Методологічна місія філософії права полягає у тому, щоб виявляти шляхи і способи пізнання права в усьому його об’ємі, внутрішні зв’язки й тенденції закономірного розвитку усіх правових явищ і процесів у їхній єдності, цілісності і системності.
Історія політико-правової думки (особливо ХІХ – ХХ століття) показала, що філософія права здатна розвиватися на основі будь-якого з існуючих напрямів: платонізму, аристотелізму, томізму, кантіанства, гегельянства, марксизму, позитивізму, фрейдизму, феноменології, прагматизму, екзистенціалізму тощо. У цьому різноманітті філософських шкіл і напрямів все ж таки можна виділити найбільш значимі, які лягли в основу методологічної платформи філософії права.
1. Позитивізм, засновником якого вважається Огюст Конт (1798 – 1857 рр.), проголосив відмову від умоглядної філософії (яскравим прикладом якої, на думку Конта, може слугувати німецька класична філософія).
2. Діалектичний матеріалізм (марксизм) – розроблений К. Марксом і Ф. Енгельсом філософський напрямок, що спирався на систему гегелівської діалектики, трансформовану в дусі матеріалістичного монізму ХІХ століття. До основопокладаючих принципів матеріалізму належать твердження про те, що єдність світу полягає в його матеріальності, що матерія існує незалежно від свідомості і поза нею, що матерія первинна і первородна, а свідомість вторинна і похідна.
3. Феноменологія – вчення, в основу якого покладено спеціальний метод феноменологічної редукції, що відбувається в два етапи: ейдичної редукції (на якому під сумнів ставиться цінність вихідного для багатьох наук вірування у реальність зовнішнього світу) і трансцендентальної редукції (коли під сумнів ставиться вірування в реальність «Я» як частини зовнішнього світу). Його родоначальниками вважаються Е. Гуссерль, Ф. Брентано і М. Хайдеггер.
4. Прагматизм. Ця філософська течія зародилася в межах позитивістського напряму, що відмежувався від традиційної метафізичної проблематики, постулюючи головним завданням науки пошук відповіді не на питання «Чому?», а на питання «Як?». По суті, прагматизм запропонував свій варіант розв’язання основного питання філософії щодо первинності духу або матерії. У своїй концепції істини він прагне поєднати матеріалізм та ідеалізм. Головним критерієм істини є корисність, а вона може мати як ідеальне, так і матеріальне втілення.
5. Релігійна філософія. Віровчення, в якому релігійна догма набуває вигляду раціоналізованої теоретичної системи, також може вважатися філософією. Яскравий приклад – християнська філософія (А. Блаженний, Т. Аквінський, Ж. Марітен, М. Бердяєв) пронизана ідеями гріховності життя, невідворотного кінця світу і встановлення царства Божого на землі.
6. Екзистенціалізм − філософія «існування» − напрям у філософії XX століття, що розглядає людину як унікальну духовну істоту, здатну до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, що передбачає відповідальність людини за результат свого вибору.
Своєрідними «полюсами» в осмислення права, його протилежними пізнавальними парадигмами слугують правовий позитивізм і теорія природного права, які по-різному інтерпретують природу права − відповідно як одновимірної або багатовимірної реальності.
Правовий позитивізм утверджує як єдине істинне лише позитивне право − реальний, існуючий у законах, інших документах, фактично відчутний (і тому «позитивний») нормативний регулятор.
Теорія природного права зазнала протягом історії свого розвитку значних трансформацій. У західній філософській традиції можна виділити наступні етапи розвитку ідеї природного права: натуралістично-космологічний, теологічний та раціональний.
