4.1. Міф як джерело філософського осмислення права. У своєму виникненні політико-правова думка у давніх народів на Сході і на заході – у єгиптян, індусів, китайців, вавилонян, персів, евреїв, греків, римлян – сягає міфологічних витоків і оперує міфологічними уявленнями про місце людини у світі. На ранній стадії свого розвитку світосприйняття, яке лише умовно можна іменувати політичним і правовим, ще не встигло відокремитись у самостійну форму суспільної свідомості і являло собою нерозривну складову міфологічного світогляду.
Світоглядні конструкції у цей період будуються на міфологічній основі: через міф відбувається пояснення походження світу і людини, таємниць народження і смерті, виникнення ремесел тощо. Відповідно й правові відносини розуміються буквально через діяння богів, духів, сил природи, які опікуються людиною або карають за непослух, активно втручаються в її долю. Як єдино можливий універсальний засіб духовного освоєння світу міф поєднував в собі не лише реалістичні знання, художні образи, соціальні норми і зразки поведінки, а й певну систему правових відносин.
Первісний магічний синкретизм культури і природи реалізується у просторі фізичного світу і знаходить своє відображення у колективній свідомості. У первісному суспільстві, де суспільне ціле домінувало над індивідом, «Я» не вирізняється із суспільного «Ми». Колективізм первісного суспільства переноситься на природні явища: природні властивості та зв’язки пояснюються за аналогією до відносин у родовій общині, відповідно природні явища одухотворюються, їм приписуються людські риси. Таке пояснення називається антропоморфізмом. У свою чергу, людина, родові зв’язки і відносини набувають натуроморфного забарвлення: людині приписуються ознаки тварин (зооморфізм), рослин (фітоморфізм) тощо.
Таким чином, у міфах людина нерозривно поєднана із природою. Її індивідуальна свідомість не виокремлена з групової.
4.2. Релігія як джерело філософського осмислення права На відміну від міфу, релігія (лат. religio – благочестя, святість і лат. religare – пов’язувати, поєднувати) не «змішує» земне і сакральне, а навпаки, «розводить» їх на протилежні полюси. Абсолютне начало, таким чином, виноситься у трансцендентну сферу, що знаходиться за межами свідомості і пізнання розумного. У релігійному світосприйнятті вже з’являється рефлексія в її найпростіших формах, водночас вона все ще стихійна і мало усвідомлена. Поступово роль свідомого начала зростає у релігійному розумінні світу. Однак, від свого виникнення й до сучасного етапу існування релігійне сприйняття суспільної реальності, подібно до міфологічного, розглядає відношення «людина − суспільний світ» не у його чистому вигляді, а через посередництво низки інших, незвичайних, істот − богів, духів, ангелів, демонів тощо.
4.3. Полісна демократія як джерело античного права. Давньогрецьке місто-держава являло собою унікальний приклад соціуму, здатного діяти як мислячий суб’єкт з єдиною волею і розумом. Усвідомлюючи свою індивідуальність, ця міні-держава функціонувала подібно до життя людини з усіма її звичками, бажаннями, недоліками характеру й усвідомленням встановлених у суспільстві обмежень практичної свободи, з одного боку, і невгамовних духовних устремлінь – з іншого.
Межі буття давнього грека співпадали з межами полісу, в якому він мешкав. Цілісність, структурованість і водночас замкненість та самодостатність полісу дозволяли грекам ототожнювати зовнішній простір із внутрішнім світом людини. «Людиноподібність» давньогрецького простору розкривається у давніх текстах. З них стає зрозуміло, що буття є тілесним, предметним, а життя природи й усі його прояви осмислюються за аналогією до людського. Боги також мають людську подобу, система їхніх відносин будується у відповідності із ієрархією, прийнятою у людському суспільстві.
Полісна демократія сформувалася багато в чому завдяки необхідності активного включення не лише тілесних, але й інтелектуальних сил членів полісу задля захисту від ворожого зовнішнього світу. Традиція публічного обговорення питань організації життя полісу, військових, державних і правових проблем бере свій початок з часів архаїки, коли «кермо» управління полісом знаходилося на ринковій площі – агорі. Схильність до такого обговорення мали усі – і плебс, і аристократи, і владна верхівка.
