Управління освітою – цілеспрямована зміна її стану. Ефективне і результативне управління потребує знання природи об’єкта управління, наявності відповідної інформації для прийняття управлінських рішень, механізмів та ресурсів їх реалізації.
Управлінські дії спрямовані на досягнення стратегічних пріоритетних цілей функціонування та розвитку освіти. Сучасними освітніми пріоритетами визнано: збільшення охоплення населення освітою; забезпечення освіти протягом життя; рівний доступ до якісної освіти; посилення ролі держави в гарантуванні справедливості у здобутті освіти; гуманізація та демократизація освіти; оновлення змісту, форм, методів і засобів навчання; підвищення професійної компетентності викладачів; становлення державно-громадського управління освітою; поширення інформації про якість освітніх послуг; ефективне та результативне використання видатків на освіту. Це спонукає до здійснення моніторингу і порівнянь у сфері освіти.
В Україні для управління освітою створюється система органів державного управління, органів управління навчальних закладів й громадських органів, виділяються людські, фінансові, матеріальні ресурси. В основу управління освітою покладено державну освітню політику, яка фіксується в законодавстві та доцільно орієнтує управлінську діяльність.
Основною метою управління освітою сьогодні стає забезпечення гарантії ефективного освітнього розвитку громадян, досягнення ними такого освітнього рівня, який адекватний не лише індивідуальним потребам, а й реальним потребам розвитку держави. Тому як світовій освітянській практиці, так і українській, притаманний постійний пошук методологічних засад і організаційних форм створення ефективної системи управління освітою.
Сутність управління як одного з різновидів спільної діяльності зводиться до координації зусиль суб’єктів діяльності для досягнення спільної мети.
Будь-який рівень управління характеризується наявністю чотирьох первинних функцій: цілевизначення і планування, організація, мотивація, контроль; двох об’єднальних процесів: комунікації і прийняття рішень та самостійної діяльності – керівництво, сутність якого зводиться до можливостей і механізмів впливу на окремих працівників або їх групи таким чином, щоб вони працювали для досягнення мети.
Для ефективної діяльності центральних органів управління будь-якою системою бажано було б забезпечити на законодавчому рівні успішне, виконання визначених вище основних функцій та процесів управління.
Корінь державно-громадського управління освітою – у глибоко розуміючій і підтримуючій взаємодії, з одного боку, керівника навчального закладу, з другого – його учнів чи студентів, батьків і громадськості. Без взаєморозуміння, підтримки, готовності і здатності прислухатись до думки один одного, зробити крок назустріч про ефективність громадсько-державного управління не може бути й мови.
Кожен із суб’єктів навчального процесу має бути не тільки психічно, суб’єктивно готовим до участі в управлінні, але й об’єктивно – теоретично і методично – підготовленим до цього. Система подібної підготовки в Україні ще тільки формується. Особливою проблемою є робота з батьками. Амбіції останніх, бажання облаштувати життєдіяльність навчального закладу на свій смак нерідко переливаються через край. Відсутність у батьків належних знань з педагогіки і педагогічного процесу, сутності навчання і виховання та ще й їхні амбіції можуть перерости в непримиренну позицію, що вкрай негативно позначиться як на педагогічному процесі, так і на долі всіх його учасників. Саме тому членами громадських рад (опікунських, наглядових, благодійних тощо) при навчальному закладі мають бути відомі і видатні особистості, визнані науковці, виробничники, адміністратори, діячі науки і культури, заслужені працівники інших сфер суспільної життєдіяльності. Їхня мудрість, громадський авторитет і зважена позиція допоможуть не тільки залагодити суперечності, конфлікти, що час від часу виникають у колективі чи у спілкуванні керівництва навчального закладу з батьками, але й конструктивно розв’язати їх.
Головними ж завданнями залучення громадськості до управління навчальним закладом є:
· мобілізація суспільного досвіду і громадянської мудрості для організації навчання та виховання відповідно до викликів епохи;
· забезпечення експертної допомоги у визначенні змісту й структури навчальних дисциплін, навчальних планів і програм, підручників і навчальних посібників;
· консультування у процесі формування громадських (учнівських, студентських, жіночих тощо) самоуправлінських рад;
· сприяння загальній організації життєдіяльності навчального закладу;
· залучення до його розбудови та раціонального використання спонсорських коштів, внутрішніх та іноземних інвестицій тощо.
