Розвиток капіталістичної банківської системи

Банківська система розвивається як особливий капіталістичний суб'єкт господарювання, що забезпечує рух кредитних ресурсів, основною метою діяльності якого є отримання прибутку. Як правило, банки ставали акціонерними товариствами, що різко розширювало можливості їхнього росту. Із розвитком капіталізму необхідність в установах, які здійснювали посередництво у кредитних та платіжних операціях, постійно зростала. Банки акумулювали вільні грошові капітали та надавали їх у кредит на різні строки. Вони вели поточні рахунки підприємств і здійснювали розрахунки між ними. Ці операції зросли до великих розмірів і значною мірою сприяли

розвитку його виробничих сил.

Поступово серед великої кількості банків виділяють найбільш великі. Концентрація банківського капіталу особливо посилюється в епоху монополістичного капіталізму-імперіалізму, характерною рисою якого є концентрація виробництва і капіталу у промисловості.

У таких капіталістичних країнах, як Англія, Франція, Німеччина, США, Італія, Японія кількість банків вираховувалася сотнями, але фактично основна частина банківського капіталу була зосереджена в руках декількох банківських монополій. Крім того, велика кількість малих банків у своїй діяльності частково або повністю залежала від великих банків. Найбільші банки в різних країнах мали численні відділи і філії, які були розташовані по всій країні, а не рідко і за її межами. Так, наприклад, в Англії багато років вирішальне значення в банківській системі мали 5 гігантських депозитних банків ("Велика п'ятірка"), а в 1968 році у результаті з'єднання їх кількість зменшилася до 4. У Німеччині, у цей час, основну роль відігравали 3 грос-банки. У США в 1968 році було більше 14 000 формально незалежних комерційних банків, але на 10 найбільших припадало близько 1/4 усіх операцій.

Концентрація і монополізація у промисловості та банківській системі значно змінюють роль банків – від одиничного кредитування окремих підприємств і ведення розрахунків між ними до системного кредитування певних галузей і суб'єктів господарювання (наприклад, надання довгострокових кредитів на 8-10 років для вкладення в основний капітал).

Особливо тісні взаємозв'язки банків із промисловістю розвиваються на основі емісійно-установчих операцій, тобто випуску і розміщенню банками на ринку цінних паперів акцій та облігацій промислових, торговельних, транспортних та інших акціонерних товариств. Саме комерційні банки концентрували великі пакети цінних паперів таких установ.

Активізувалися довірчі банківські операції, тобто коли банки самі приймали рішення щодо управління грошовими потоками своїх клієнтів, купуючи в основному цінні папери. Усе це укріплювало позиції банківської системи і привело до того, що банки перетворилися на важливий елемент структури фінансового капіталу.

Особливо зростає роль державних банків у банківській системі після світової економічної кризи 1929-1933 pp. Капіталістичні держави використовували банківський кредит у своїх спробах регулювання і стимулювання економіки країни. Великий розвиток отримала державна власність у банківській системі (націоналізація центральних емісійних і великих комерційних банків, створення нових спеціалізованих державних банків, особливо для фінансування певних галузей економіки).

У XX столітті як державні, так і приватні банки стали важливим джерелом фінансування урядів, зокрема їх військових витрат у Першій та Другій світових війнах.

У цілому банківські системи при капіталізм і мали завжди класичні універсальні комерційні банки, у яких поєднувався державний і приватний капітал і вони функціонували на паритетних засадах.

Банківська система характеризується багаторівневістю та жорсткою конкуренцією серед комерційних банків, а також частиною іноземних банків, які здійснюють свою діяльність в одному законодавчому полі з іншими в середині країни.