Основні концепції походження та розвитку культури

Концепції походження та розвитку культури є конкуруючими, зорієнтованими на виділення однієї вирішальної підстави: діяльність, гра, символ, божественний задум, психологія людини.

Релігійна концепцій походження культури.Головне питання релігійної філософи стосується ставлення Бога до створеного ним світу, людини та людини до Бога. Традиційна (середньовіч­на) християнська філософія теоцентрична. Її риси - провіден­ціалізм та есхатологізм оновлюються в релігійній філософії XX ст. У неотомізмі (Жак Маритен) людина мислиться подіб­ною до Бога, розумною та вільною; зв'язку божественного бут­тя и царства творіння дається екзистенційна інтерпретація, сутність культурного процесу - у самопіднесенні людини до бога.Тейярд де Шарден поєднує християнське світорозумін­ня з принципом еволюції, енергія духовного початку в усьому світі (панпсихізм) і спрямовує розвиток культури до фінальної мети - "точки Омега". Ця точка символізує собою Христа й знаменує стан єднання душ людей після завершен­ня історії. Христогенез здійснюється завдяки Християнській любові. Дещо інакше підходять до цієї проблеми протестантські теологи.

Пауль Тилліхвважає релігію сутністю культури: будь-яке культурне досягнення за змістом глибоко релігійне. Земна істо­рія засвідчує певні взаємини: або релігія панує над культурою, або культура відокремлюється та замикається; ідеальними жє гармонійні відносини між культурою та релігію (християн­ство може оновити світську культуру).

У концепції "деміфологізованого християнства " Бультмана Бог є трансцендентним світу, біблейський міф - застарілим хоча виконує функцію залучення до Бога. Міф підлягає антро­пологічному тлумаченню, Бог постає нероздільним із справжнім існуванням людини.

Бонхьоффер стверджує "безрелігійне християнство": любов до ближнього не вимагає релігійності, але потребує актив­ної діяльності.

Арнольд Джозеф Тойнбі розуміє культуру як багатоактну відповідь на виклик Божественного логосу, здійснену творчою меншістю.

Символічна концепція. Символ, згідно з філософією Ернста Кассирера, є формальний синтез чуттєвої різноманіт­ності. Питання про реальність поза символом містичне. Куль­турна проблема вирішується через розкриття формувального принципу. Стародавній міф не є спогадом про космічне дійство, він відкриває правила власної граматики. Культура зберігаєть­ся, засвоюється та розвивається саме через символ.

Психологічна концепція Зигмунда Фрейда культура - це механізм соціального примусу та сублімації несвідомого. Мердок: культурний зразок є реальний механізм пристосування індивіда, що дозволяє вирішувати актуальні завдання, засвоє­ний зразок стає навичкою. Карл Юнг: існування колективного несвідомого представлене в індивідуальній свідомості через образи –архетипи (образ землі-матері, мудрого старця тощо). Культурна спільність - архетип спонтанно породжується інварі­антними для всіх часів та народів нейродинамічними структурами мозку (чи є формувальним елементом сприймання, чи існує самостійно, подібно ідеям Платона,виконуючи функції першооснови світу та фундаментальних структур психіки).

Діяльнісна концепція (діалектико-матеріалістична).Джере­ло культури - праця, що перетворює дійсність в саму людину.Людство є універсальний суб'єкт культури, а в конкретно-історичних обставинах культуру створюють окремі люди, спільності та їх асоціації. Людська діяльність спирається на традицію та новаторство, має творчий характер, опредмечується в куль­турному продукті.

Ігрова концепція Йоганна Гейзинга в книзі "Ноmо ludens" стверджує, що людська культура постала в грі та як гра. Гра давніша за культуру, людська цивілізація не додала жодної істотної риси до загальної ідеї гри.Уже прості форми тварин­ної гри містять церемонійний момент, прикидання, величезні позитивні емоції. Більш розвинуті форми гри тварин мають моменти змагальності, театральності, захопленості глядачів. Гра, на думку Гейзинга, є більшою за фізіологічне явище чи психологічний рефлекс.Перевищуючи безпосередні життєві потреби, гра надає дії певного сенсу, щось означає.

Гра є універсальною основою людського буття. ЇЇ цивіліза­торська роль-у наслідуванні за власною згодою встановлених правил, в опануванні афектів. Гра антиавторитарна, припускає можливість вибору, у ній відсутня вага "серйозного", абсолют­ного, необхідного. Гра є основою новаторства, джерелом культуротворчості. Висока культура пов'язана із самосвідомістю вільного відповідального індивіда як члена спільності та фор­муванням відповідного стилю й ритму життя суспільства.

Архетипові види діяльності пройняті грою. Саме з міфу та ритуалу народжується право й порядок, наука й торгівля тощо. Культова дія відтворює бажану космічну подію, спонукаючи богів до здійснення її насправді. Обрядова гра первісної людини пе­ретворюється на примітивні форми урядування. Лад, напруга, рух, урочистість, ритм захоплення, відгороджений певного замкненого простору святковість, символічність, розва­жальність, піднесення над повсякденним життям - усі ці ознаки гри виявляються в культуротворчості.

Ще в XVII ст. поети стверджували подібність людського світу до великого театру. Гейзинг обґрунтував ігровий чинник у роз­витку ''серйозних" речей культури - правосуддя, війни, знання, філософії, мистецтва, поезії (причому не тільки як архаїчний, а як обов’язково сучасний чинник). Агоністичний характер гри є невловимою таємницею культури. Культура передбачає добровільне дотримання правил чесної гри.

Найпопулярнішою сьогодні є символічна теорія культури.