Загальну частину кримінального права держав Далекого Сходу пропонуємо розглянути на прикладі Китаю та Японії.
Розвиток сучасного кримінального права Китаю визначається загальною стратегією держави на побудову соціалізму з “китайською специфікою”. Отож спочатку (1949–1956 рр.) у ньому спостерігалося становлення соціалістичного права, потім (1957–1976 рр.) – тривале панування правового нігілізму в період так званої “культурної революці”, після чого знову почався період інтенсивного законотворення, коли практично було оновлено кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство. У ст. 10 КК КНР уперше в історії Китаю було запроваджено законодавче визначення поняття злочину, під яким слід розуміти всі діяння, що посягають на державний суверенітет і територіальну цілісність, спричиняють шкоду диктатурі пролетаріату, порушують соціалістичну революцію та соціалістичне будівництво, громадський порядок, посягають на загальнонародну власність громадян, їх особистість, демократичні й інші права, а також інші суспільно небезпечні дії, за які в кодексі передбачено кримінальне покарання.
На відміну від Китаю, кримінальне право Японії утворюють три складові частини:
1) право, що міститься в КК (1907 р.);
2) спеціальне кримінальне право, тобто норми, що містяться у спеціальних кримінальних законах;
3) норми про кримінальне покарання, що містяться в некримінальному законодавстві (так зване кримінально-адміністративне, кримінально-господарське, кримінально-трудове право тощо). Ні у КК, ні в інших джерелах кримінального права Японії визначення злочину немає. За японським кримінальним правом злочином вважається діяння, за яке передбачено кримінальну відповідальність.
Отож, єдиною ознакою злочину за японським кримінальним правом є його караність, у той час як за китайським правом необхідна наявність щонайменше трьох ознак: суспільної небезпечності, кримінальної проти-правності та кримінальної караності відповідного діяння.
Чинний КК Японії реалізує концепцію, за якою злочином вважається умисна дія. Тільки як виняток з цього правила у ньому передбачено відповідальність за деякі необережні злочини (наприклад, за необережне спричинення смерті особи), хоча детальніших положень щодо видів необережності КК не містить.
Не дивлячись на те, що значний уплив на КК КНР справило колишнє радянське кримінальне право, його положення останнім часом зазнали численних доповнень і змін. Наприклад, із 1989 р. у кримінальному праві Китаю існує кримінальна відповідальність юридичних осіб за корупцію, а з 1995 р. – за порушення закону про компанії. За КК Японії (ст. 41) кримінальна відповідальність настає з 14 років. При цьому покарання може бути пом’якшено у разі явки з повинною, а також при з’явленні із зізнанням у випадках, коли кримінальна справа порушується за заявою особи.
Учення про стадії вчинення злочину та співучасть у злочині в кримінальному праві Китаю та Японії не набули детального розвитку. Так, за КК Японії передбачено відповідальність за замах на злочин (тільки у випадках, спеціально зазначених у відповідних статтях КК) та ситуації, коли особа не змогла довести злочин до кінця чи із власної ініціативи припинила його вчинення, за що покарання відповідно пом’якшується чи особа навіть звільняється від покарання. Стосовно ж співучасті, то, за загальним правилом, особи, що вдвох або в більшій кількості разом вчинювали злочин, усі визнаються виконавцями. До виконавців належать також підбурювачі до злочинів. За КК Японії окремо передбачена лише така форма співучасті, як пособництво, за яке покарання пом’якшується.
Кримінальний кодекс КНР встановив вичерпний перелік покарань: п’ять основних видів (нагляд, короткостроковий кримінальний арешт, строкове позбавлення волі, довічне позбавлення волі та смертна кара) і три додаткових види покарання (штраф, позбавлення політичних прав і конфіскація майна). До іноземців як основне, та як додаткове покарання може застосовуватися висилання з держави. За загальним правилом нагляд призначається строком від трьох місяців до двох років, короткостроковий арешт – від п’ятнадцяти днів до шести місяців, строкове позбавлення волі – від шести місяців до п’ятнадцяти років, довічне позбавлення волі призначається як альтернатива смертній карі. Смертна кара за особливо тяжкі злочини може призначатися навіть особам віком від 16 до 18 років (із відстрочкою виконання на два роки). За підрахунками деяких спеціалістів, Китай впевнено посідає одне з перших місць у світі за кількістю страчених за вироками судів осіб.
У кримінальному законодавстві Японії не міститься визначення поняття покарання та його цілей. Водночас КК Японії (ст. 9) встановлює вичерпний перелік покарань у послідовності, що відображає тяжкість цих покарань. Основні покарання – це смертна кара, позбавлення волі (безстрокове та строкове) з примусовою працею чи без неї, штраф, кримінальний арешт і малий штраф. Єдиним додатковим покаранням є конфіскація.
Смертна кара виконується в тюрмі через повішання (ст. 11 КК), строкове позбавлення волі призначається на термін від одного місяця до 15 років, штраф – від 10 000 ієн і більше (малий – від 1000 до 10 000), а кримінальний арешт – від одного до тридцяти днів. За японським кримінальним правом конфіскації підлягають ті предмети, що їх набуто внаслідок злочину чи на його підставі, а також як винагорода за злочин.
Кримінальне право держав Далекого Сходу вказує на інститут заходів виправлення та безпеки. Найбільш виразно він виявляється в кримінальному праві Японії, де заходи безпеки застосовуються до таких категорій осіб:
• делінквентних неповнолітніх;
• жінок, які порушили Закон про запобігання проституції;
• умовно засуджених;
• звільнених із тюрем.
До спеціальних психіатричних закладів можуть бути поміщені особи (навіть без їхньої згоди), що можуть (здатні) нанести ушкодження собі чи іншим людям. Значного розвитку з-поміж заходів виправлення та безпеки набув інститут захисного нагляду – специфічний японський інструмент, який об’єднує пробацію (умовне засудження) та пероул (умовно-дострокове звільнення), точніше – нагляд за умовно засудженими та умовно-достроково звільненими.
