З економічної теорії відомо, що існують два традиційні, класичні підходи до розв’язання означеної проблеми: неоліберальний та кейнсіанський.
Прихильники неоліберального підходу стверджують, що для відновлення фінансової системи та знищення цінових «бульбашок» необхідними є:
Ø жорстка дисципліна, передусім бюджетна;
Ø зниження як державного, так і корпоративного боргу;
Ø підвищення, а не зниження процентних ставок;
Ø зменшення пропозиції ліквідності.
При цьому вважається за норму, якщо зазначені заходи будуть супроводжуватися банкрутством компаній, які виявилися слабкими та
непідготовленими до кризи.
Прихильники Кейнса пропонують, для запобігання уповільненню темпів зростання економіки та настанню рецесії:
Ø «накачувати» економіку грошима,
Ø знижувати ставки,
Ø робити доступними кредити,
Ø протягом певного часу не звертати увагу на виникнення бюджетного дефіциту, оскільки підтримка економічних зв’язків та рівнів споживання в економіці є найбільш важливими.
Кожний з наведених поглядів має свої плюси та мінуси, тому нині започатковується новий підхід, який поєднує обидва існуючі. Відповідно до нього неоліберальний підхід слід застосовувати на першій стадії кризи, коли, з огляду на появу цінових «бульбашок», пришвидшується інфляція, і центральні банки починають боротися з нею класичними методами, підвищуючи ставки за кредитами та знижуючи їх доступність. На другому етапі, коли починається зниження цін та виникає кредитна криза, центральні банки, навпаки, розгортають зворотну політику, знижуючи ставки та підтримуючи банківський сектор.
Таким чином, антикризове управління можна визначити як постійно діючий специфічний вид управління, спрямований на попередження можливих ускладнень в діяльності банку, нейтралізацію кризових явищ і забезпечення його подальшого функціонування та розвитку шляхом вчасного вжиття адекватних управлінських рішень й ефективного використання внутрішніх ресурсів.
Доцільно зазначити, що антикризове управління в банківському секторі економіки повинно здійснюватись не тільки в період загострення кризи, а і у період її виникнення та розгортання. Залежно від стадії розвитку кризи антикризове управління доцільно поділити на:
Ø запобіжне антикризове управління, яке використовується в процесі зародження кризи та спрямоване на попередження виникнення та розвитку кризових ситуацій, як на рівні банківського сектору в цілому, так і вживання превентивних заходів на рівні конкретних банківських установ;
Ø корегуюче антикризове управління, яке використовується в процесі розгортання кризи та спрямоване на прогнозування розвитку кризової ситуації та розробку антикризових заходів, спрямованих на виведення банківського сектору з кризи;
Ø стабілізаційне антикризове управління, яке використовується в період загострення кризи та спрямоване на зменшення її негативних наслідків, припинення дії кризових чинників та реалізації невідкладних заходів програми антикризового управління;
Ø посткризове управління, яке спрямоване на розробку та впровадження програми посткризового розвитку банківського сектору з урахуванням досвіду попередньої кризи з метою недопущення повторення подібних кризових явищ у майбутньому.
Антикризове управління спрямовується на оптимізацію фінансових показників
функціонування банківського сектору, подолання диспропорцій розподілу фінансових ресурсів, оцінку та врахування операційних ризиків банків, а також на оптимізацію розрахунків з контрагентами (кредиторами та позичальниками) в реальному секторі економіки та збалансування фінансових потоків між різними секторами економіки.
Обов’язковими умовами стабільного функціонування банківської системи є:
Ø ефективна система нагляду за якістю капіталу банківських установ, ліквідністю та ризиками;
Ø висока прозорість діяльності банківських установ, висока оперативність реагування на ризики органів регулювання і нагляду;
Ø використання адекватних механізмів грошово-кредитного регулювання та діяльності центральних банків.
Першочерговими заходами для зменшення негативного впливу кризових явищ на функціонування вітчизняної банківської системи мають стати:
· посилення ролі НБУ в процесах курсоутворення шляхом активних валютних інтервенцій, підвищення жорсткості правил торгівлі на валютному ринку, розвиток механізмів управління гнучким валютним курсом з метою недопущення його різких стрибків;
· забезпечення раціонального використання валютних коштів,
посилення мотивації суб’єктів валютних відносин до підтримання збалансованих валютних позицій і страхування валютних ризиків;
· забезпечення прозорості та транспарентності функціонування валютного сегменту ринку через удосконалення правил роботи на ньому учасників ринку та дотримання чітких принципів і процедур;
· активізація політики рефінансування, розгляду можливості зменшення норм обов’язкового резервування, збільшення лімітів і послаблення вимог до застави при отриманні банками кредитів від НБУ;
· створення спеціальних державних фондів для підтримки ліквідності банків та з метою подолання кризових ситуацій на ринку, зокрема для викупу цінних паперів;
· створення ефективної системи протидії відпливу капіталу з країни
за «тіньовими схемами», а також посилення контролю за спекулятивними угодами на міжбанківському валютному ринку;
· форсоване нарощування пропозиції довгострокових фінансових ресурсів на внутрішньому ринку, зокрема з використанням пенсійних накопичень, що потребує реформи пенсійної системи.
