Тема 3. 6. Охорона навколишнього середовища на заповідних територіях

Охоронні зони

З метою забезпечення встановлених режимів охорони природних комплексів та об’єктів природного заповідника та запобігання негативному впливу на них різних видів господарської діяльності, що здійснюється на прилеглих до нього територіях, встановлюються охоронні зони.

Територія охоронної зони не має статусу заповідної території і не відноситься до ПЗФ. Її призначенням є захист заповідної території від негативних впливів ззовні, що забезпечується введенням на території охоронної зони спеціального режиму з обмеженням або забороною певних видів господарської діяльності. Ця зона може виділятись фрагментарно навколо окремих найбільш цінних ділянок заповідного об’єкту або оточувати його з усіх боків суцільною смугою.

Охоронні зони установлюються без вилучення земельних ділянок у їх власників та користувачів.

На сьогодні охоронні зони створені навколо природних заповідників – Луганського, Українського степового, Канівського, Поліського, Горгани, Дніпровсько-Орільського, Кримського, Карадазького, деяких ділянок Чорноморського біосферного заповідника [1].

Режими охорони

Збереження територій та об’єктів ПЗФ забезпечується шляхом:

- встановлення заповідного режиму;

- організації систематичних спостережень за станом природних комплексів;

- проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання;

- додержання вимог щодо охорони територій та об’єктів ПЗФ під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності;

- запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони;

- здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання;

- встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів;

- проведення заходів за умови міжнародного співробітництва.

Різні потенційні об’єкти охорони можуть вимагати різного режиму, а режим, сприятливий для одної складової природних комплексів, може бути несприятливим для іншої складової. Наприклад, лучна рослинність здебільшого є нестабільною в умовах абсолютної заповідності. Якщо приймається рішення про збереження лучної рослинності на певній ділянці, то треба чітко усвідомлювати, що тут потрібними будуть певні регуляційні заходи, наприклад, щорічне викошування. Однак, такі регуляційні заходи можуть бути шкідливими для деяких інших складових природного комплексу, наприклад для дерев та чагарників, які при режимі щорічного викошування не зможуть відновлюватись. Для розв’язання такого конфлікту, а відтак запровадження певного режиму використання природно-заповідних об’єктів, необхідне визначення пріоритету охорони. Так, якщо за пріоритет охорони приймається збереження лучної рослинності, то викошування (або інший регуляційний захід, спрямований на збереження лучних екосистем) має проводитись, незважаючи на те, що інші елементи природного комплексу (наприклад, його деревна рослинність) на цей режим можуть реагувати негативно.

Розрізняють дві основні групи пріоритетів охорони: пріоритети захисту території та пріоритети збереження. Площі, на яких пріоритетом є захист природних об’єктів, називаються територіями протекційної охорони, а площі, де пріоритетом є їх збереження, – територіями консерваційної охорони.

На територіях з пріоритетом захисту (території протекційної охорони) охороняються всі природні процеси та об’єкти. Тут не надається перевага охороні певної складової природних комплексів чи певного їх стану. Заходи охорони таких територій полягають у мінімізації антропогенних впливів на територію, навмисні регуляційні заходи не здійснюються. На територіях з пріоритетом збереження (території консерваційної охорони) як пріоритетні можуть виділятися дуже різні об’єкти, природні процеси або їх сукупність.

В українській системі категорій ПЗФ територіями з переважанням протекційної охорони є природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників і національних природних парків, заповідні урочища.

Як території в основному консерваційного пріоритету слід розглядати пам’ятки природи, оскільки вони здебільшого включають об’єкти значного ступеня унікальності і мають на меті зберегти ці унікальні риси. В заказниках можуть існувати як площі з протекційним пріоритетом, так і площі з консерваційним пріоритетом.

Після того, як для конкретної ділянки визначені пріоритети її охорони, визначається і її охоронний режим. Для територій з пріоритетом захисту при відсутності господарських завдань єдиним режимом є режим суворої пасивної охорони. При цьому мають бути заборонені будь-які регуляційні та господарські втручання. Для територій з лісовою рослинністю при такому режимі мають бути заборонені всі типи рубок, в тому числі вибіркові санітарні, рубки догляду, а також очищення від захаращеності. Особливу увагу на територіях з таким режимом слід приділяти відсутності антропогенних втручань після стихійних явищ – вітровалів, пожеж, снігових лавин тощо.

Господарські заходи після таких подій є різновидом антропогенного впливу, а тому на територіях протекційної охорони є непотрібними і навіть шкідливими. На територіях з режимом суворої пасивної охорони також мають бути заборонені косіння, випасання домашньої худоби, випалювання, полювання, рибальство, інші господарські заходи.

Одним із способів зменшення впливу людей є зонування території. При відвідуванні зон регульованої рекреації зменшення антропогенного впливу можна досягти шляхом спрямування людей по стежках, мінімізуючи їх перебування за межами стежок. Одним із способів досягнення цього є благоустрій самих стежок, зокрема створення покриття стежки. На територіях з менш інтенсивним відвідуванням, навпаки, одним із факторів антропогенного впливу є наявність стежок і особливо доріг.

Одним із заходів щодо забезпечення режиму територій та об’єктів ПЗФ є встановлення державних знаків на цих територіях – інформаційно-охоронних, межових охоронних знаків та інформаційних щитів.