Дійсно, екологічні системи мають певну властивість, яка полягає в тому, що специфічні бактерії та мікроорганізми розкладають забруднювачі і перетворюють їх у речовини, які стають нешкідливими, або у поживні речовини, які можуть бути засвоєні живими організмами чи залучені до біологічного кругообігу. Така здатність забезпечувати очищення природи від забруднення і зберігати екологічну рівновагу називається асиміляційним потенціалом довкілля.
Асиміляційна здатність (або асиміляційний потенціал) довкілля – здатність природних систем без саморуйнування розкладати природні та антропогенні забруднення і усувати їх шкідливий вплив на живі організми.
Асиміляційна здатність природних систем належить до однієї з найважливіших екологічних функцій, що забезпечує можливість існування живих організмів, у т.ч., самої людини.
Процес асиміляції не є миттєвим. Як правило, він триває досить тривалий період. Іноді забруднення попередньо адсорбуються неорганічними речовинами і лише потім розкладаються живими організмами. Крім того, екологічні системи не можуть акумулювати і розкладати будь-яку кількість відходів і з будь-якими фізико-хімічними властивостями.
На рис. 5 зображена залежність асиміляційної здатності природного навколишнього середовища від обсягу відходів, які надходять до нього.
Рис. 5. Залежність асиміляційної здатності природного навколишнього середовища від обсягу відходів, які надходять до нього
Умовні позначення:
| А – асиміляційна здатність довкілля; | А0А0' – критична межа асиміляційної здатності довкілля |
| W – обсяг відходів, що надходять у довкілля; | We – обсяг відходів, при якому асиміляційна здатність довкілля досягає критичної межі |
Якщо асиміляційний потенціал природного середовища перевищує обсяг неперероблених відходів, то якість довкілля не погіршується. Коли кількість відходів досягає рівня We при обсязі виробництва Xe, асимілятивна здатність природного навколишнього середовища (пряма А0А0') досягає своєї критичної межі, тобто екологічні системи більше не можуть акумулювати та розкладати забруднення.
Якщо рівень економічної діяльності продовжує підвищуватися, а обсяги виробництва - зростати, то відповідно буде збільшуватися кількість відходів у довкіллі (за умов відсутності прогресивних змін у виробничих технологіях). Асиміляційна здатність екологічних систем при подальшому їх забрудненні починає знижуватися і досягає рівня А1А1'. При цьому якість довкілля погіршується, в результаті чого зменшується його здатність забезпечувати ресурсами виробництво і споживання.
Таким чином, асиміляційна здатність довкілля є обмеженою.
В наш час внаслідок накопичення великих обсягів побутових і виробничих відходів, у тому числі токсичних і радіоактивних, здатність природних екосистем до самоочищення і саморегуляції майже вичерпана. Тому на сучасному етапі асиміляційний потенціал довкілля виступає обмежуючим фактором соціально-економічного розвитку.
