На сучасному етапі розвитку національна банківська система однією з перших переживає процес прискорення інтеграції через розширення присутності іноземного капіталу, тому важливо об’єктивно визначити роль і місце іноземних банків у функціонуванні банківської системи України та окреслити перспективи її розвитку.
Банк з іноземним капіталом – банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному іноземному інвестору, становить не менше 10 відсотків;
За результатами проведеного аналізу та систематизації процесу входження іноземного капіталу в національну банківську систему, виокремимо чотири етапи її розвитку за ознакою кількісної та якісної присутності іноземних банків на ринку банківських послуг України.
На першому етапі (1991—1993 рр.) іноземного капіталу в банківській системі України не було. Цьому етапу притаманні процеси формування національної банківської системи, визначення правил діяльності банків та умов доступу іноземного капіталу на національний ринок.
Другий етап (1994—1997 рр.) характеризується незначною присутністю іноземного капіталу. У цей період процеси входження іноземного капіталу на національний банківський ринок істотно не впливали на структуру вітчизняної банківської системи. І хоча на кредитно-фінансовому ринку України почали працювати іноземні банки та їхні представництва, але усього їх було зареєстровано лише чотирнадцять.
Третій етап (1998—2005 рр.) є періодом помірної присутності іноземного капіталу в національному банківському секторі. Іноземні інвестиції у банківський капітал зросли у 2001 р. на 37,7 %, а у 2002 р. на 40,1 %. Регулятивний капітал банків з іноземним капіталом у 2002 р. становив приблизно п’яту частину капіталу банків України, а активи — шосту частину сукупних активів.
Четвертий етап (з 2006 р. до теперішнього часу), який характеризується відкритістю банківської системи для створення філій іноземних банків, розпочався із прийняттям Верховною Радою України 16 листопада 2006 р. змін до закону «Про банки і банківську діяльність» у частині надання іноземним банкам права відкривати свої філії на території України.
Активне проникнення іноземного капіталу у вітчизняний банківський
сектор принесло в собі як позитивні наслідки в короткостроковому періоді, так і певні ризики, які вже спричинили неконтрольовані наслідки для вітчизняної банківської системи та можуть призвести до зміни структури банківської системи України.
Існують різні способи входження іноземного капіталу до
національних банківських систем. Відповідно до чинного законодавства України проникнення іноземних банків на вітчизняний ринок можливе шляхом купівлі функціонуючого українського банку, заснування власного дочірнього банку або відкриття філії банку в Україні.
Варто зазначити, що найбільш поширеним та економічно доцільним шляхом проникнення іноземних банків у банківську систему України залишається придбання діючих банків, які мають клієнтську базу, розвинену мережу філій за територією країни та займають певну нішу на кредитному та депозитному ринках.
Виділяють три моделі продажу вітчизняних банків:
- повний продаж передбачає передання новим власникам контрольного
пакету акцій із відповідними повноваженнями щодо управління банківською установою;
- спільний бізнес реалізується вітчизняними банками, коли вони потребують залучення іноземного капіталу для розв’язання проблем внутрішнього характеру, пов’язаних із необхідністю збільшення власної кредитної спроможності;
- портфельний продаж використовується здебільшого дрібними та
середніми банками шляхом продажу іноземним інвесторам невеликих пакетів акцій.
По відношенню до структури іноземних банків основна їх частка припадає на банки Російської Федерації – дев’ять банків, Кіпрських банків налічується шість, Нідерландських – п’ять, Австрійських – чотири, Німецьких – чотири, Французьких – три, Польських – три, Швецьких – два, Грецьких – два.
Кількість банків з іноземним капіталом в Україні становить на 01.10. 2012 р. 55 банківських установ. У тому числі з 100% іноземним капіталом – 23 банківських установ.
Привабливість вітчизняного ринку банківських послуг для іноземних інвесторів пояснюється його зростаючим характером, низькою конкурентоспроможністю вітчизняних банківських установ, а також можливістю отримання іноземними банками більш високої норми прибутку через більш високий рівень ризикованості інвестицій, ніж у розвинених країнах.
Для банківської системи України входження іноземних банків на
вітчизняний банківський ринок пов’язано із можливостями залучення додаткового капіталу та впровадженням нових технологій.
Узагальнюючи вище викладене, слід зазначити, що діяльність іноземних банків у період економічного зростання сприяла підвищенню капіталізації банківської системи України, нарощуванню темпів кредитування, розширенню асортименту, поліпшенню якості банківських послуг. Основні конкурентні переваги групи цих банків над іншими вітчизняними банківськими установами полягали у високому рівні зовнішньої підтримки, а саме можливості швидкого доступу до необхідних ресурсів материнських груп.
Присутність іноземного капіталу у вітчизняній банківській системі характеризується також низкою негативних проявів, які відчуваються дедалі гостріше. Серед них – уразливість вітчизняних банків до коливань на світових фінансових ринках; можливість захоплення банківського ринку України та посилення іноземного контролю; посилення нерівноправної конкуренції між національними та іноземними банками; підвищення ймовірності відпливу українського капіталу до зарубіжних країн; прихід на вітчизняний ринок іноземних банків, які не мають високих міжнародних рейтингів, високої надійності, достатнього обсягу капіталу; ускладнення механізмів банківського нагляду; ймовірність збільшення спекулятивних операцій.
Під час кризи іноземні банки забезпечили фінансову стійкість банківської системи України завдяки збереженню внутрішньо-корпоративного припливу дефіцитних капітальних і кредитних коштів. Значного відпливу капіталу з банківської системи України за кордон не було. З огляду на незначні масштаби вітчизняної банківської системи, закріплення контролю над перспективним ринком для материнських банків було вигіднішим, ніж репатріація незначних у масштабах холдингових груп обсягів інвестованого капіталу. В період фінансової кризи населення більше довіряло банкам з іноземним капіталом. про що свідчить нижчий рівень відпливу із них депозитних вкладів.
Таким чином,
