Лекции.Орг


Поиск:




Показники успішного розвитку дітей. Діти з високою чутливістю нервової системи (за умови, що це її типологічна властивість, а не результат виснаження) є менш витривалими до емоційних




Діти з високою чутливістю нервової системи (за умови, що це її типологічна властивість, а не результат виснаження) є менш витривалими до емоційних навантажень: внаслідок сильних емоційних вражень (не тільки негативного, але і позитивного забарвлення) вони швидко втомлюються, що негативно відбивається на їхньому самопочутті та поведінці. Проте, якщо створювати для таких дітлахів більш спокійну обстановку і забезпечувати можливість повноцінно відновлювати сили, це дозволить реалізуватись і сильним сторонам типологічно високої чутливості. Такі діти краще відчувають найменші нюанси звуків, форм і кольорів, вони легше оволодівають руховою координацією (тому добре навчаються малюванню, вирізанню, майструванню, танцювальним рухам тощо); їм легше вдається відчути душевний стан іншої людини і тому вони вміють як ніхто співчувати і співпереживати оточенню. Поряд з високим розвитком емоційних здібностей, ці діти схильні також до випереджувального мовного і розумового розвитку (який, тим не менш, не можна форсувати).

Ще однією ознакою успішного розвитку чутливих дошкільників є їхня емоційна гнучкість: вони не застрягають на негативних емоціях (як емоційно неблагополучні діти), а легко переходять від одних почуттів до інших – від плачу – до сміху, від суму – до радості.

Уповільненість рухів і дій дитини може бути пов’язаною як з її типологічними властивостями (темпераментом), так і з суб’єктивними трудностями поведінки в стресових ситуаціях. В останньому випадку уповільненість дошкільника проявляється ситуативно – лише тоді, коли йому щось не подобається, або коли він відчуває, що хтось з дорослих невдоволений ним. Іноді така «гальмівна реакція» дитини може створювати враження, що вона навмисно тягне час, щоб подражнити дорослих, які поспішають. Насправді ж, причиною дезорганізації діяльності дошкільника стає саме психологічний тиск на нього – наприклад, якщо енергійна і нетерпляча мама обурюється неповороткістю малюка, постійно смикає та квапить його, він починає хвилюватися і «впадає у ступор»: втрачає контроль над своїми діями, забуває послідовність операцій, у нього все валиться з рук.

Щоб не провокувати у дітей таких реакцій «захисного гальмування», їх варто не квапити і не «вмотивовувати» (встигнеш, дам цукерку), а заспокоювати і підбадьорювати. Це дозволить зменшити стрес (напруження), який і загальмовує (дезорганізує) діяльність дитини.

У випадку, коли «уповільненість» є типологічною індивідуальною властивістю, тобто якщо всі прояви активності дошкільника характеризуються нижчим темпом у порівняні з швидкістю однолітків, то таким «флегматикам» потрібна допомога дорослих в розвитку таких здібностей, що дозволять в майбутньому компенсувати нижчий темп діяльності – її безпомилковістю (успішні флегматики діють «повільно, проте вірно»). Задачі економії часу відповідають такі вміння людини, як вміння орієнтуватись в умовах завдання, планувати роботу, уважно контролювати свої дії. Особистісними рисами, що сприяють високим досягненням людей з «флегматичним темпераментом» є акуратність, уважність, організованість, ґрунтовність вивчення проблеми.

Умови успішної педагогічної роботи з «повільними» дітьми:

- особливу увагу приділяти розвитку здібності планувати свої дії, уявляти послідовність виконання операцій;

- відводити спеціальний час на тренування нових навичок в ігровій ситуації, щоб знизити стресогенних вплив нестачі часу на психіку дитини;

- підтримувати, або навіювати малюкам любов до ґрунтовності та порядку, оскільки ці вподобання дозволять дітям в майбутньому заощаджувати час, необхідний їм для виконання діяльності.

У родинному колі

·.Замість того, щоб вимагати від дитини швидко відповісти на запитання або негайно приступати до справи, доцільно, навпаки, затримати її увагу на етапі підготовки до дії, попросити, щоб вона повторила запитання, розповіла, що збирається робити. Це дасть можливість малюку усвідомити завдання, обміркувати його. Коли дитина уявила собі, що потрібно зробити, їй стає значно легше виконати завдання без помилок та зволікань.

