Логічні методи пізнання державно-правових явищ

У процесі наукового дослідження ці формально-логічні закони проявляються насамперед в низки пізнавальних способів. Одне з центральних місць в методологічному арсеналі правознавства посідає логічний підхід. Логічний підхід – сукупність формально-логічних методів, за допомогою яких досліджуване явище відображається у вигляді певним чином оформленої теоретичної конструкції. Формально-логічні закони проявляються насамперед в такому методі логічного підходу як аналіз.

1.2.1. Аналіз і синтез. Аналіз – логічний метод, який передбачає пізнання внутрішнього змісту певного об’єкту шляхом мисленєвого «розчленовування» його на частини. Аналіз відіграє найважливішу роль у теоретичному осмисленні держави і права. За його допомогою виявляються ознаки, властивості, інші сторони внутрішньої «конструкції» держави або права, створюється відповідні умови для формулювання їх категорій або понять.

Однією з форм аналізу є класифікація, котра, як засіб впорядкування хаотичної маси чинників та явищ шляхом розчленовування хаотичного цілого на частини за певними ознаками [64], широко використовується в правознавстві. Ця логічна операція дозволяє упорядкувати наявні в сучасному світі різні прояви держави і права, виділити саме типові, сутнісні й водночас випадкові в цих явищах ознаки і на цій основі побудувати класифікаційні схеми відповідних державно-правових явищ (форм держави, державних органів, функцій держави, норм права, нормативно-правових актів, правових відносин, правових систем світу, правопорушень, тощо). Класифікацію за найбільш істотними, взаємопов’язаними зі змістом та сутністю держави і права певної історичної епохи ознаками, тобто таку класифікацію, за допомогою котрої визначаються типи держави і права, визначають як типологізація (типологія)[65].

Аналіз кожної частини, елемента цілого сприяє, але ще не приводить до пізнання цілого. Ця мета досягається в результаті складної роботи мислення щодо синтезування отриманих на стадії аналізу даних. Синтетична діяльність мислення починається з того, чим закінчується аналіз. Якщо за допомогою аналізу єдина цілісність розподіляється на окремі складові частини й кожна з них досліджується самостійно, то за допомогою синтезу всі частини поєднуються в мисленні з усіма їх зв’язками, відносинами та взаємодіями, з усіма багатствами їх специфіки у відновленій цілісній єдності. Йдучи від тотожного, істотного до розходження й різноманіття, синтез з’єднує загальне й одиничне, спільне й осібне в живе конкретне ціле.

Отже синтез – це логічний метод, який поєднує в одній цілісній єдності отримані в результаті аналізу знання про окремі частини явища.

За допомогою синтезу створюється загальне уявлення про істотні ознаки, сутність, зміст і форму досліджуваного явища, які знаходять відображення у певних теоретичних конструкціях: категоріях, поняттях, дефініціях.

Оскільки відносно змісту категорій, понять, дефініцій та співвідношення між ними думки різняться, спробуємо сформулювати нашу позицію щодо цього. Отже, усі вони є певними формами мислення – теоретичними конструкціями, що відображають властивості певної соціальної реальності, що складається з явищ. Оскільки ці явища в цій соціальній реальності певним чином підпорядковані одна одній, то теоретичні уявлення про них теж певним чином ієрархічно побудовані.

Вищу сходинку у цій ієрархії займає категорія. Категорія – це гранична за своїм обсягом теоретична конструкція, яка відображає найбільш загальні, фундаментальні властивості явища. Для юридичної науки це держава, сутність держави, форма держави; право, сутність права, форма права та інші категорії, що відображають найбільш загальні властивості держави і права.

Нижче, умовно кажучи, розташовується поняття, яке за своїм обсягом менше ніж категорія. Якщо остання віддзеркалює найбільш загальні властивості явища, то поняття – це теоретична конструкція, яка відображає суттєві властивості, зв’язки і відношення явищ. Іншими словами, поняття – це складова категорії, яка відображає частину її властивостей. Наприклад, поняття форма державного правління, форма державного устрою та форма політичного режиму є «частинами» категорії «форма держави». Оскільки в результаті синтезу певної множини таких понять виявляються загальні властивості явища, то зазвичай категорію визначають як найбільш загальне та фундаментальне поняття. Водночас слід звернути увагу на можливість змістовної трансформації понять в межах юридичної науки залежно від їх науково-методологічної підпорядкованості. Наприклад, теоретична конструкція, що в теорії держави та права має «статус» поняття, в іншій, нижче стоячій на цій сходинці науці (конституційне право, адміністративне право, цивільне право, кримінальне право тощо) може набути «статусу» категорії як граничного для цієї науки поняття.

Дефініція – теоретична конструкція, в якій у самому концентрованому вигляді дається уявлення про зміст категорії або ж поняття. Якщо останні містять розширену характеристику явища (властивості, що проявляються в певних ознаках, зв’язки між ним, зумовленість появи та функціонування явища тощо), то дефініція, як правило, сформульована в одному складнопідпорядкованному реченні. В теорії держави і права така теоретична конструкція дуже поширена, оскільки теоретико-правова наука є системою саме таких теоретичних конструкцій – від окремого інституту публічної влади до держави, від норми права до права в цілому.

