В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк.

Лекція 7. Механізм формування пропозиції грошей

Та грошово-кредитна політика.

План:

1. Грошово-кредитна політика центрального банку: суть, типи, стратегічні цілі, завдання. Інструменти грошово-кредитного регулювання.

2. Фіскально-бюджетна й грошово-кредитна політика в системі державного регулювання ринкової економіки. Сеньйораж і монетизація бюджетного дефіциту.

7.1. Грошово-кредитна політика центрального банку: суть, типи, стратегічні цілі, завдання. Інструменти грошово-кредитного регулювання.

Грошово-кредитне регулювання є одним з інструментів державної макроекономічної політики. Воно здійснюється шляхом розробки і реалізації грошово-кредитної політики центрального банку.

Грошово-кредитна політика - комплекс взаємопов'язаних, спрямованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, що їх проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною чи грошовою, політикою. Монетарна політика ґрунтується на дії об'єктивних економічних законів.

Економічний зміст грошово-кредитної політики полягає у тому, що:

♦ монетарна політика - одна зі складових економічної політики держави;

♦ монетарна політика забезпечується притаманними їй монетарними механізмами.

Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої органи - центральний банк і відповідні урядові структури - міністерство фінансів, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції щодо страхування депозитів, а також інші установи.

Об'єктами, на які спрямовуються регулятивні заходи грошово-кредитної політики, можуть виступати:

· пропозиція грошей;

· процентна ставка;

· валютний курс;

· швидкість грошового обігу;

· рівень інфляції тощо.

Вибір об'єктів грошово-кредитного регулювання залежить від економічної ситуації в країні та означає, що центральний банк може, залежно від ситуації, здійснювати орієнтацію на один із перерахованих вище об'єктів чи навіть декілька одночасно.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк.

Органи виконавчої та законодавчої гілок влади визначають основні макроекономічні показники, що слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний і торговий баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він конкретно відповідає перед суспільством за стан монетарної сфери.. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Основними типами грошово-кредитної політики є:

1) політика грошово-кредитної рестрикції (політика «дорогих грошей») (весь інструментарій грошово-кредитної політики підпорядковується згідно з динамікою економічного циклу стисненню обсягів грошової та кредитної емісії);

2) політика грошово-кредитної експансії (політика «дешевих грошей») (забезпечення доступності для суб’єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів).

До цілей грошово-кредитної політики можна віднести:

1) стратегічні цілі монетарної політики центрального банку - це кінцеві цілі економічної політики держави:

· економічне зростання;

· стабільність процентної ставки;

· стабілізація цін (приборкання інфляції);

· стабільність фінансових ринків;

· стабільність обмінного курсу грошової одиниці;

· повна зайнятість;

· зростання добробуту населення.

Центральний банк має сприяти досягненню вказаних цілей. Щодо стратегічних цілей у нього не повинно бути розбіжностей з урядом.

Центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну зі стратегічних цілей. Нею, здебільшого є стабілізація цін (чи приборкання інфляції), оскільки саме вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей.

2) проміжні - досягнення такого стану деякими економічними змінними, який сприятиме досягненню стратегічних цілей.

Вибір проміжних цілей грошово-кредитної політики здійснюється за такими критеріями:

· тісний зв'язок із стратегічними цілями;

· можливість чіткого кількісного вираження;

· легкість здійснення контролю та оперативного впливу з боку центрального банку.

До проміжних цілей відносять пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них - рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва і зайнятості.

3) тактичні - мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Тактичні цілі можна об'єднати у три групи:

♦ цілі, зумовлені збереженням грошової маси на постійному рівні;

♦ цілі, продиктовані фіксацією процентної ставки на постійному рівні;

♦ цілі, спрямовані на утримання на постійному рівні банківських резервів.

Перелік тактичних цілей монетарної політики є досить широким. Тактичними цілями можуть бути: короткострокова процентна ставка на різних сегментах грошового ринку, ліквідність банківської системи, грошова база тощо. Досягнення тактичних цілей забезпечується, переважно, через регулювання центральним банком пропозиції грошей, що знаходить відображення у зміні структури його активів.

Потреба у визначенні тактичних цілей викликана тим, що засоби проведення грошово-кредитної політики - операції на відкритому ринку, зміна рівня резервних вимог та облікова політика - в основному не мають безпосереднього впливу на стратегічні цілі.

Враховуючи вибір стратегічних, проміжних і тактичних цілей, центральний банк країни розробляє грошово-кредитну політику залежно від економічної та політичної ситуації.