· Порівняно зі своїми однолітками «повільна» дитина досить довго оволодіває новими вміннями. Це зумовлено не стільки її індивідуальними особливостями, скільки умовами, за яких відбувається навчання. Наприклад, одягатись, умиватись, прибирати ліжко батьки навчають дітей зранку, поспішаючи відвести їх до дитсадка. «Повільна» ж дитина не може чогось навчитися при нестачі часу. Тому все навчання зводиться, як правило, до звинувачення малюка в неслухняності, незграбності, загальмованості.

Щоб зробити навчання ефективним доцільно виділити окремий час і, створивши ігрову або змагальну мотивацію, багаторазово відпрацювати спільно з дитиною необхідну послідовність дій. Це може бути гра у сповільнене або прискорене кіно, в те, як одягається (вмивається) ведмедик, тигреня, пожежник, солдат; ігри-наслідування «Дзеркало», «Мавпочка», «Тінь» та багато інших. Головне, щоб необхідні дії, а також послідовність їх виконання набули певного автоматизму, наблизились до рівня навичок. Тоді «повільна» дитина не буде так часто і довго відволікатися в процесі їх виконання, бо попередня дія вестиме за собою наступну.

У багатьох «повільних» дітей вже в чотирирічному
віці виникає схильність приділяти надмірну увагу дрібницям:
складати одяг по швах, класти кубики до коробки за
кольорами і т. ін. Часто дорослі намагаються подолати
цю «ваду» в характері малюка, сподіваючись дати йому
виграш у часі. Однак те, що зараз пов'язано з витратами
часу, згодом обернеться на його економію. Завдяки
паросткам майбутньої організованості, послідовності,
ґрунтовності дитина навчається не помилятись, робити
все хоч і повільно, але правильно. Отже, слід не тільки
підтримувати повільних дітей в їх «надмірній відданості»
порядку, а й всіляко стимулювати формування цієї потреби:
хвалити малюка за те, що він схожий на батька, теж
любить в усьому порядок, що він - справжній господар,
дбає про те, щоб усе лежало на місцях, навіть якщо
малий поки-що і не виявляє таких якостей. До речі, можна зауважити, що ці діти, звичайно, можуть не любити складати свої іграшки, але вони краще за інших знають, де що лежить.

·

Показники успішного розвитку дітей:

Показником психологічного благополуччя дітей з типологічною схильністю до більш повільного темпу діяльності є те, що вони не соромляться цього, а спокійно заявляють про свої потреби. Якщо дорослі ставляться з розумінням до того факту, що дитині необхідний час, щоб закінчити одну справу і перейти до виконання іншої, вони знаходять спосіб попередити її завчасно або допомагають їй завершити розпочате.

За умов оптимального виховання, у «повільних» дітей проявляються сильні риси їх темпераменту: вдумливість, розважливість, послідовність, наполегливість, уважність... Вони можуть не просто значно довше за своїх однолітків «працювати» над отриманням бажаного результату, але і більш глибоко вивчати довколишній світ, знаходити ґрунтовні закономірності.

 

Обдаровані діти

Обдарованість дошкільників 5-го року життя може виявлятися в найрізноманітніших галузях: інтелектуальній (кмітливість, спостережливість, почуття гумору); академічній (інформованість, чіпкість пам'яті цікавість до літер, читання, математики), спілкуванні (легкої встановлюють контакт з новими знайомими, люблять спілкуватись), у художній діяльності (їх вправи змістовніші й досконаліші), в руховій сфері (більш витривалі, спритні).

Чотирирічні вундеркінди завдають дорослим багато клопоту і потребують постійної підтримки й піклування. Адже стаючи більш рухливими і допитливими, вони все частіше натикаються на роздратування вихователів («Не сунь всюди носа!», «Не кажи дурниць!», «Сідай тут, і шоб я тебе не чула — не бачила!»). Такі висловлювання завдають шкоди не лише розвиткові дошкільника, але і його стосункам з дорослими. Вихователю слід пам'ятати, що докори, накази, заборони, обмеження, зауваження, образливі висловлювання на адресу талановитої дитини — це засіб загальмувати їх творчий потенціал. Водночас слід пам’ятати і про необхідність упорядкування та унормування життя «вундеркіндів», оскільки вони схильні захоплюватися цікавою для них діяльністю, забуваючи про спілкування з іншими, їжу та сон. Тому для успішного особистісного розвитку малюка необхідно, щоб вихователь умів зацікавитись найдивовижнішою ідеєю, підхопити будь-яку вигадку, підтримати творчі ідеї, але і намагався спрямовувати розвиток дитини у напрямі його гармонізації.

