Період зародження банківських установ

Початок банківської діяльності, як правило, пов'язують з діяльністю так званих "міняйлів" у середньовічній Італії, Старофранцузьке слово banque та італійське banса визначається як "лавка міняйли, стіл міняйли". Це слово повністю відповідало тим "банкірам", що працювали понад 2000 років тому. Це були міняйли, що сиділи за столом або невеликою лавкою у торговельному районі міста і здійснювали операції обміну валют, розрахунки векселями, задовольняючи потреби мандрівників і торговців.

Попередниками банків в Італії були середньовічні міняйли – представники грошового капіталу; вони приймали грошові вклади купців і спеціалізувались на обміні грошей різних міст і країн. Із часом міняйли стали використовувати ці вклади, а також власні гроші для надання кредитів та отримання процентів, що означало перетворення міняйлів у банкірів.

Роль перших банкірів зросла з еволюцією грошово-кредитних

відносин у Західній Європі. Так, у Шампані (Франція) торговці, що регулярно мандрували через одні й ті ж міста, почали для зручності залишати своїх постійних агентів. Крім того, там же почали використовувати одну з перших самостійних послуг, запропонованих банками, обміну валют у вигляді контракту на валютні операції тобто документа, який дозволяв переводити гроші із одного місця в інше (обмінюючи валюту на шляху до місця торгівлі), що сприяло розвитку торговельних відносин.

На початку розвитку банкіри для здійснення своєї діяльності використовували власний капітал. Однак незабаром виникла ідея залучення додаткових коштів - депозитів. Оскільки депозити є ресурсом, банки розпочали використовувати їх для кредитування, залучаючи кошти під процент на певний проміжок часу. Так, наприклад, у Давній Греції банки залучали депозити під нижчу процентну ставку річних, ніж давали кредити судновласникам. Таким чином, примноживши власний капітал, банкіри змогли більшою мірою враховувати комерційні векселі. Отже, залучення депозитів та надання кредитів стали важливим джерелом збільшення банківського капіталу.

Перший банк, що виконував функції сучасного комерційного банку і був складовою певної банківської системи, виник в Італії в 1407 році в Генуї і мав назву Банк Святого Георгія. З того часу починає розвиватися в Італії банківська система. У XII cт. з'являється перший вексель. Пізніше запроваджуються перші банкноти. Значна роль у розвитку банківської системи належить Англії, де був створений перший у світі центральний банк у 1664 році (Банк Англії).

З другої половини XVII століття в Англії банкноти набули широкого розповсюдження. Одними з найвпливовіших були банки, діяльність яких пов'язана з керівництвом католицької церкви, як наприклад, всесвітньо відомий банк Медичі у Флоренції. Династія Медичі панувала з XV до XVII століття. Головне відділення, що знаходилося у Флоренції, мало 19 філій, зокрема у Венеції, Генуї, Ліоні, Лондоні, Неаполі, Парижі та Римі. У цей час почало засновуватися банківське законодавство, без якого неможливо уявити ефективне функціонування банківської системи.

У кінці епохи Відродження (XIII-XVI століття) основна частка банківських послуг припадала на відносно заможних клієнтів, що, у свою чергу, сприяло послабленню церковної протидії банківської діяльності. Виникнення нових торговельних шляхів та швидкий розвиток судноплавства в XV-XVTI ст. зумовили переміщення центру світової торгівлі від Середземноморського регіону на північ та захід Європи, де банківська діяльність набула швидкого розвитку. Саме у цей період була закладена потреба у розвитку ефективно діючої банківської системи. Прискорений розвиток світової торгівлі зумовив виникнення нових способів здійснення платежів та доступу до кредитних ресурсів, що і привело до зростання кількості комерційних банків, які могли задовольнити нові потреби клієнтів.

Розширення мануфактурного виробництва й торгівлі сприяло укрупненню банківської справи у формі банкірських домів та комерційних банків, що стали з'являтися у провідних торговельних центрах Європи 16-17 ст. Нідерландах, Німеччині, північній Італії. Особливе місце належало спеціальним жиробанкам, що створювались купівецькими гільдіями ряду міст для здійснення безготівкових розрахунків між своїми постійними клієнтами. Зокрема, у 1609 р. було засновано вкладно-розмінний банк в Амстердамі, а в 1619 р. подібний до нього банк у Гамбурзі.

Жиробанки приймали вклади в монетах чи зливках дорогоцінних металів і здійснювали розрахунки згідно наказів, одержаних від власника коштів. При цьому банком самостійно встановлювались власні одиниці розрахунку, виходячи із ваги чистого золота і срібла, що в умовах постійного зниження вагового вмісту монет державної чеканки суттєво підвищувало попит на банківські гроші. Однак кредитні операції жиробанків мали обмежений характер в силу нестабільності політичної ситуації та незадовільних умов грошового обігу, у зв'язку з чим необхідно було дотримуватися практично 100%-го забезпечення клієнтських внесків дорогоцінними металами.

Збільшення торгових оборотів сприяло подальшому розвитку й концентрації банківських операцій, що знайшло відображення у створенні акціонерних банків, які активно займалися кредитування промисловості і торгівлі. Промисловий переворот, що спершу відбувся в Англії, а згодом і в інших країнах Європи, зумовив швидке зростання числа банків, які акумулювали значні грошові ресурси та через розрахункові й кредитні операції почали обслуговувати весь процес суспільного виробництва.