Для того, щоб глибше зрозуміти сучасні проблеми та перспективи освіти, необхідно звернутися до історії освіти та педагогічної думки, яка має бути не просто хронологічним описом історично змінних освітніх ідей і педагогічних поглядів, механічним запам’ятовуванням імен їх авторів, а являтиме собою їх аналіз у максимально широкому і багатоплановому соціально-культурному контексті (В. Г. Торосян)[3].
Аналіз історії освіти та її сучасного стану підтверджує, що історія освіти, як і будь-якого іншого суспільного явища, пройшла шлях від ідеї до системної інституції певного рівня досконалості завдяки еволюційним змінам. У контексті філософських поглядів на розвиток освіти найбільш прийнятним є поняття «еволюційного поступу». Застосування поняття «поступ» акцентує увагу на невпинності цивілізаційного розвитку, який супроводжувався збільшенням кількості та поширення позитивних змін.
Філософи, педагоги та історики практично одностайні в тому, що першим осередком освіти завжди була сім’я. Вже у найдавніші часи батьки, вводячи дітей у контекст життя, прагнули передати дітям свій досвід. Зрештою, вони хотіли, щоб діти успадковували їх спосіб життя та діяльності, вірувань і традицій. Відтак батьки навчали дітей усьому, що вміли і знали самі. На цьому етапі у зародковій формі виникла педагогічна діяльність, виділилися навчання і виховання. Власне сім’я сформувала ідею школи і стала її прообразом. Зародження ідеї навчання, виховання і розвитку дитини у сім’ї, виокремлення відповідних функцій і ролей стали першим еволюційним поступом освіти.
Загальновідомо, що приблизно 5 тисяч років тому в стародавній державі Шумер виникли перші школи. Було започатковано професійну педагогічну діяльність, системне навчання з визначеною метою, а глиняні таблички стали першими засобами навчання. Винайдення людиною письма і створення школи як соціального інституту – дві події, які стали визначальними для усього подальшого розвитку людства. Вони визначили напрям культурного розвитку цивілізації. Це був другий еволюційний поступ освіти.
Виплекана родиною ідея та практика навчання, виховання і розвитку дитини, підштовхнула до появи когорти людей, які стали першими, хто зробив навчання і виховання своєю професією. Перші професійні вчителі, які забезпечували себе засобами до життя тим, що навчали молодь, сприяли третьому еволюційному поступові освіти. Фалес та інші мудреці, піфагор і члени піфагорійського союзу сформували засади, які лягли у підґрунтя розвитку професії педагога. Перші професійні вчителі (софісти і Сократ у Європі, а Конфуцій – у Китаї) заклали у основу освіти і виховання «батьківські функції», досвід «повивального мистецтва». Їхня діяльність розгорнула ідею школи до масштабу суспільного явища. Педагогічна діяльність стала професійною, з’явилися перші навчальні заклади. Цей еволюційний поступ завершили Платон і Аристотель, які розвинули ідею школи, створивши Академію та Ліцей – навчальні заклади, що стали базовими моделями в реалізації не тільки ідеї школи, але й ідеї університету, еталонами, за якими навчальні заклади створювалися ще протягом багатьох століть поспіль.
Четвертий еволюційний поступ освіти відбувся під безпосереднім та визначальним впливом християнства. Потреба християнської церкви щодо навчених читати, писати і тлумачити релігійні тексти священнослужителів спонукала до відкриття шкіл при церквах і монастирях, а відтак суттєво розширила можливості поширення освіти. Відбулися еволюційні зміни вбік утвердження морально-етичних засад, морально-етичних цінностей християнства. Освітнім ідеалом стає людина віруюча, але така що вміє читати і писати. Зважаючи на це світсько-релігійна влада в особі короля франків Карла Великого (787 р.) зобов’язувала утворювати школи в усіх єпархіях, при кожному монастирі. Київський князь Володимир Великий відразу після запровадження християнства (988 р.) зобов’язав своїх підданих віддавати дітей на навчання. Наприкінці Х століття у м. Болонья (Італія) було започатковано перший університет Європи. Так сформувалися підвалини системи шкільної та університетської освіти у Європі.
П’ятий еволюційний поступ освіти пов’язаний із великим впливом гуманістичних ідеалів епохи Відродження та добою промислового виробництва. У цей період ідея школи та освіти набула багатогранного розвитку. Еволюційний поступ в освіті відбувався під впливом конституйованої Я.А. Коменським педагогічної науки. Запропонована ним класно-урочна система якнайкраще відповідала потребам індустріального суспільства, що народжувалося.
Винахід у Європі друкарського станка відкрив шлях для самостійної освіти. З іншого боку, цьому, активно сприяв протестантизм, який обов’язував кожного батька навчити дітей самостійно читати Святе письмо. Книгодрукування розширило доступ до освіти та переходу до масової шкільної освіти, яка, у свою чергу, дала поштовх розвитку шкільної індустрії: будівництву шкіл, виробництву меблів і засобів навчання. Окрім того, поширення шкільної освіти сприяло створенню великої кількості робочих місць.
Шостим еволюційним поступом освіти стало запровадження обов’язковості початкової, а пізніше – повної загальної середньої освіти. Шостай етап становлення сучасної системи освіти припав на період найбільшого промислового розвитку більшості країн Європи (перша половина ХІХ – початок ХХ століття). В Україні він охопив період 20-х–70-х років минулого століття. Запровадження обов’язковості шкільної освіти в Радянському Союзі, до якого належала тоді Україна, стало значним цивілізаційним зрушенням. Безперечно, що воно мало значний історичний вплив на розвиток країни. Але разом із тим, варто також зазначити, що цей процес здійснювався на консервативних засадах комуністичної ідеології та авторитарної педагогіки. Він не передбачав розмаїтості освітніх моделей і свободи вибору в освіті.
Нині людство, а разом з ним і Україна перебувають на етапі сьомого еволюційного поступу освіти. Тому для українського народу найважливіше значення має відповідь на запитання, наскільки наша освіта відповідає передовим позиціям нового еволюційного поступу освіти.
Найбільшого впливу сьогодні завдає розвиток цифрових технологій. Нині вони проникли в усі сфери людської діяльності. І якщо з часу своєї появи школа практично не змінювалась протягом кількох тисячоліть, але при цьому майже повністю відповідала потребам суспільства, то нині вона потрапила у круговерть безперервних змін і має постійно докладати зусиль, щоб зберігати свою актуальність для суспільства.
Аналіз історії освіти та її сучасного стану підтверджує її нерозривність із конкретним часом: у будь-яку епоху і в будь-якому суспільстві сама система освіти, її ідейні основи, цілі та завдання, методика та методологія, структура й організація втілюють як певний стан суспільства, так і тенденції його розвитку. В свою чергу, саме освіта виявляється вирішальною для реалізації тих чи інших соціально-культурних тенденцій, перспектив суспільного розвитку.