Досить часто обдаровані діти не вміють спілкуватися із своїми ровесниками, дорослими. У плані формування комунікативних здібностей чотирирічна дитина вже здатна не лише додержуватись загальних правил поведінки, а й розуміти в певній мірі почуття і бажання інших людей, враховуючи їх у спілкуванні. Але це вміння не приходить саме по собі навіть до найобдарованішої дитини, цьому не можна навчити, вдаючись до розповсюджених у практиці запитань, як-от: «А якби тобі так зробили?», «Уяви себе на моєму місці. Що ти відчував би?». Малюк не здатен уявити собі те, що не становить його актуального досвіду. Щоб дитина відчула, як прикро тому, кого вона образила, їй потрібно принаймні в ігровій ситуації сприйняти його роль. Наприклад, вихователька може запропонувати: «Давай ти будеш бабусею, а я — тобою. Ти будеш мене годувати, умовляти, щоб я їла охайно, не пустувала, а я буду вередувати». І коли дитина під час гри відчує образу на неслухняного «вихованця», тоді тільки доречно згадати справжню бабусю, якій теж прикро, коли її не слухаються. Для розвитку комунікативних вмінь, соціальної спостережливості, вміння враховувати індивідуальні особливості та вподобання інших, здатності співпереживати оточуючим можна проводити в групі спеціальні ігри («4 фотографії», «День народження», «Провина», «Кухар», «Закінчи історію», «Що далі?» і т. п.).

Для того, щоб допомогти дошкільнятам, у яких лише деякі з вищеназваних здібностей випереджають вікову норму, важливо не квапити їх, не дошкуляти постійними повчан­нями, не давати прямих інструкцій стосовно того, чим вони мають займатися. Необхідно прищеплювати їм повагу до потенційних можливостей інших вихованців, шанобливе ставлення до індивідуальних розбіжностей, у тому числі до відмінностей у темпі діяльності, в інтересах, у поведінці.

Батькам необхідно порадити приділяти більше уваги індивідуальним інтересам і вподобанням дитини, поважати ті види активності, яким сам малюк віддає перевагу, і не намагатися будь-що перевиховати вундеркінда. Така наполегливість часто дає зворотний ефект. Наприклад, прагнучи навчити малюка читання (яке більшості дорослих видається індикатором обдарованості дитини), батьки часто стикаються з категоричною відмовою дитини від цього заняття, погіршенням стосунків у сім'ї, зниженням пізнавальної активності малюка. В той же час, безпосереднє дослідження навколишнього світу зробило б набагато більше для прищеплення дошкільняті схильності до читання, ніж насильне вивчення алфавіту. Отже, якщо дитина виявляє інтерес до читання — чудово! Якщо ні, — сподівайтеся, що інтерес до нього з'явиться пізніше.

Разом із сім'єю

Основну увагу в роботі з сім'єю дошкільника слід приділити таким питанням: роль членів сім'ї у становленні особистісних якостей дошкільника, виховання доброзичливого і турботливого ставлення до інших, умінь налагоджувати стосунки з однолітками, статеве виховання дітей тощо.

Батьківські збори проводять на початку і в кінці року. Готуючись до зборів, бесід, консультацій, слід враховувати думки й побажання батьків, використовувати їхні пропозиції.

Особливу увагу слід приділяти вправлянню батьків у вмінні спілкуватись з дітьми вдома. Цьому сприятиме бесіда на тему: «Чи вміємо ми спілкуватися?»

У батьківському куточку доцільно помістити матеріали про вікові особливості дітей п'ятого року життя та їх врахування в сімейному вихованні. Педагогу слід закріплювати дружні й відкриті взаємини з батькам вихованців, використовувати їхню готовність у чому допомогти. З цією метою можна передбачити такі рубрики «Вітаємо Вас і Вашу дитину з днем народження!», «Запитуйте — відповідаємо», «Дякуємо Вам!», «Батьки - наші помічники» тощо. Доцільно запрошувати батьків на чергування, залучати до пошиття одягу лялькам виготовлення іграшок тощо. Спільна робота батьків і вихователів зближує їх, об'єднує зусилля, сприяє нала­годженню взаєморозуміння. Віддаючи перевагу показу, а не словесному переконанню, слід підсилювати сказане наочною інформацією (стенди «Діти очима батьків» і «Батьки очима дітей»; магнітофонні записи бесід із дошкільнятами; виставки поробок, виготовлених дітьми спільно з вихователями в дитячому садку і з батьками вдома тощо).

