Основні риси Західної філософії ХХ СТ.

Філософія ХХ ст. на передній план поставила ряд глобальних проблем, які можна обєднати в одну – проблему виживання людства. На початку 20 ст. виникло ряд “нетрадиційних шкіл” і напрямків у філософії.

Неокантіанство. Виникають неокантіанські школи (марбурзька (засновник Г. Коген) і баденська (В. Віндельбан, Г. Ріккерт)). Основна ідея неокантіанців: пізнання світу є лише логічною побудовою, або конструкцією предмета, яка здійснюється за законами і правилами самого мислення. Ми можемо пізнати тільки те, що самі створюємо у процесі мислення.

Неогегельянство виникло у 80-90-х рр. 19 ст. Німецькі неогегельянці поєднали раціоналізм Гегеля з ірраціоналізмом Ніцше. Французькі неогегельянці доповнили класичне неогегельянство екзистенціалізмом. Італійські неогегельянці опираються на етику. Англо-американські неогегельянці вважали основним вченням вчення про абсолютний дух.

Неотомізм (Маритен, Жильсон, Мансер, ін) – це відновлене і приспособлене до сучасних умов вчення Ф.Аквінського. Вчення неотомістів: 1) формально проголошує права розуму і науки; 2) признаючи існування оточуючого світу незалежно від людини; 3) задача створення філософії як світогляду, який дає цілісну картину всієї дійсності.

Психоаналіз – це загальна теорія і метод лікування нервових і психічних захворювань, запропоноване Фрейдом і одна з теоретичних основ фрейдизму. Він перший зупинився на понятті “підсвідомого”. Справжній зміст поведінки, за Фрейдом, є несвідоме. Реальність завжди залишається непізнана. Психоаналіз є міфологічним. Свідомість у Фрейда – сфера Я.

Інтуїтивізм ( Бересона) – ідеалістичний напрям у буржуазній філософії, який абсолютизує і ідеалістично тлумачить інтуїцію, як єдино вирогідний вид пізнання. Наукове пізнання спроможне дати лише знання явищ і фактів, тоді як інтуїція схоплює сутність, загальну ідею.

Феноменологія – субєктивно ідеалістичний напрям, заснований Гуссерлем і його учнями. Центральне поняття – пізнання направлене на обєкт – субєктивно-ідеалістичний принципу: “нема обєкту без субєкту”.

Екзистенціалізм звернувся до індивідуального світу окремої людини. Екзист. означає неповторне, унікальне існування окремої людини (засн. Хайдеггер). Його вчення базується на екзистенції людського існування, як центральної категорії. Екзис-ти займалися проблемами: відчуження людини, страх, смерть, втрата сенсу життя. Предст.: Ясперс, Марсель, Камю.

Персоналізм (Брайтмек, Муньє, Лакруа). Завдання: примирити релігію з деякими західними гуманістичними цінностями. В основі світогляду лежить переконання в існуванні особистісного начала в людині, бутті. Вихідний пункт – людська індивідуальність, яка усвідомлює сама себе. Прагне до подалання субєктивіського тлумачення людського Я. Субєктам персоналісти протиставляють живу людину.

Філософська антропологія. Гелеп розробив біопсихічну концепцію людини. Мелер підкреслив відмінність людини від тварин. Виділяють найбільш впливовий напрям філософії – екзистенціалізм. Антропологія поділяється на фізичну і культурну.

Неопозитивізм. В 50-60-х роках нашого ст. позитивізм набуває назви неопозитивізм, а з часом постпозитивізм. Звертається до Канта, що наука створила собі обєкт, який вивчає. Обєкт створений за допомогою мови, тому вони звертаються до мови – її проголошують обєктом філософії. За головне неопозитивізм прийняв поєднання емпіричного і теор. в науковому знанні. Але розвязати ці питання не змогли через субєктивно-ідеологічний характер їх філософії.

Структуралізм. Представники: Фуко, Левістрос. Зосереджує увагу не на індивідові, а на культурі вцілому. Головне – виділення певних логічних структур (епістем), які є загальними для культурних явищ. фуко впровадив структурний аналіз в процесі вивчення теорій.