Сторони, зміст і форми кредитного договору

Сторонами кредитного договору є позикодавець та позичальник, однак вживають також такі терміни: банк і клієнт та кредитор і позичальник.

Кредитні договори повинні укладатися тільки на підставі вільного волевиявлення сторін. Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов’язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Кредитні операції здійснюються банками тільки у межах кредитних ресурсів.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб’єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом.

Для отримання кредиту позичальник повинен звернутися в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заяви. В документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

Слід зазначити, що у разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника. Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, необхідно враховувати також відсоткові ставки, які-діють на міжнародних ринках капіталів.

Перед тим, як прийняти рішення про надання кредиту, комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і тільки потім приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

1) забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків;

2) репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної платіжної дисципліни);

3) оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентоздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

4) економічна кон’юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень тощо).

Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка отримана банком при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі позичальника.

Документи, що зберігаються у цій справі, групуються так:

— матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов’язання, гарантійні листи тощо);

— фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани тощо);

—матеріали про кредитоспроможність позичальника (довідки, отримані від інших банків, запити, листування, звіти аудиторських фірм тощо).

Після підбору майбутнього позичальника, попередньої бесіди з ним керівника кредитного підрозділу комерційного банку документи передаються в службу економічної безпеки банку для перевірки достовірності наданих відомостей. Залежно від реальності угоди, що фінансується, іміджу позичальника, переконливості положень бізнес-плану та інших документів перевірка може бути суцільною або вибірковою, з виїздом на місце або без такого.

Слід зазначити, що необхідні відомості стосовно проходження фірми-позичальника по обліках банкротів, лжебанкротів, підприємств, які мають опротестовані векселі, непогашені кредити або що знаходяться серед небажаних партнерів по інших ознаках, зібрати досить важко. Міжнародна практика свідчить, що найбільш повною та ефективною базою даних володіють інформаційні служби, які поповнюють свої банки даних на обов’язковій основі у вигляді відповідних форм звітів усіх учасників економічних відносин.

В Україні максимально наблизилась до такого стандарту роботи з інформацією Міжбанківська служба безпеки «СКІФ». її засновники, основні постачальники та користувачі накопиченої інформації є великі українські банки, зокрема Промінвестбанк, Укрексімбанк, Ощадбанк. Створена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 липня 1993 p., ця служба володіє розгалуженою мережею філій практично у всіх регіонах України. Користувачам — комерційним банкам, фінансовим установам, страховим компаніям, державним та комерційним підприємствам — надаються довідки щодо кредитної біографії того чи іншого підприємства, про наявність претензій до нього зі сторони контролюючих органів, про участь в арбітражних процесах, про заборгованість, яка має місце по кредитах та поставках стосовно відповідності здійснюваної діяльності статуту та отриманим ліцензіям, загальної ділової репутації та інші відомості, які впливають на рівень безпеки учасників фінансових та майнових угод. Така інформація відіграє важливу роль у мінімізації ризиків фінансово-господарської діяльності суб’єктів кредитних правовідносин.

Кредити надаються суб’єктам господарювання переважно у безготівковій формі шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку як у національній, так і в іноземній валюті, у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Національного банку, або шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, якщо інше не передбачено кредитним договором, а також у.готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції.

Кредитний договір передбачає, зокрема, виконання таких обов’язків:

1. Обов’язок повернути у строк отриманий кредит. Строк повернення отриманого кредиту визначається або безпосередньо у кредитному договорі, або у терміновому зобов’язанні — документі, яким оформлюється отримання клієнтом кожної суми в межах загальної суми кредитного договору. Факт погашення кредиту на практиці пов’язується з моментом списання грошей з поточного або інших рахунків клієнта. Повернення наданого кредиту може бути здійснено позичальником добровільно або примусово — за рішенням суду або арбітражного суду.

2. Обов’язок сплатити банку відсотки (звичайні або підвищені) за користування кредитом. Звичайні відсотки сплачуються в межах строку користування кредитом, підвищені відсотки стягуються при порушенні строку повернення позики. Розмір відсоткової ставки визначається сторонами у кредитному договорі самостійно.

3. Обов’язок не ухилятися від банківського контролю пов’язаний з тим, що, надаючи клієнту кредит, комерційний банк несе певний ризик. Клієнт може не повернути отримані кошти через погіршення свого фінансово-господарського стану. Чим більший строк користування кредитом, тим більший ризик банку, тому вартість кредиту безпосередньо залежить від строку, на який він наданий.

4. Обов’язок дотримуватися цільового призначення кредиту. Банк має право надати кредит без зазначення мети кредитування, однак на практиці це зустрічається досить рідко. Якщо мета кредитування зазначена у кредитному договорі, клієнт зобов’язаний використовувати отримані кошти для фінансування тих затрат, для яких вони надані.

5. Обов’язок надавати та гарантувати наявність забезпечення протягом усього строку кредитування. Такий обов’язок клієнта передбачається у переважній більшості договорів/хоча кредит може бути наданий і без забезпечення. Якщо в якості забезпечення по кредитному договору використовується застава товарно-матеріальних цінностей, то необхідно забезпечити їх зберігання. Наявність і зберігання заставленого майна та дійсність заставного права перевіряються банком у процесі кредитування.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється позичальником з поточного (валютного) рахунку. Якщо поточний рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюються платіжними дорученнями позичальника, а за умови визнання боргу позичальником — платіжною вимогою банку у встановленому чинним законодавством порядку. У разі неможливості позичальником сплатити борг останній стягується з гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку.

Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами при укладенні угоди про надання кредиту.

Комерційний банк може прийняти рішення про пролонгацію, тобто відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки. Пролонгація здійснюється банком у виняткових випадках, у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини за умови прийняття позичальником відповідних заходів щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлене додатковим договором між позичальником та банком, який є невід’ємною частиною кредитного договору.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків, при відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.