Важливим моментом є надання допомоги батькам у створенні в сім'ї умов для ігор і предметно-практичної діяльності. Необхідно наголосити, що пік ігрової діяльності припадає саме на середній дошкільний вік, тому, дбаючи про розвиток ігрової діяльності, батьки забезпечують гармонійний розвиток свого малюка.

Наша старша група

Особливості розвитку та завдання виховання і навчання дітей старшої групи

У п'ять років діти порівняно з чотирирічними вже досить самостійні: прийшовши в садок, вони спокійно прощаються з батьками і охоче йдуть у свою групу, вітаються з вихователем, уміють самостійно вдягатися, роздягатися, вмиватися, їсти, причісуватися, тримати в порядку свої речі, шафу тощо. Водночас усе це не означає, що п'ятирічні діти не потребують батьківської ласки, ніжності, доброзичливого, уважного ставлення вихователя. Практика показує, що саме в цей період у

багатьох сім'ях часто з'являється друга дитина, що, безумовно, позначається на старших дітях: вони стають більш тривожними, напруженими, і в сім'ї, і в дитсадку тримаються дещо відчужено (це стосується не тільки п’ятирічних, а й старших і менших дітей у подібній ситуації). Тут місія вихователя полягає в тому, щоб допомогти батькам психологічно проаналізувати ситуацію старшої дитини, проявити батьківський такт, турботу і ласку (теплі звертання, спільне піклування про немовля), що дасть можливість старшому братикові або сестричці відчути себе впевненим, потрібним, захищеним, позбутись ревнощів до меншого, що згодом можуть обернутись агресивністю.

Бувають випадки, коли п'ятирічна дитина вперше починає відвідувати дитячий садок. Тут тактика вихователя залишається такою ж, як і в попередніх групах: до но­венької дитини потрібно бути особливо уважним, чуйним, доброзичливим, допомогти їй звикнути до нових умов, потоваришувати з дітьми.

Гра залишається провідною діяльністю дітей цього віку. Сюжетно- рольові ігри стають складнішими, три­валішими, сюжети їх — більш розгорнутими, тематика ігор надзвичайно різноманітна, ігри набувають колективного характеру. Діти починають відображати в іграх події і ситуації не тільки з власного досвіду, а й такі, про які дізнались від дорослих, з книжок, з теле- і радіопередач. Дошкільнята привчаються заздалегідь домовлятися про тему гри. Вони самостійно розподіляють ролі, добирають потрібний ігровий матеріал, а сюжет гри визначається і розвивається в рольових діях кожного учасника. Однак не завжди малята вміють і можуть узгодити свої задуми з іншими. Тут на допомогу має прийти педагог: разом з вихованцями проаналізувати подальший хід гри, допомогти їм вийти із складної ситуації.

Не всі діти вміють організувати гру, визначити свою роль. Тому у вихованні рольової активності, впевненості, умінь діяти спільно, узгоджувати свої дії з діями інших надзвичайно важливе місце займають ігри-драматизації, в яких наперед задані сюжет, ролі й готові тексти до них. Шостий рік життя — це вік найбільшої активності сюжетно-рольових ігор, ігор-драматизацій, ігор з чіткими правилами (рухливих, дидактичних), ігор колективних і самостійних. Це вік розквіту художніх видів діяльності. Творчість дитини яскраво проявляється в тому, що вона попередньо задумує, а потім втілює задум у власному малюнку, оповіданні або казці. Малюнки дітей дуже виразні в кольорах, змісті, композиції. Слід пам'ятати, що дитяче малювання, як і мовна творчість, розвивається в умовах організованого навчання. Коли дитина не оволоділа, наприклад, основними технічними прийомами малювання, ліплення, аплікації, коли не привчена продумувати і послідовно втілювати задум (у процесі роботи можна його дещо змінювати, переробляти, шукати, пробувати), вона не зможе створити цікавих і виразних зображень. Разом з тим надмірне використання «дорослих» способів нищить своєрідність, оригінальність дитячих малюнків, гальмує дитячу творчість. Найважливіше зав­дання вихователя — знайти відповідне співвідношення між навчанням і самостійністю дитини, стимулюванням і підтримкою її у створенні та втіленні власних задумів.

