Історія освіти. Значення історії освіти для модернізації освітньої галузі.

Для того, щоб глибше зрозуміти сучасні проблеми та перспективи освіти, необхідно звернутися до історії освіти та педагогічної думки, яка має бути не просто хронологічним описом історично змінних освітніх ідей і педагогічних поглядів, механічним запам’ятовуванням імен їх авторів, а являтиме собою їх аналіз у максимально широкому і багатоплановому соціально-культурному контексті (В. Г. Торосян)[3].

Аналіз історії освіти та її сучасного стану підтверджує, що історія освіти, як і будь-якого іншого суспільного явища, пройшла шлях від ідеї до системної інституції певного рівня досконалості завдяки еволюційним змінам. У контексті філософських поглядів на розвиток освіти найбільш прийнятним є поняття «еволюційного поступу». Застосування поняття «поступ» акцентує увагу на невпинності цивілізаційного розвитку, який супроводжувався збільшенням кількості та поширення позитивних змін.

Філософи, педагоги та історики практично одностайні в тому, що першим осередком освіти завжди була сім’я. Вже у найдавніші часи батьки, вводячи дітей у контекст життя, прагнули передати дітям свій досвід. Зрештою, вони хотіли, щоб діти успадковували їх спосіб життя та діяльності, вірувань і традицій. Відтак батьки навчали дітей усьому, що вміли і знали самі. На цьому етапі у зародковій формі виникла педагогічна діяльність, виділилися навчання і виховання. Власне сім’я сформувала ідею школи і стала її прообразом. Зародження ідеї навчання, виховання і розвитку дитини у сім’ї, виокремлення відповідних функцій і ролей стали першим еволюційним поступом освіти.

П’ятий еволюційний поступ освіти пов’язаний із великим впливом гуманістичних ідеалів епохи Відродження та добою промислового виробництва. У цей період ідея школи та освіти набула багатогранного розвитку. Еволюційний поступ в освіті відбувався під впливом конституйованої Я.А. Коменським педагогічної науки. Запропонована ним класно-урочна система якнайкраще відповідала потребам індустріального суспільства, що народжувалося.

Винахід у Європі друкарського станка відкрив шлях для самостійної освіти. З іншого боку, цьому, активно сприяв протестантизм, який обов’язував кожного батька навчити дітей самостійно читати Святе письмо. Книгодрукування розширило доступ до освіти та переходу до масової шкільної освіти, яка, у свою чергу, дала поштовх розвитку шкільної індустрії: будівництву шкіл, виробництву меблів і засобів навчання. Окрім того, поширення шкільної освіти сприяло створенню великої кількості робочих місць.

Шостим еволюційним поступом освіти стало запровадження обов’язковості початкової, а пізніше – повної загальної середньої освіти. Шостай етап становлення сучасної системи освіти припав на період найбільшого промислового розвитку більшості країн Європи (перша половина ХІХ – початок ХХ століття). В Україні він охопив період 20-х–70-х років минулого століття. Запровадження обов’язковості шкільної освіти в Радянському Союзі, до якого належала тоді Україна, стало значним цивілізаційним зрушенням. Безперечно, що воно мало значний історичний вплив на розвиток країни. Але разом із тим, варто також зазначити, що цей процес здійснювався на консервативних засадах комуністичної ідеології та авторитарної педагогіки. Він не передбачав розмаїтості освітніх моделей і свободи вибору в освіті.

Нині людство, а разом з ним і Україна перебувають на етапі сьомого еволюційного поступу освіти. Тому для українського народу найважливіше значення має відповідь на запитання, наскільки наша освіта відповідає передовим позиціям нового еволюційного поступу освіти.

Найбільшого впливу сьогодні завдає розвиток цифрових технологій. Нині вони проникли в усі сфери людської діяльності. І якщо з часу своєї появи школа практично не змінювалась протягом кількох тисячоліть, але при цьому майже повністю відповідала потребам суспільства, то нині вона потрапила у круговерть безперервних змін і має постійно докладати зусиль, щоб зберігати свою актуальність для суспільства.

Аналіз історії освіти та її сучасного стану підтверджує її нерозривність із конкретним часом: у будь-яку епоху і в будь-якому суспільстві сама система освіти, її ідейні основи, цілі та завдання, методика та методологія, структура й організація втілюють як певний стан суспільства, так і тенденції його розвитку. В свою чергу, саме освіта виявляється вирішальною для реалізації тих чи інших соціально-культурних тенденцій, перспектив суспільного розвитку.