Соціологи у сфері освіти визначають предмет своїх досліджень по-різному. Одні основну увагу приділяють вивченню суті зв'язку системи освіти з різними елементами суспільства. Інші акцентують увагу на практичних проблемах навчальних закладів, застосовуючи соціологічні підходи і методи дослідження спочатку для з’ясування, а потім і для подолання проблем.
Сучасна соціологія освіти у центр своїх досліджень поклала проблему кризи освіти, розмах якої набув глобального характеру. Національні служби аналізу освіти ще в 60 – 70-ті роки минулого століття констатували значний спад загальноосвітньої підготовки молоді, масовість функціональної безграмотності, зростання кількості дітей, що не відвідують школу, збільшення розриву в рівні освіти між розвиненими і відсталими країнами, вимивання з навчальних програм гуманітарних дисциплін. Це зумовило активні пошуки шляхів виходу з кризи, серед яких помітне місце належить виробленню національних і міжнародних проектів: «Освіта для 2000 р.» (ФРН), «Освіта майбутнього» (Франція), «Модель освіти для XXI століття» (Японія), «Україні XXI століття. Державна національна програма «Освіта» та ін.
Провідна ідея реформи освіти – розвиток її за принципом безперервності, що передбачає постійне поповнення та оновлення знань людини, її духовне вдосконалення від раннього дитинства до старості. Виникнення і розвиток цієї ідеї пов’язують з науково-технічним прогресом, який потребує високоосвіченого працівника, спонукає до постійного оволодіння новими знаннями, методами, навичками
Особливу увагу соціологія освіти приділяла вивченню взаємодії системи освіти з виробництвом. Це питання досліджувалося за такими напрямами:
· аналіз необхідного рівня загальної і професійної освіти для різних видів праці в суспільному виробництві;
· вивчення суперечностей між освітою (її змістом і рівнем) і реальним змістом праці, а також шляхів подолання цих суперечностей;
· аналіз ролі освіти як чинника, що сприяє доступу до різноманітних видів праці, залученню молоді до професійної структури суспільства;
· дослідження впливу освіти на продуктивність праці, ефективність виробництва та якість продукції;
· дослідження ролі освіти у підвищенні трудової активності громадян;
· з’ясування ставлення індивіда до праці, його ідентифікації з трудовим колективом;
· вивчення взаємозв’язку освіти і рівня задоволення працею;
· аналіз ролі освіти у професійній мобільності людей;
· вивчення ролі освіти у професійно-кваліфікаційному зростанні працівників;
· вивчення взаємодії загальної та професійної освіти, взаємозв’язку політехнізму і професіоналізму в навчанні, їх впливу на формування особи;
· вивчення ціннісних орієнтацій учнівської молоді та студентів, механізмів формування професійної орієнтації та реалізації життєвих планів випускників навчальних закладів.
Соціологічні дослідження початку 60-х років XX ст. обґрунтували прямий зв’язок між рівнем освіти людей і зростанням продуктивності їх праці, творчим ставленням до праці, участю в раціоналізаторській і винахідницькій діяльності. Водночас було виявлено і реальну суперечність: рівень освіти працівників, особливо молоді, часто не відповідав рівню складності виконуваної ними роботи, що зумовлювало невдоволення працею, стимулювало прагнення до зміни роботи, професії.
Соціологія освіти як динамічна спеціальна соціологічна теорія виконує наступні функції:
· соціалізаційну – дослідження місця і ролі освіти в освоєнні і накопиченні індивідом соціального досвіду, освоєння суспільних норм, традицій і стереотипів поведінки;
· теоретичну – розширення, приріст і збагачення соціологічних знань про освіту як соціальне явище;
· прогностичну – розробка соціальних прогнозів про передбачувані тенденції процесу і можливі результати навчально-виховних проектів;
· описову – систематизація і опис дослідницького матеріалу про освіту в аналітичних записках, звітах, статтях, книгах;
· інформаційну – збір, систематизація і накопичення соціологічної інформації про хід процесу освіти, стан справ в окремих його напрямах, ефективність тих або інших методик і прийомів;
· ідеологічну – формування соціологічних поглядів і ідей;
· вивчення того, як вони входять в цілісну систему пояснення суспільства;
· перетворюючу – розробка (на основі соціологічних вимірів впливу на соціальні відносини методів дії результативних технологій навчання і виховання) системи соціального управління освітою.
Нині вітчизняна соціологія освіти вирішує такі завдання:
1. Теоретико-прогнозуючі, які полягають у виробленні теоретичних схем, програм освіти, напрямів інтеграції національної освіти в європейський, світовий освітній простір. Вони охоплюють дослідження впливу розвитку суспільства на вимоги до людей як працівників, громадян, особистостей; прогнозування цих вимог на основі аналізу тенденцій науково-технічного і соціального прогресу.
