Міжнародна класифікація заповідних територій

Міжнародний союз охорони природи (МСОП) виділяє 6 категорій заповідних територій:

Таблиця 3.2

Класифікація заповідних територій за МСОП

Завдання управління природним резерватом суворої охорони (Іа) зводяться до збереження природних середовищ та екологічних процесів непорушеними, наскільки це можливо. Територія природного резервату суворої охорони має бути достатнього розміру, щоб гарантувати цілісність її екосистем. Збереження біорізноманіття тут можливе без активного управління або реконструкції природних середовищ (що й відрізняє резерват від категорії IV). Однак, за кордоном, як правило, вони займають малу площу.

Територія для збереження дикої природи (Іб) – це велика незмінена або слабко змінена ділянка, де зберігся природний характер території без великих населених пунктів і постійного її відвідування населенням, охорона та управління якою спрямовані на збереження даної території в природному стані.

Загальна мета управління – забезпечити прийдешнім поколінням людей можливість відчувати насолоду від спілкування з природою, яка не була істотно порушена. Територія для збереження дикої природи повинна мати високу природну якість, не зазнавати суттєвого антропогенного впливу, включати визначні екологічні, геологічні або інші об’єкти, що становлять наукову, освітню, естетичну, історичну та іншу цінність.

Національний парк (категорія II) – це природна територія, призначена для охорони екологічної цілісності екосистем, недопущення їх руйнування і експлуатації, що має стати основою для забезпечення наукових, освітніх, рекреаційних і туристичних потреб населення. Відвідування природного парку має бути на рівні, за якого його територія підтримується в природному або близькому до нього стані, але при цьому приймаються до уваги потреби місцевого населення у використанні природних ресурсів парку.

Пам’ятка природи (категорія III) – це територія, яка містить одну або більше специфічних природних або природно-культурних цінностей, які є визначними або унікальними через їх рідкісність, типовість, естетичні якості або культурне значення.

Територія для збереження природних середовищ і видів (категорія IV) є ділянкою, в межах якої здійснюються заходи, що гарантують збереження окремих типів природних середовищ або видів флори і фауни. Важливим видом діяльності є також використання окремих природних комплексів для освіти людей, усвідомлення ними цінностей природних середовищ. Такою територією часто визначаються природні комплекси, що є місцями розмноження тварин, водно-болотні угіддя, коралові рифи, естуарії, луки, ліси. Охорона цих природних середовищ часто залежить від активних втр учань і здійснення спеціальних заходів, що відрізняє цю категорію від підкатегорії Іа.

Територія охорони ландшафту/морська акваторія (категорія V) – ділянка, де в результаті тривалої взаємодії людини і природи виникла особлива територія із значною естетичною, екологічною або культурною цінністю. Вона відзначається високим біологічним і ландшафтним різноманіттям. Збереження цілісності традиційного комплексу дій взаємодії людини і природи є необхідним для охорони та підтримання такого ландшафту. До речі, в Європі найбільші площі займають саме охоронні ландшафти.

Територія охорони ресурсів (категорія VI) складається переважно з незмінених природних комплексів, управління якими спрямоване на забезпечення довготривалої охорони та збереження біорізноманіття, і, водночас, спрямоване на забезпечення населення природними ресурсами.

Не менше двох третин території охорони ресурсів мають перебувати в природному стані як нині, так і в майбутньому. При цьому вона може включати ряд модифікованих екосистем і, навіть, великі комерційні плантації. Вона має бути достатньо великою, щоб витримувати використання ресурсів без значної шкоди для довготривалого збереження її природних цінностей.

Слід зазначити, що для підтримки принципу невтручання (категорія І) або регулювання (категорія IV) потрібен повний державний контроль над землями. Перехід земель у державну власність потребує величезних витрат. Національні парки частково виправдовують ці витрати завдяки своїй рекреаційній функції.

В ПЗФ України присутні аналоги всім першим п’яти категоріям МСОП. Що ж стосується категорії VI «Територія охорони ресурсів», то в ПЗФ України аналогів їй немає, хоча певні паралелі можна наводити. Так, природні заповідники України відповідають категорії І "Територія суворої охорони".

Категорія «біосферний заповідник», яка виділяється в Україні, відсутня у сучасній класифікації природно-заповідних територій за МСОП. Пояснюється це тим, що за Севільською стратегією (1995 р.) біосферні заповідники (резервати) ЮНЕСКО не розглядаються як природно-заповідні території. Разом із цим, в складі кожного біосферного заповідника є територія (функціональна зона) природного ядра, яка має статус природоохоронної території.

Національні природні парки України виконують ті ж функції, що й «Національні парки» за категорією II МСОП. Разом із тим, значні за площею господарські зони НПП України свідчать про наявність у них елементів категорії V «Охоронний ландшафт/морська акваторія», а та обставина, що кожен з українських НПП включає заповідну зону, дозволяє го ворити про присутність тут елементу І категорії МСОП.

Критерії до відбору та функції пам’яток природи ПЗФ України співзвучні пам’яткам природи (категорія III) за класифікацією МСОП.

Заказники і заповідні урочища України повністю підпадають під категорію МСОП IV «Територія для збереження природних середовищ і видів».

Категорія «регіональний ландшафтний парк» відповідає категорії V «Територія охорони ландшафту/морська акваторія».

Такі ж вітчизняні категорії ПЗФ, які є штучно створеними об’єктами, а саме – ботанічний сад, дендрологічний парк, зоологічний парк, парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва розглядаються як відповідні категорії V МСОП «Охоронний ландшафт/морська акваторія». Підставою є те, що штучно створені об’єкти розглядаються як території, де склалися гармонійні відносини між людиною та природним середовищем.

У США мережа охоронних ділянок є дуже складною. Основна частина заповідних територій належить системі національних парків. Причому власне НПП займають 2/3, ще третина – це ділянки 3 груп: природні – крім НПП, це національні пам’ятники (охороняються 1-2 визначних місць) і національні резервати (схожі на НПП, але мають менші обмеження господарської діяльності), історичні (національні історичний парк, поле битви, меморіальний парк, історична місцевість), рекреаційні (національні зони відпочинку, пейзажні дороги та ін.). Оскільки практично у всіх цих ділянках дозволений відпочинок, то значне рекреаційне навантаження призвело до виникнення нової категорії – дикої території.