В другій половині XV-ro і особливо з XVI ст. осередками освіти і культури в Україні були так звані братства - своєрідні організації, що об'єднували передових представників купецтва, ремісників, міщан і дрібної шляхти, а також духовенства. При цих братствах виникали школи.
У XVII ст. важливого значення набули братські школи при Києво-Печерській лаврі і Богоявленському монастирі. Ці дві братські школи у 1632 році були злиті воєдино і на їх основі створено Київську братську колегію. Вона стала називатись Києво-Могилянським колегіумом. У 1701 році колегія одержала статус академії.
Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом в Україні і Росії. Вона стала провідним центром культури й освіти, ідейним штабом боротьби проти спроб полонізації та окатоличення українського населення. У XVIII ст. в академії навчалось 1200 студентів. Створено завдяки випускника Києво-Могилянської академії Симеона Полоцького, перший вищий навчальний закладу в Росії — Слов'яно-греко-латинської академії (1687 р.) за зразком Києво-Могилянської академії.
З Києво-Могилянської академії вийшла ціла когорта майбутніх уславлених політичних і церковних діячів, вчених і мислителів, одним з яких є всесвітньо відомий український поет і філософ Григорій Сковорода. У 1817 році академія була закрита. В умовах незалежної України Києво-Могилянська академія відроджена і діє як світський вищий навчальний заклад. Філософія у Києво-Могилянській академії відзначалась не тільки своїм зв'язком з ідеями української культурної традиції і православно-християнською догматикою, але й своїм потягом до вчень Відродження і Нового часу. Це обумовило той факт, що, залишаючись в основному релігійною і схоластичною, вона одночасно характеризувалась певними проявами деїзму і натуралістичного пантеїзму.
Відомими представниками суспільно-філософської думки в Києво-Могилянській академії були Петро Могила, Інокентій Гізель, Феофан Прокопович та Г.Сковорода.
З іменем Петра Могили (1596-1647 pp.) пов'язане становлення вищої і середньої освіти в Україні. Він прагнув пробудити в українському народові інтерес до знань, «аби молодіж в справжній побожності, в звичаях добрих і в науках вільних навчена була».
Найбільшим своїм здобутком Могила вважав створення Київської колегії (академії), проте його культурно-освітня діяльність не обмежувалась нею. За участю Могили були відкриті колегії у Вінниці, Кременці, Гощі.
П.Могила докладав чимало зусиль до розвитку книговидавничої справи. Він очолював друкарську діяльність у Києві, одним із перших запровадив книжну українську мову у тогочасних виданнях, писав передмови до них тощо.
Прогресивні гуманістичні ідеї висловлював і Інокентій Гізель (1600-1683 pp.), зокрема, у творі «Мир з богом людині» (1699 p.). Цей твір він присвятив цареві Олексію Михайловичу, аби допомогти йому виправити мораль тогочасного суспільства, викоренити моральне зло. Мислитель, зокрема, визнавав за підданими право в разі порушення володарем умов угоди між ним і народом повстати і відібрати у нього владу.
1.30. СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ ПРЕДСТАВНИКІВ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА (Шевченка, Куліша. Костомарова)
Кирило-Мефодіївське товариство - таємна антикріпосницька організація, яка була створена в Києві у січні 1846 року. Його засновником були М.Костомаров, В.Білозерський та П.Куліш. У квітні до нього вступив і Т.Шевченко. Члени товариства різнилися своїми поглядами, але одностайними були щодо необхідності ліквідації кріпосництва, національного визволення українського народу.
Царський уряд у 1847 р. жорстоко розправився із товариством. Головні його діячі були засуджені.
Тарас Григорович Шевченко (1814-1861 pp.) - видатний український поет, творчість якого має величезне значення для становлення і розвитку духовності українського народу. Щоправда, в роки радянської влади формувалась думка про Шевченка як про революціонера-демократа, ідеолога селянської революції, інтернаціоналіста, матеріаліста, войовничого атеїста. Виключення складають дослідження творчості поета-мислителя за кордоном Д.Чижевським, В.Лепким, Д.Донцовим та іншими українськими вченими, в яких Шевченка показано не тільки як викривача й борця проти соціальної несправедливості, але і як палкого прихильника національного визволення українського народу. Характеризуючи світогляд Шевченка, належить визнати, що центральне місце у ньому відводиться проблемі людини. Природа, історія, культура, релігія, всі події підпорядковані різним героям його творів. Такий антропоцентричний підхід поета-мислителя говорить про те, що він в людині цінує насамперед вічні, загальнолюдські якості і немає значення, якої нації є людина, якої віри чи соціального стану. Всім він бажає щастя, волі і добра. Своєрідними є погляди М.Костомарова (1817-1885 pp.) на суспільство, на історію. У своїй історіософії М.Костомаров виходив із ідеї про те, що «основним початком суспільного і політичного життя, вивченням яких займається історія, є народ». Тому мета історичних досліджень полягає у вивченні народного життя у всіх його рочгіїлужі-иііях. Що ж стосується держави, то вона, на його думку, с «більш шіішдкоиим наслідком завоювань, а ніж необхідним наслідком географічних та етнографічних особливостей народного життя». Пантелеймон Куліш (1819-1897 pp.) більшість дослідників зазначають суперечливість і непослідовність його поглядів. Непослідовною є, наприклад, його позиція щодо самовизначеності України, її державності. Відводячи особливу роль у ставленні української державності національній культурі, просвіті, Куліш не зважає на політичне самовизначення України. Для нього - важливе етнографічне самовизначення, оскільки, на його думку, український народ «складає націю в розумінні етнографічному, а ніяк не в політичному». Однак, у Куліша є провідна ідея, яка складає внутрішню єдність. Це - ідея України. Весь світ для Куліша розділився на дві протилежні сторони, на дві групи: на ту, що за Україну, і ту, що проти неї. Це призвело його до принципу «подвійності людини, двох природ, двоякого єства - душі». Так виникає у нього ідея «внутрішньої» людини і «зовнішнього» в ній. Головну свою увагу він спрямовує на «внутрішню людину», в якій самим істотним є глибина душевна, яку Куліш називає «серцем». «Серце», на його думку, є «глибоке», «таємне», «невідоме нікому». Він порівнює серце із «глибоким колодязем», з якого «води не дістати», так і серця нікому не збагнути. Через «серце», на думку Куліша, людина спілкується із Богом, та й воно саме є божественним.
