визначає для себе певне ь фірмове найменування, під яким її записують до державного реєстру своєї країни. фірмове найменування, як правило, включає ім'я та прізвище одно­го чи кількох власників фірми, відображає характер її діяльності, правовий статус та форму господарювання. В окремих країнах до­сить поширені більш конкретні найменування фірм. Наприклад, в Англії вони мають назву компаній, США — корпорацій, країнах кон­тинентальної Європи — товариств.

Важливо знати, що кожне підприємство або фірма є юридич­ною особою, має замкнуту систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або комбінації таких.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення та функціонування підприємства (фірми). Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існу­вання, у світовій економіці заведено називати місією. Здебільшого; місією сучасного підприємства (фірми) вважають виробництво про­дукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання макси­мально можливого прибутку.

У Господарському кодексі України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Некомерційне господарювання — це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію(сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідні ьність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім иипадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

-господарські організації — юридичні особи, створені відповідно доЦивільного кодексу України,

-державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу,

- інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку;

- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

- філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

У своїй діяльності підприємства взаємодіють з рядом зовнішніх контрагентів.

Кожен бізнес розпочинається з бізнес-ідеї. Вибір бізнес-ідеї – це один знайважливіших етапів у створенні підприємства. Помилковий вибір може призвести в кращому випадку до втрати часу, а в гіршому — до втрати грошей, які власники інвестують у його розвиток. Для ефективного господарювання підприємству необхідно визначити головну мету і сукупність цілей, яких воно повинно досягнути, а також напрями діяльності, за рахунок яких досягаються ця низка цілей і головна мета.

Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій економіці заведено називати місією. Здебільшого місією сучасного підприємства (фірми) инажають виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку.

На основі місії підприємства формулюються і встановлюються загально фірмові цілі, які повинні відповідати таким вимогам:

♦ по-перше, цілі підприємства мають бути конкретними й піддаватися

вимірюванню. Формулювання цілей у конкретних формах створює вихідну

базу відліку для наступних правильних господарських і соціальних рішень.

Завдяки цьому можна обґрун-тованіше визначити, наскільки ефективно

підприємство (фірма) діє в напрямку досягнення своїх цілей;

♦ по-друге, цілі підприємства мають бути орієнтованими в часі, тобто мати

конкретні горизонти прогнозування. Цілі зазвичай встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довготермінова мета має горизонт прогнозування, що дорівнює п'яти рокам, інколи більше (7—10 років) — для передових у тех- нічному відношенні фірм; короткотермінова — в межах одного року;

♦ по-третє, цілі підприємства мають бути досяжними і забезпечувати

підвищення ефективності його діяльності. Недосяжні або досяжні частково цілі спричинюють негативні наслідки, зокрема блокування прагнення працівників ефективно господарювати, зменшення рівня їхньої мотивації, погіршання показників інноваційної, виробничої та соціальної діяльності підприємства, зниження конкурентоспроможності його продукції на ринку;

♦ по-четверте, з огляду на динаміку ефективності виробництва множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтриму-нальними, тобто дії і рішення,

необхідні для досягнення однієї мети, не можуть перешкоджати реалізації

інших цілей. Інше може призвести до виникнення конфліктної ситуації між

підрозділами підприємства (фірми), відповідальними за досягнення різних

цілей.

Здійснюючи свою діяльність, що підпорядкована місії, підприємство виконує велику кількість видів робіт, котрі за ознакою спорідненості можна об'єднати в окремі головні напрями діяльності. Відповідно до логіки і послідовності стадій відтворюваль-ного процесу основні напрями поділяють так:

♦ маркетингова діяльність — дослідження ринку товарів, визначення цільових груп споживачів, вивчення їх потреб, розроблення рекламних заходів, формування цінової політики, комерційна діяльність тощо;

♦ менеджмент — діяльність з управління підприємством, тобто цілевстановлення, розроблення алгоритму досягнення цілей, організація ресурсів, мотивація працівників, розподіл повноважень тощо;

♦ фінансово-економічна діяльність — визначення обсягів і джерел фінансування діяльності підприємства, управління фінансовими потоками, здійснення податкових платежів, визначення витрат/оцінювання ефективності реалізації інвестиційних проектів тощо;

♦ виробнича діяльність — побудова виробничого процесу в часі та просторі, впровадження певної технології виробництва, запуск та експлуатація обладнання тощо;

♦ обліково-контрольна діяльність — формування облікової звітності (фінансової, статистичної, податкової), організація системи управлінського обліку, контроль витрат за напрямами, виконавцями, товарами тощо;

♦ інноваційна діяльність — пошук та розроблення нових рішень у всіх сферах діяльності підприємства, впровадження нових технологій, модифікація товарів відповідно до споживчих вимог, удосконалення організації виробництва тощо.

Традиційно виділяють два інтегровані напрями діяльності підприємств: економічний і соціальний. До основного інтегрованого напряму, що охоплює багато конкретних видів, належить економічна діяльність підприємства (фірми). Зокрема вона включає: стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему мотивації праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну та фінансову діяльність тощо.

Важливе значення має соціальна діяльність, оскільки вона істотно впливає на ефективність усіх інших напрямів і конкретних нидів діяльності (інноваційної, виробничої, комерційної, економічної), результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки й компетентності всіх категорій працівників, дієвості застосовуваного мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці та життя трудового колективу.

У процесі історичної еволюції економічної наукової думки ні розвитку практики господарювання сформувалися й у певні періоди домінували такі функціональні моделі підприємств

ФУНКЦІОНАЛЬНІ МОДЕЛІ ПІДПРИЄМСТВА

Тип моделей Основна цілеспрямованість

Виробнича максимізація обсягів виробництва

продукції (послуг)

Ринково орієнтована ефективне пристосування до умов

ринку

Маркетингова створення підприємства під вимоги

ринку та споживачів

Споживацька повне задоволення вимог споживачів

Компромісна основна ціль — задоволення вимог

споживачів відповідно до можливостей

підприємства

Інноваційна виявлення і задоволення нових вимог

споживачів згідно з можливостями

розвитку підприємства