Для більшості центральних банків основною метою грошово-кредитної політики є утримання інфляції на низькому і стабільному рівні.

Інструменти грошово-кредитної політики:

- здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;

- регулювання резервної норми комерційних банків;

- зміна норми банківського відсотка.

Операції на відкритому ринку - це здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави її цінних паперів. Коли центральний банк купує цінні папери комерційного банку, він здійснює таким способом додаткову грошову емісію, тим самим збільшуючи кредитний потенціал комерційного банку за рахунок зростання резервів.

При зменшенні центральним банком норми обов’язкових резервів комерційні банки мають можливість збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через кредитування до емісії нових грошей. Коли норма резерву підвищується, то грошова маса в обігу зменшується.

Облікова ставка відсотка формується на базі надання центральним банком комерційним банкам. Коли комерційний банк бере в центральному банку позику, він збільшує на таку суму вільні резерви і кредитний потенціал.

У своєму впливі на реальну економіку грошово-кредитна політика взаємодіє з бюджетно-податковою, фіскальною, ціновою, інвестиційною, структурною політикою.

Фіскально-бюджетна й грошово-кредитна політика в системі державного регулювання ринкової економіки. Сеньйораж і монетизація бюджетного дефіциту.

Державне регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів є впливом на кількість і ціну (процентну ставку) позичкового капіталу, для того щоб, відповідно до цілей державної економічної політики, впливати на попит і механізми використання кредитів в економіці.

Регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних методів передбачає створення умов, за яких економічний суб'єкт сам вибирає рішення, що відповідають інтересам держави. Це здійснюється через ринок цінних паперів, зміну грошової маси, банківських резервів і процентних ставок.

Центробанки при здійсненні грошово-кредитної політики досить часто як проміжну мету встановлюють певний рівень інфляції, що тісно корелює з головним завданням центральних банків - підтриманням стабільності національної грошової одиниці. Таку політику контролю за інфляцією у 1990-ті pp. проводили центральні банки Великої Британії, Іспанії, Канади, Швеції та інших держав (всього близько 30 країн).

Фіскально-бюджетна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат.

Основними функціями фіскально-бюджетної політики є:

1. Вплив на стан господарської кон’юнктури.

2. Перерозподіл національного доходу.

3. Нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.

Основні типи:

1) дискреційна фіскально-бюджетна політика - уряд свідомо маніпулює податками та державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання. У період спаду стимулююча дискреційна політика складається із:

а) збільшення державних витрат;

б) зниження податків;

в) поєднання росту державних витрат із зниженням податків (з урахуванням того, що мультиплікаційний ефект зростання державних витрат більший, ніж мультиплікаційний ефект зниження податків).

Така фіскальна політика призводить фактично до дефіциту бюджету, але забезпечує скорочення падіння виробництва.

В умовах інфляції при надлишковому попиті стримуюча дискреційна фіскальна політика складається із:

1) зменшення державних витрат;

2) збільшення податків;

3) поєднання скорочення державних витрат із зростаючим оподаткуванням (з урахуванням того, що мультиплікаційний ефект зменшення державних витрат більше, ніж мультиплікаційний ефект росту податків).

Така політика орієнтується на позитивне сальдо бюджету.

2) недискреційна фіскально-бюджетна політика - пасивна політика, пов’язана з автоматичною зміною в рівнях державних витрат і податків. Автоматична фіскальна політика заснована на системі вбудованих стабілізаторів. Під автоматичним, або вбудованим стабілізатором розуміють економічний механізм, який автоматично реагує на зміну економічного стану без необхідності прийняття певних рішень з боку уряду, здійснення ним певних проектів. До основних вбудованих стабілізаторів відноситься зміна податкових надходжень, система допомоги по безробіттю і різних соціальних виплат, програми з підтримки малозабезпечених верств населення тощо, які перешкоджають різкому скороченню сукупного попиту навіть в періоди економічного спаду.

Дефіцит державного бюджету - це перевищення видатків бюджету над доходами.

Профіцит державного бюджету - це перевищення доходів бюджету над видатками.

Внаслідок монопольного права друкування грошей уряд отримує дохід, що називається сеньйораж.

Купівля центральним банком державних боргових зобов’язань називається монетизацією бюджетного дефіциту. Монетизація дефіциту державного бюджету призводить до інфляції.

Монетизація ВВП полягає в доведенні маси грошей в обороті до рівня, достатнього для успішної реалізації всього обсягу вироблених товарів та послуг і погашення боргових зобов’язань.

Рівень монетизації ВВП (К_м) розраховують за формулою:

К_м = ,

де М – маса грошей на кінець року за агрегатом М3;

ВВП – річний номінальний обсяг ВВП.