Ускладнюється і конструкторська діяльність, виді­ляються діти, що особливо люблять конструювати. Хлоп­чики, як правило, починають більше цікавитись технічним конструюванням, дівчатка — художнім.

Важливе значення для розвитку у дошкільнят цілеспрямованості, відповідальності, уваги один до одного, до старших, до природи, речей побуту мають різні види праці. Праця має проходити в атмосфері добрих стосунків, бути цікавою і потрібною (діти мають бачитиважливість праці не тільки дорослих, а й своєї).

У пізнавальній діяльності особливого значення на­бувають наочно-образне, образне мислення, а також творча уява. Доброю передумовою для них є сприймання. Сприймання продовжує розвиватися за трьома основними напрямами: 1) уявлення дітей про предмети, явища та їх властивості розширюються і поглиблюються відповідно до загальноприйнятих еталонів; 2) способи використання предметів стають значно точнішими і доцільнішими; 3) обстеження предметів стає систематизованим і послі­довним. Різко зростає осмисленість сприймання. Розвиток сприймання та наочно-образного мислення забезпечує дитині розуміння властивостей предметів та різних зв'язків між ними.

Поглиблення і збагачення уявлень про колір, форму і величину та інші властивості предметів відбувається за умов систематизації цих уявлень у практичних діях, наприклад, у процесі ознайомлення з певним кольором діти мають дізнаватись про послідовність кольорів, про поділ кольорів на теплі й холодні, про відтінки, що займають проміжне місце між кольорами спектра. Тут важливе значення мають дидактичні ігри (групування готових кольорів, дослідництво, самостійний пошук шляхів змішування кольорів, утворення нових кольорів і відтінків). Уявлення про форму предметів поглиблюються, стають чіткішими, змістовнішими, якщо діти активно шукають відмінне і подібне, групують предмети, поділяючи на округлі й прямолінійні тощо. При порівнянні різних властивостей предметів більшість дітей до шести років вже привчаються обходитись без практичних прийомів (прикладання, переміщення, обведення рукою контурів). Ці дії успішно замінюються зоровим порівнянням.

Розвиток образного мислення допомагає дітям користуватись в іграх і заняттях планами, схемами, моделями (план кімнати, майданчика, модель слова, задачі). Змінюється характер запитань до вихователя, до батьків. Поряд із запитаннями «чому?» «для чого?» все більше з'являється запитань типу «а правда, що?». Ці запитання свідчать про те, що у дитини складається власна картина світу.

Важливим завданням навчання і виховання п'ятиріч­них дошкільнят є забезпечення умов для розвитку довільних психічних процесів (довільного запам'ятовування, довільної уваги) і дотримання певних норм та правил поведінки.

У цьому віці діти починають більш виразно усвідом­лювати себе, своє «я». У кожного складається відповідний образ, в який входять уявлення про себе, про свої основні риси, можливості і оцінка себе. Зрозуміло, що такий образ складається під впливом батьків, вихователів, ро­весників. Діти починають більш чітко усвідомлювати себе як членів родини, групи дитячого садка, як дівчаток і хлопчиків, представників певної нації, країни. У виховному процесі педагог має створити умови для повноцінної соціалізації дітей, що включає і пізнавальні, і морально-етичні цінності. Так, у групі поряд з дітьми активними, здібними, доброзичливими, впевненими є більш пасивні, боязкі чи агресивні. Серед вихованців, які в групі вважаються хорошими, більше дівчаток, ніж хлопчиків, як показують психологічні дослідження, ці позитивні й негативні явища є наслідками усталеної атмосфери спілкування, коли до тих чи інших дітей вихователь буває уважнішим чи більш прискіпливим, менш терплячим (часто так само поводяться з дітьми і батьки), до хлопчиків ставить такі самі вимогу що й до дівчаток. Завдання вихователя полягає в тому, щоб кожна дитина могла розвинути і реалізувати свої нахили здібності в тих чи інших заняттях, щоб виховати у малюків почуття поваги до інших і почуття власної гідності.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-12-05; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 530 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

80% успеха - это появиться в нужном месте в нужное время. © Вуди Аллен
==> читать все изречения...

583 - | 566 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.011 с.