Фiлософiя середньовiччя, її особливості.

В середні віки у Західній Європі в усьому панувала католицька церква. Та західна церква на відміну від східної функціонувала в умовах феодальної роздробленості європейських країн. Вона сама була найбільшим і наймогутнішим феодалом. Тому вона виступала і як ідеологічний диктатор, і як світський володар одночасно. Церква відкидає наукову картину світу. Така ідеалістична релігійна філософія отримала назву схоластики (від schola - школа), суть якої полягає у визнанні Святого письма (Біблії) вершиною знань. Схоластиці властиві умоглядність та догматизм, що виявлялись у пустопорожньому коментуванні пояснень Біблії.

Середньовічна філософія наслідувала лише ті вчення і положення античної філософії, які могли підтвердити християнське вчення про бога, світ і людину. В першу чергу, вона звертала увагу на вчення Платона про вічний і незмінний світ ідей, положення Арістотеля про активність ідеальної першоформи та її пріоритет над безструктурною матерією, а також вчення римського лікаря і філософа Галена про людину як дивовижне творіння бога.

Найвідомішими філософськими напрямами того періоду були номіналізм та реалізм.

Представники номіналізму (від слова nomen - ім’я) визнавали, що загальні поняття є продуктом людського мислення, відображенням результатів пізнання. Отже, вони є історичними, плинними, відносними.

Представники реалізму (від слова realis - реальний) вважали, що загальні поняття, особливо ті, що містяться в Біблії, існують реально, вічно і незалежно від матеріального світу. Вони мають божественне, позаісторичне походження.

До відомих представників номіналізму належать французький філософ і богослов Абеляр, англійський філософ і природознавець Роджер Бекон, англійський теолог і філософ-схоласт Оккам, арабський філософ-лікар Ібн-Сіна (Авіценна).

Розвиваючи матеріалістичні елементи філософії Арістотеля, номіналісти доводили, що хоча бог і є першопричиною світу, проте він не творить його з нічого, бо і єдиною основою буття є матерія. Вони вважали, що всі природні явища причинно зв’язані між собою, поняття відбивають цей зв’язок, даючи істини раціонального знання, які можуть не тільки не співпадати з одкровенням релігії, але й прямо суперечити йому.

На противагу номіналізму реалісти розвивали ідеалістичні традиції в середньовічній філософії. Представниками реалізму були Іоанн Скотт, Ансельм Кентерберійський, Фома Аквінський та ін.

Представником пізньої схоластики був Уільям Оккам. Послідовно дотримуючись номіналістичної лінії у запереченні будь-якої об’єктивності існування загальних понять, Оккам використовує свою знамениту “бритву” (“бритва Оккама”), за допомогою якої “відсікалися” всі “сутності” (загальні поняття), необхідність яких не обгрунтовувалася строго логічно.

Найбільшу теоретичну теологічно-філософську спадщину залишив Фома Аквінський. Його основні твори “Сума теології” і “Сума проти язичників” є своєрідною енциклопедією християнської ідеології. Його філософія - це спроба примирити філософію Арістотеля, особливо її матеріалістичні положення, з офіційним вченням католицької церкви. В основі вчення Ф. Аквінського лежить визнання бога як причини, основи і кінцевої мети всього існуючого. Основою людини є її душа. Матеріальний світ - це тільки зовнішній прояв світу духовного, який є вічним.

Одночасно у вченні Ф. Аквінського містяться глибокі думки щодо значущості людського розуму в пізнанні світу, про відносність понять “зло” і “благо”, про сободу волі людини тощо. Аквінський був універсально обдарованим теологом католицької церкви. Завдяки цьому, починаючи з кінця XVIII століття і до нашого часу, вчення Фоми залишається офіційною філософією католицизму в цілому.