Відповідальність за порушення законодавства про сертифікацію

Лекція №4-5.

Сертифікація продукції. Основні поняття і визначення у сфері підтвердження відповідності. Основні положення державної системи сертифікації УкрСЕПРО.

 

В ринковому просторі, де реально діє закон підвищення потреб, виникає необхідність здійснення кожним виробником та державою дій щодо забезпечення умов реалізації своєї продукції. Для цього необхідно, по-перше, забезпечити створення продукції із властивостями, що відповідають міжнародним вимогам; по-друге, захистити цю продукцію в ринковій царині, тобто завоювати право на її виробництва та постачання на ринок; по-третє, гарантувати стабільне значення заявлених показників якості протягом усього періоду виробництва продукції даного виду фактично за кожним конкретним виробом.

Жорстка конкурентна боротьба виробників на внутрішньому та зовнішньому ринках обумовлює певні правила та умови представлення продукції у сферу збуту. Адже, щоб продукція України знайшла визнання на ринку будь-якої іншої держави, недостатньо того, що вона визнана та має попит на нашому внутрішньому ринку. Важливо, щоб попит з’явився на ринку тієї держави, куди вона направляється. А для цього необхідно враховувати міжнародні вимоги та вимоги держави-споживача, що висуваються до продукції цього видку на зовнішньому ринку. На основі такої необхідності виникає реальність створення в рамках держави спеціального виду діяльності, в межах якої б здійснювались наступні заходи:

· гарантоване виробництво продукції на підприємствах держави з рівнем якості, що відповідає потребам внутрішнього та зовнішнього ринків;

· випробування властивостей продукції на предмет їх відповідності вимогам вітчизняних та міжнародних стандартів;

· захист продукції за представлення її на зовнішньому ринку;

· захист вітчизняного ринку та інтересів споживачів від неякісної продукції вітчизняного та закордонного виробництва;

· захист від неякісної продукції, що впливає на екологію суспільства, його життєздатність.

Цей вид діяльності одержав назву – сертифікація продукції та послуг. Сертифікація продукції – один зі способів підтвердження відповідності продукції заданим вимогам. Існує думка, що в умовах сучасної ринкової глобальної економіки, сертифікація – основний засіб захисту вітчизняного ринку від недоброякісної продукції.

При цьому, згідно із загальною світовою практикою, сертифікація як процедура оцінки відповідності має на меті цілі, зображені на рис.1.

Рисунок 1 – Цілі сертифікації

Сертифікація відноситься до процедур оцінки відповідності (рис.2).

Про основні положення та поняття щодо таких процедур оцінки відповідності як випробування та контроль йшла мова в попередніх розділах.

Рисунок 2 – Процедури оцінки відповідності

Акредитація – процедура, у ході якої національний орган з акредитації документально засвідчує компетентність юридичної особи чи відповідного органу з оцінки відповідності виконувати певні види робіт (випробування, калібрування, сертифiкацiю, контроль). Цілі акредитації зображені на рисунку 3.

Рисунок 3 – Цілі акредитації

 

Законодавчу базу державної системи сертифікації складають:

· Декрет Кабінету Міністрів «Про стандартизацію і сертифікацію» від 11.06.97р., №333/97-ВР;

· Закон України «Про внесення змін до Декрету Кабі-нету Міністрів «Про стандартизацію і сертифікацію» від 11.06. 97 р., №333/97-ВР;

· Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05. 91р., №1024-XII- ВВР;

· Закон України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001р., № 2406-ІІІ;

· Закон України «Про акредитацію органів з оцінки від-повідності» від 17.05.2001р., №2407-ІІІ;

· Постанова Кабінету Міністрів України від 29 листо-пада 2001 р., № 1599 „Про затвердження опису та правил застосування національного знака відповідності”;

· Постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002р., №376 „Про затвердження Порядку надання органам із сертифікації повноважень на проведення робіт з підтверд-ження відповідності у законодавчо-регульованій сфері”;

· Постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2002р., № 485 „Про затвердження Правил визначення вартості робіт з підтвердження відповідності у законодавчо регульованій сфері”.

Основним серед цих нормативно-правових актів є Закон України “Про підтвердження вiдповiдностi”. Цей Закон визначає правові та органiзацiйнi засади підтвердження вiдповiдностi продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження вiдповiдностi.

У Статті 1 даного Закону наведено основні терміни, які вживаються у сфері технічного регулювання та їх визначення:

Підтвердження відповідності – діяльність, наслідком якої є гарантування того, що продукція, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідають встановленим законодавством вимогам.

Декларування відповідності – процедура, за допомогою якої виробник або уповноважена ним особа під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам.