2. Дослідження впливу освіти на соціальне середовище, соціальну структуру, соціальну мобільність та ін.
3. Вивчення поведінки людини в системі освіти: її ставлення до інститутів освіти, наміри і запити, інтереси і мотиви щодо освіти. Дослідження в цій сфері дають змогу визначити ефективність освіти, виявити проблеми та обґрунтувати оптимальні шляхи їх вирішення.
Культурологія освіти.
Культурологія освіти являє собою новий напрям науки, що розробляє проблеми загальноосвітньої підготовки та громадянського виховання людей в процесі їх навчання.
Культурологія освіти формується на стику культурології та педагогіки, аналізує можливості та завдання більш повного та ефективного використання культурологічних знань в інтересах освіти і виховання особистості нової людини.
У своїх пізнавальних намірах вона націлена на:
• проектну розробку системного розвитку освіти та переходу його до нової проблемно-змістовної моделі – «культурологічної парадигми освіти», яка повинна відрізнятися більшою соціальною ефективністю;
• вивчення можливостей впливу освіти на загальну стратегію соціокультурного розвитку суспільства;
• дослідження функцій освіти з відтворення історичної культури суспільства, культурної традиції та підготовки учнів до участі в реалізації програм подальшого соціокультурного розвитку, до інноваційної діяльності;
• виявлення тих компонентів знання про соціальний та культурний світовий устрій, які найбільшою мірою придатні і корисні для систематичної трансляції через засоби освіти;
• вивчення та систематизацію можливостей і завдань освіти з актуальної соціалізації та інкультурації учнів.
У цілому культурологія освіти є галуззю наукового знання, що вивчає питання і розробляє програми формування загальногромадянської компетентності, одержуваної студентами (учнями) у процесі навчання, і надання їй цілісного, комплексного, системного та багатофункціонального характеру.
Загальні соціальні функції культурології освіти обумовлені необхідністю побудови систематичної теорії та вдосконаленням практики загальноосвітньої підготовки учнів, а також завданням розвитку та якісного вдосконалення корпусу викладачів, які здійснюють цю загальноосвітню підготовку.
Об’єктами дослідження культурології освіти виступає, з одного боку, освіта і рівень його культурної обумовленості, а з іншого, культурологічна наука як системоутворююча галузь знання та можливості використання її потенціалу для вдосконалення моделі освіти, що практикується.
Пріоритетною пізнавальною метою дослідних устремлінь культурології освіти є вибудовування цілісного і системного уявлення про іманентні можливості освіти з формуванням повноцінно соціалізованої і інкультурованої особистості (володіє належною громадянською компетентністю) і визначення загальних соціальних, педагогічних і виховних завдань освіти в цій галузі. Це, в свою чергу, забезпечує процес комплексного міжпоколіннєвого відтворення суспільства як стійкої соціокультурної цілісності. Це найбільш загальна соціальна мета.
Проблемне поле культурології освіти знаходиться на перетині інтересів культурологічної та педагогічної наук. Воно пов’язане з потребою постійної модернізації програми загальноосвітньої підготовки учнів із метою більшої відповідності цієї програми сучасним вимогам і суттєво збільшеним темпам соціокультурного розвитку суспільства.
Культурологія освіти сприяє створенню такого освітнього простору, де найбільш повно взаємодіють різні культури, формується толерантність і повага до Іншого та культури Іншого, відбувається усвідомлення, що глобальна культура складається з різних культур, множинність яких і створює її унікальне забарвлення й забезпечує здатність до саморозвитку як її цілісності, так і кожної її складової. Саме хаотичне поєднання різних культур, які здаються несумісними й протилежними, створюють ту неврівноваженість глобальної культури, яка народжує універсальні цінності, що сприяють її розквіту та стійкому розвитку земної цивілізації.
Культурологія освіти здатна якщо не подолати, то зменшити розрив у традиціях спілкування старшого та молодшого покоління, подолати уніфікацію поглядів людства, вирівнювання особистісних характеристик.
Таким чином, культурологія освіти як складова освітології, концептуально огортає проблеми полікультурного світу, культурологічні проблеми освіти та освітні проблеми культурології. Розвиток культурології освіти, на наш погляд, буде сприяти гармонійному співіснуванню культурних відмінностей в умовах глобалізації, які толерантно можна розглядати як чинник, активізації суспільного, політичного та економічного розвитку світової спільноти.
[1] Кремень В. Г. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум. – К.: Грамота, 2007. – 576 с. – С. 481.
[2] Кремень В. Г. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум. – К.: Грамота, 2007. – 576 с. – С. 482-483.
[3] Торосян В. Г. Історія освіти та педагогічної думки / В. Г. Торосян // Освітологія: хрестоматія: Навч. Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Укладачі: Огнев’юк В. О., Сисоєва С. О. – К.: ВП «Едельвейс», 2013. – 744 с. – С. 318-319.