1.2.2.Абстрагування. Тісно взаємодіє в пізнавальному процесі з аналізом та синтезом ще один такий логічний метод, як абстрагування. Абстрагування або абстракція (лат. abstrahere — «відволікати») – це процес уявного виділення тих чи інших властивостей, ознак і відношень від конкретного предмета і створення на цій основі різноманітних абстрактних конструкцій Аристотель розглядав абстрагування як процес, в результаті якого відкидається усе часткове, випадкове, другорядне і відділяється загальне. Термін «абстрагування» або «абстракція» у сучасній логіці вживають у таких значеннях: як метод буденного та наукового пізнання, як алгоритм процедури «відволікання», та побудови в науці абстрактних об'єктів. Сутність методу абстрагування полягає у дослідженні реальних предметів, явищ, процесів, вичленуванні в них різноманітних властивостей, ознак, якостей та їх фіксуванні за допомогою слів і словосполучень природної мови. Термін «абстрагування» вживають у значеннях: процесу пізнання, як результат цього процесу. Абстрагування як процес – це дослідження, вивчення предметів і явищ з метою виявлення їх специфічних характеристик, а абстракція як результат – це певне знання у формі понять, категорій, суджень, ідей, законів, теорій. Приклади абстрагування:

а) логіка абстрагується від індивідуальних особливостей мислення конкретної людини і вивчає інваріанти мислення, тобто те загальне, що притаманне всім суб'єктам мислення, а саме – структуру мислення і закони, яким підпорядковується їх мислення;

б) юрист, мислення якого регламентується нормами права, абстрагується від різноманітних проявів суспільних відношень і вивчає, насамперед, правовідносини, тобто такі відносини, які регулюються нормами права.

Прикладом абстракцій як результату пізнавального процесу можуть слугувати такі правові категорії та поняття, як «право», «держава», «норма права», «правовідносини», «правопорядок», «законність», «правопорушення», «злочин», «злочинність» тощо.

Один з видів абстрагування, в результаті якого створюються поняття ідеалізованих (ідеальних) об'єктів – ідеалізація (франц. idealisation, від ideal – ідеал). Такі поняття відрізняються від інших тим, що в них відображаються поряд з ознаками, притаманними реальним предметам, ознаки, які значно відходять від реальних властивостей і в чистому вигляді цілком відсутні у досліджуваних предметів. Метод ідеалізації використовується в усіх сучасних науках для створення об'єктів теорії, за допомогою яких будуються міркування та висновки щодо реально існуючих предметів. Термін «ідеалізація» також вживають у двох значеннях: як процес і як результат. Під ідеалізацією у першому значенні розуміють уявний процес створення ідеалізованих об'єктів теорії та формування ідеалізованих допущень (умов), за яких ці об'єкти допоможуть описати і пояснити реально існуючі предмети. Результатом процесу ідеалізації є ідеалізовані об'єкти (поняття і закони). їх ще називають логічними конструктами. Прикладом ідеалізованого об'єкта у правових науках є поняття «правова держава». Юристи визначають, що поняття «правова держава» дає можливість будувати міркування і висновки відносно реально існуючих держав за ознаками, які притаманні «правовій державі»[66].

З логічних методів, що використовується також в правознавстві слід відзначити індукцію та дедукцію.

1.2.3. Індукція та дедукція. Індукція – це логічний метод, який шляхом пізнання сукупності одиничних об’єктів виводить загальне теоретичне знання про весь клас таких об’єктів. Основою індукції є окремі знання, на підставі аналізу котрих встановлюються загальні і повторювальні риси низки державно-правових явищ, що входять до певного класу і таким чином будується індуктивний висновок про приналежність цих рис всьому класу.

Протилежним напрямком руху процесу пізнання характеризується дедукція – логічний метод, при якому на основі загального теоретичного знання виводиться нове окреме знання. Наочним прикладом використання дедуктивного методу в правознавстві є вивчення певної національної правової системи на основі наявних загальних знань про правову сім’ю, до якої вона належить. Обираючи дедуктивний метод, дослідник використовує вже вироблені, готові загальні знання про світову правову сім’ю (континентальну, англосаксонську тощо) і зосереджується на виведенні нового окремого знання, яке відображає по суті певні конкретні особливості національної правової системи.

1.2.4. Порівняння, ще один логічний метод, який передбачає зіставлення за певними визначеними правилами пізнавальних об’єктів з метою виявлення схожих рис або розходжень між ними, є не менш вагомим методологічним засобом правознавства. Порівняння використовуються не тільки в теоретичній, але й у практичній діяльності юриста, якому, наприклад, постійно приходиться порівнювати одні норми з іншими при тлумаченні і виборі правових норм. Це вказує на те, що саме порівняння є одним із тих методів логічного підходу, що найглибше «проник» у нижчий рівень методологічної споруди, виступивши своєрідною основою для такого спеціального методу юридичної науки як порівняльно-правовий (про це докладніше мова піде в наступному підрозділі).

1.2.5. Узагальнення (від гр.) найважливіший серед логічних методів пізнання. Узагальнення передбачає формування та розвиток знання шляхом переходу: а) від думки про індивідуальне, яке міститься в понятті, судженні, нормі, гіпотезі, питанні та ін., до відповідної думки про загальне; від думок про загальне до думок більш загальних; б) від окремих фактів, ситуацій, подій, предметів та явищ до ототожнення їх в думках і до створення щодо них загальних понять і суджень. Такий процес ототожненнястає необхідною умовою формування відповідних гіпотез, теорій концепцій.У правовому пізнанні метод узагальнення використовується у формі: а) теоретичного узагальнення практики державного і правового будівництва; б) узагальнення професійного досвіду на підставі аналізу конкретних випадків (справ); в) узагальнення галузевих, спеціальних правових теорій.