Сертифікатвідповідності – документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідає встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа визначеного законодавством.

Декларація про відповідність – документально оформлена в установленому порядку заява виробника, де дається гарантія відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством.

Законодавчо регульована сфера – сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг регламентуються законодавством.

Законодавчо нерегульована сфера – сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг не регламентуються законодавством.

Процедура підтвердження вiдповiдностi в законодавчо регульованій сфері є обов'язковою для виробника, постачальника чи уповноваженого органу із сертифікації.

Підтвердження вiдповiдностi в законодавчо нерегульованій сфері здійснюється на добровільних засадах. Вiдповiдність продукції вимогам, встановленим законодавством, засвідчується декларацією про вiдповiднiсть або сертифікатом вiдповiдностi.

Цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі підтвердженням відповідностіпродукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу вимогам, встановленим законодавством України i поширюється на виробників та постачальниківпродукції незалежно від форми власності і видів діяльності, на органи із сертифікації, випробувальнілабораторії, а також відповідні органи дер­жавної влади. Таким чином, об’єктами підтвердження відповідності є: системи управління якістю, персонал, продукція, системи якості, системи управління довкіллям (рис. 5).

Рисунок 5 - Об’єкти підтвердження відповідності

Основні принципи державної політики у сфері підтвердження відповідності:

· координація дійорганів виконавчої влади у сферіпідтвердженнявiдповiдностi, розмежування їх повноважень та уникнення дублювання;

· неупередженість, прозорість та доступність процедур підтвердженнявiдповiдностi;

· застосування з урахуванням існуючоїміжнародної практики способівпідтвердженнявiдповiдностi залежно вiдпотенційного ризику;

· забезпечення ідентичних процедур підтвердженнявiдповiдностi продукції вітчизняного та іноземного походження;

· гармонiзацiя національних нормативно-правових актів з підтвердженнявiдповiдностi з міжнародними та європейськими;

· сприяння розвитку сфери підтвердженнявiдповiдностi в законодавчо нерегульованійсфері;

· дотримання вимог щодо конфiденцiйностiiнформацiї, одержаної в результатіробіт з підтвердженнявiдповiдностi;

· забезпечення повного та всебічногоінформування з питань підтвердженнявiдповiдностiвсіхзацікавленихсторін.

У статті 8 Закону встановлені вимог до використання Національного знаку відповідності. Національний знак відповідності - знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції вимогам технічних регламентів з підтвердження відповідності, які поширюються на неї. 29 листопада 2001р. прийнято Постанову КМУ № 1599 „Про затвердження опису та правил застосування національного знака відповідності”. Відповідно до постанови:

· національний знак відповідності засвідчує відповідність позначеної ним продукції вимогам технічних регламентів з підтвердження відповідності, які поширюються на неї;

· знак відповідності наноситься тільки на ті види продукції, опис яких міститься в технічних регламентах з підтвердження відповідності. При цьому нанесення знака відповідності є обов'язковим;

· у разі підтвердження уповноваженим органом із сертифікації відповідності продукції поряд із знаком відповідності наноситься ідентифікаційний номер цього органу згід­но з державним реєстром таких органів;

· знак відповідності наноситься на продукцію безпосередньо її виробниками;

· знак відповідності наноситься на виріб та/або на етикетку, тару, пакування, експлуатаційну та товаросупровідну документацію тощо. Місце та спосіб нанесення (друкування, наклеювання, гравірування, травлення, штампування, лиття тощо) знака відповідності визначається виробником продукції;

· дозволяється використовувати зображення знака відповідності у рекламі позначеної ним продукції;

· національний знак відповідності має форму незамкненого з правого боку основного кола, усередині якого вміщено стилізоване зображення трилисника (рис.6).

Рисунок 6 – Національний знак відповідності

Відповідальність за порушення законодавства про сертифікацію

Виготовлювач (продавець, виконавець) несе відповідальність за порушення правил обов'язкової сертифікації продукції відповідно до:

· Кодексу про адміністративні правопорушення;

· Кримінального кодексу;

· Декрету про нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил;

· Закону про захист прав споживачів.

Державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил, станом засобів виміру, а також інших вимог, пов'язаних з якістю продукції, здійснює Держспоживстандарт України і його територіальні органи.

Крім Держспоживстандарту контроль за дотриманням законодавства у сфері сертифікації продукції проводиться Державною податковою адміністрацією й іншими органами держнагляду. Нагляд за дотриманням вимог санітарно-гігієнічних норм і правил здійснюють органи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Територіальні органи Держспоживстандарту у справах захисту прав споживачів розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства про захист прав споживачів у відношенні правопорушень під час реалізації продукції підприємствами громадянам-споживачам.