В другій половині 80-х років недалекоглядне керівництво СРСР, нерозуміючий усіх складнощів, поступово втягувалось в такі масштабні перетворення, які призвели до змінусього укладу суспільно-економічного життя на 1/6 частини земної кулі. В умовах цих перетворень, що прийняли назву «перебудови» відновився політичний рух в Україні. На протязі 1985-1996 років він пройшов кілька фаз перетворень і трансформацій.
На першому етапі - 1987-1989/90 років - громадська активність українців розвивалась в межах т.зв. "неформального" суспільного руху. Головним завданням цього періоду було пробудження громадсько-політичної свідомості, формування початкових програмових засад майбутніх політичних сил.
Другий етап - 1990-1994/95 роки - період формування формальної багатопартійності. В цей час створюється велика кількість політичних організацій, що іменують себе партіями Але за невеликим винятком вони нагадують політичні клуби, в основу яких покладено амбіції певної особи, регіонально-кланові інтереси. Весь ідеологічний спектр за цей час був зайнятий: від ультра-націоналістів (Українська Національна Асамблея - Українська Національна самооборона) до українофобів (Гражданский конгресе Украиньї), та екзотичної Партії любителів пива. Звичайно, що і мету своєї боротьби вони формували по різному: від боротьби за проголошення незалежності України (1990 р. - Українська Республіканська Партія) до боротьби за створення нового Радянського Союзу (комуністи після 1991 р.).
Нарешті третій етап - починається з 1996 р. саме в цьому році відбулось об’єднання кількох партій демократичного напрямку. Це призвело до створення нових політичних структур які більш-менш відповідають класичним уявленням про партії.
А взагалі, відсутність в українському суспільстві чітко виявлених за економічними, соціальними, політичними ознаками станів і груп, і приводить до надмірного політичного різнобарв’я, подібності програм і цілей, нечисленності і загальної слабкості політичних структур.
Першими "неформальними" (назва некомуністичних, некомсомольських організацій) організаціями стали осередки т.зв. «зелених», або екологічні природоохоронні організації, Їх діяльність активізувалась після Чорнобильської катастрофи у квітні 1986 року. Поряд з ними з’явились політичні дискусійні клуби, історико-просвітницькі, культурологічні об’єднання. Сенсом їх існування стала можливість вільно зібратись і вільно обговорювати до того заборонені теми з історії У каїни. Серед відомих осередків були: Український Культурологічний Клуб (Київ), "Товариство Лева" (Львів), "Просвіта", "Меморіал", Товариство Української Мови,
У 1987 році відновлює свою діяльність Українська Хельсінкська Група, яка згодом перетворюється в спілку (УХС). В декларації принципів УХС зазначалось:
1) необхідність відновлення української держави;
2) проголошення Конфедерації замість Союзу республік;
3) визнання української мови як державної,
4) захист національних меншин;
5) заохочення приватної ініціативи.
Чи не головною подією того часу стало створення масової народної організації на підтримку перебудови - РУХ. В своїх засадах РУХ трансформувався від підтримки "перебудови" і "гласності" до боротьби за незалежність України. Звичайно партійна та радянська влада одразу засудила РУХ як націоналістичну організацію, а слово "рухівець" лунало як брутальна лайка, але повністю заборонити РУХ вже було неможливо. Це стало першою політичною поразкою влади.
1990 рік - став роком початку створення формальної багатопартійної системи в Україні. В квітні створено, а згодом і першою зареєстровано Українську Республіканську Партію, в яку увійшли колишні дисиденти, лідери УХС. Очолив нову партію Л.Лук’яненко. Загалом за 1990 рік було створено такі партії як Українська Християнсько-демократична Партія (УХДП), "Державна Самостійність України" (ДСУ), Демократична Партія України (ДПУ), Українська Селянська Партія (УСП), Соціал-Демократична Партія України (СДПУ).
На основі забороненої в серпні 1991 року Комуністичної партії почали діяти Соціалістична партія України (СПУ) та Комуністична партія (КПУ). В 1991-1995 роках проходили процеси виникнення нових, розколу та об’єднання існуючих партій. Це свідчило про слабкість і нестабільність багатопартійної системи. В середині 90-х років було зареєстровано 40 партій. Переважна більшість з них, були дрібні і маловпливові. Виняток становили КПУ, СПУ, РУХ.
Через те, що програми партій майже подібні (за винятком поділу "лівих - "правих") принципові ідеологічні засади розрізнялись по таким напрямкам:
а) ставлення до державності України;
б) ставлення до економічного устрою та економічних перетворень;
в) ставлення до політичного устрою держави;
