Здійснювані філософією дослідження у сфері освіти, піднесли ідею освіти до рівня вселюдського феномену. Проте, філософія, в силу своєї місії, не досліджує специфічні проблеми, що належать до інших галузей знання. Зосереджуючись на дослідженні феномену освіти, розвитку ідеї освіти та ідей в освіті, цілей і результатів освіти філософія (як наука теоретико-методологічного спрямування) забезпечує осягнення найбільш сутнісних проблем і взаємозв’язків у сфері освіти, відкриваючи широкий простір для формування нового наукового напрямку – освітології.
Поняття «філософія освіти» вперше з’являється у другій половині ХІХ століття коли у розвинених країнах Європи і США сформувалися національні системи освіти. Саме у цей період освіта набула визначального впливу на суспільні трансформації, а наука обґрунтувала необхідність її пріоритетного розвитку.
Дискусії щодо статусу і змісту філософії освіти, що розгорнулися у другій половині ХХ ст. не вщухають і досі. Складнощі у її становленні та утвердженні значною мірою пов’язані з дуалістичною композицією – філософією та освітою, – що спричиняє певну невизначеність предметного поля досліджень, а відтак дискусії з цього приводу серед різних філософсько-освітніх напрямів.
В українській філософській думці питання єдиної філософської парадигми освіти не ставиться. Навпаки, пропонується враховувати наявність міжпарадигмального освітнього простору як явища, характерного не тільки для трансформаційних суспільств, але й для суспільств, у яких домінують ліберальні цінності. Загалом українські вчені не мають загальновизнаного тлумачення філософії освіти та предмету її досліджень, що може свідчити про незавершеність процесу становлення в Україні філософії освіти як науки. На цю обставину звертає увагу президент Академії педагогічних наук, академік В. Г. Кремень: «… цей термін («філософія освіти» – авт.), як і предмет, потребує подальшого обговорення й уточнення, адже проблемне поле філософії освіти ще не склалося, хоча вже стали очевидними деякі напрямки, які виявляють місце освіти в життєдіяльності суспільства й становленні людини»[1]. На думку В. Г. Кременя, предметом дослідження філософії освіти є цілі, цінності, ідеали освіти в сучасному суспільстві, їхнє співвідношення з технологіями і практичними засобами, а також аналіз результатів і критеріїв їхньої оцінки. Водночас вчений зауважує, що у зазначеному контексті утворюється суперечлива система, аналіз якої виявляє дисгармонійність, неузгодженість і неадекватність компонентів системи. «Важливе значення для визначення сутності філософії освіти, – підкреслює В. Г. Кремень, – має з'ясування того, чим відрізняється «освічена людина» від «людини знаючої і компетентної», і що таке «людина культурна» – складний результат духовного розвитку чи просто «освічена або навчена»[2].
Загалом українські філософи продовжують працювати над виробленням концептуального бачення філософії освіти.
Виходячи з аналізу надбань вітчизняних і зарубіжних філософів освіти, можемо зробити деякі висновки:
- філософія освіти є закономірним явищем в науці, яка адекватно реагує на зміни суспільного статусу освіти в умовах глобальної конкуренції та переходу до моделі сталого людського розвитку і яка ґрунтується на концепції суспільства знань та парадигмі освіти упродовж життя;
- філософія освіти як наукова галузь теоретико-методологічного спрямування наблизилася до більш чіткого окреслення свого предметно-наукового поля. Спираючись на раціональні методи, вона прагне створити цілісну картину сфери освіти та відносин людини у ній, виробити систему знань про фундаментальні засади її розвитку;
- філософія освіти, перебуваючи у тісній взаємодії з педагогікою, психологією та іншими галузями науки, має зосередитися на всебічному осмисленні освітніх ідей;
- філософія освіти, хоч і здійснює найбільш сутнісні теоретичні узагальнення у сфері освіти, але, зважаючи на багатоманітність та специфіку проблем, всебічне й комплексне дослідження освіти, має підтримуватися інтегрованими зусиллями різних галузей наук, що об’єднуватимуться науковим напрямом освітології.
