Національна екомережа України створюється на виконання Закону України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр.»
В Україні природними ядрами найвищого ґатунку є природні заповідники, заповідні зони національних природних парків і біосферних заповідників, а охоронні зони навколо природних заповідників, рекреаційні зони в національних природних парках та буферні зони в біосферних заповідниках (резерватах) є за свою суттю буферними зонами. Функцію екокоридорів у національних природних парках і біосферних заповідниках виконують видовжені природні елементи: річки та захисні лісові смуги, гористі смуги та яруги тощо відповідно у господарській зоні та зоні антропогенних ландшафтів.
В екомережі України функції її природних осередків будуть виконувати природно-заповідні об’єкти, які мають статус загальнодержавного значення, а також ті, які отримують міжнародне визнання. Природно-заповідні об’єкти місцевого значення мають виконувати функції природних осередків екомережі місцевого рівня, а на вищих рівнях вони розглядатимуться лише як екокоридори.
До основних природних регіонів екомережі через їх збереженість і можливості відновлення належать: Карпатська гірська країна, Передкарпаття, Кримська гірська країна, Західне Полісся, Придніпровське Полісся, Східне Полісся, Подільська височина, Донецький кряж і Приазовська височина. Значну роль у національній екомережі мають відігравати розгалужені річкові мережі Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Західного Бугу та Сіверського Донця, українське узбережжя Азовського та Чорного морів.
У рамках виконання програми має бути створено 29 національних природних парків, 7 біосферних заповідників, розширено межі трьох природних та трьох біосферних заповідників, п’яти національних природних парків. Загалом площа природно-заповідного фонду України має розширитися більш ніж вдвічі і досягти 10 % від площі держави.
Для повного охоплення усіх природних ділянок, які збереглися, в єдиній просторовій системі національної екомережі і доведення загальної площі територій ПЗФ до 10 % площі країни є необхідним створення регіональних екологічних мереж (РЕМ), головне призначення яких – заповнити фізичний простір між каркасними ядрами і магістральними лініями національної екомережі шляхом об’єднання природних, напівприродних і окультурених ландшафтів у загальну просторову екологічну мережу кожного регіону. Причому просторова структура РЕМ повинна бути подібною до національної екомережі, тобто мати свої регіональні каркасні елементи – ядра та природні коридори – представлені головним чином об’єктами ПЗФ регіонального значення і природними територіями, які мають менше значення з природоохоронної точки зору або є незначними за площею.
Однією з основних проблем формування національної екологічної мережі України є велика фрагментація природних ділянок на більшій частині її території і суттєва диспропорція в розподілі заповідних територій в різних регіонах країни.
Започатковано роботи в напрямку формування Національної екомережі і нашої ділянки у Європейській екомережі. Водночас, у спеціальному переліку визнаних на міжнародному рівні територій у розділі «Україна», як не прикро, було заповнено тільки 6 позицій по двох категоріях: 3 біосферні заповідники (Карпатський, Чорноморський і Асканія-Нова) та 3 Рамсарські водно-болотні угіддя. Разом з тим, нещодавно Карпатський та Дунайський біосферні заповідники (останній і як частина двостороннього українсько –румунського «Дельта Дунаю»), а також українська ділянка тристороннього з Польщею та Словаччиною біосферного заповідника «Східні Карпати» отримали міжнародне визнання; Карпатський біосферний заповідник був також удостоєний Європейського диплому; Бюро Рамсарської конвенції надало 22 водно-болотним угіддям України статусу міжнародних, тобто ситуація щодо міжнародної сертифікації природоохоронних об`єктів України покращується.
