Тема 3.
РОЗСЛІДУВАННЯ ФІКТИВНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА
В С Т У П
В ст. 205 КК України встановлено відповідальність за фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Особливістю досліджуваного злочину є те, що фіктивне підприємництво не вчиняється у «чистому» вигляді.
Його вчинення у більшості випадків є початковим етапом для вчинення інших злочинів у сфері господарської діяльності. При цьому фіктивне підприємництво постає ідеальним інструментом для вчинення низки суспільно небезпечних діянь, найбільш поширеними серед яких є: різноманітні незаконні операції з фінансовими ресурсами; привласнення бюджетних коштів; нецільове використання або неповернення одержаних кредитів; ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів; здійснення незаконних валютних операцій; приховування за кордоном валютної виручки; торгівля людьми, зброєю, наркотиками; різні види розкрадань; легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом.
Високорентабельним різновидом кримінального бізнесу, що здійснюється шляхом використання фіктивних підприємств, стали незаконний переказ безготівкових грошових коштів у готівку та незаконна їх конвертація в іноземну валюту.
Цілісність вітчизняної фінансової системи потерпає від негативного впливу кримінального капіталу, який активно обертається за допомогою фіктивних фірм. Суб’єкти господарювання, що не мають злочинного фінансування, не витримують конкуренції і витісняються з ринку фірмами, діяльність яких побудовано на широкому використанні можливостей фіктивних підприємств. Проблеми боротьби з фіктивним підприємством потребують комплексного підходу – дослідження фіктивного підприємства у його взаємозв’язку з іншими видами злочинів у сфері господарської діяльності, його ролі у механізмі організованої злочинної діяльності.
Усе це становить необхідність формування в державі однакової прокурорсько-слідчої та судової практики, розробки теоретичних засад розслідування, попередження і запобігання таким суспільно небезпечним діянням, формування правосвідомості суб’єктів господарювання, а тому зумовлює актуальність поданого дослідження.
Метою лекції є вивчення теорії і практики розслідування фіктивного підприємництва на базі аналізу проблем визначення криміналістичної характеристики, особливостей і порядку розслідування фіктивного підприємництва, а також рекомендацій стосовно вдосконалення правозастосовчої діяльності в галузі правовідносин, які розглядаються.
П Л А Н
1) Криміналістична класифікація фіктивного підприємництва
2) Розслідування способів та обстановки вчинення фіктивного підприємництва
3) Розслідування часу, місця та умов вчинення фіктивного підприємництва
Література:
1) Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Россинская Е. Р. Криминалистика: Учебник для вузов. / Под ред. проф. Р. С. Белкина. – М.: НОРМА (Изд. Группа НОРМА-ИНФРА М), 2010.
2) Курс криминалистики: В 3 т. – Т. ІІІ: Криминалистическая методика: Методика расследования преступлений в сфере экономики, взяточничества и компьютерных преступлений / Под ред. О. Н. Коршуновой и А. А. Степанова. – СПб.: Юрид. Центр пресс, 2004. – С. 171-173.
3) Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 3-є вид., перероб. та доп. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2011.
4) Кримінальне право України (Особлива частина): Навчальний посібник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Хохлова І.В., Шем`яков О.П. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 688 с.
5) Кримінальне право України (Особлива частина). Практикум: Навчальний посібник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Хохлова І.В., Шем`яков О.П. – Київ-Донецьк: Норд-Пресс, 2010. – 379 с.
6) Розслідування злочинів у сфері господарської діяльності: окремі криміналістичні методики: Монографія / Кол. авторів: В.Ю. Шепітько, Журавель В. А. та ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. – Х.: Право, 2006. – С. 624.
7) Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. проф. В. Ю. Шепітька. 2008. – С. 239.
8) Курків М. В., Понікарпов В. Д. Ревізії та перевірки за зверненнями правоохоронних органів: Навч. посіб. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003.
9) Настільна книга слідчого / Панов М. І., Шепітько В. Ю., Коновалова В. О. та ін. – К., 2006 – С. 169.
Криміналістична класифікація фіктивного підприємництва
Запровадження кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво – це відповідь держави на те, що такий економіко-кримінальний феномен, як фіктивна фірма, став «найгіршим злом» для вітчизняної економіки. У широкий вжиток сучасного суспільства через регулярне вживання у діловому обороті увійшла низка термінів, які у всьому їх розмаїтті за змістом є синонімами та можуть бути охоплені загальним поняттям «фіктивний суб’єкт
підприємницької діяльності».
Терміни «фіктивне підприємство», «фіктивна фірма», «фіктивний суб’єкт підприємницької діяльності» містяться у деяких нормативно-правових актах (Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України від 21.12.2000 р. № 2181-Ш // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 10. – Ст. 44; Про підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами: Указ Президента України від 04.03.1998 р. № 167/98; Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02.06.1998 р. «Про хід виконання Указу Президента України від 21.01.1998 р. № 41 «Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходів щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі»: Указ Президента України від 09.06.1998 р.; Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків в національній та іноземних валютах: Інструкція, затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492; Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 23.01.2003 р. № 1-221/414; Методичні рекомендації відносно організації боротьби з «фіктивними» та «транзитними» підприємствами: Лист ДПА України № 8742/7/26-9517 від 03.06.2002 р. та ін.).
Однак означені документи лише називають досліджуване нами явище, не розкриваючи при цьому його суті та не формулюючи законодавчого визначення. Відсутність же у чинному законодавстві дефініцій «фіктивне підприємництво», «суб’єкт підприємництва з ознаками фіктивності» сприяє різній правовій оцінці дій, що іменуються фіктивним підприємництвом, створює певний хаос і породжує низку проблем у правозастосовній діяльності, ускладнює визначення реальних обсягів поширення розглядуваного явища та перешкоджає застосуванню дієвих заходів протидії, на чому неодноразово наголошували провідні фахівці.
Так, М.Я. Азаров зазначає, що податкові органи щорічно викривають до 20000 фіктивних фірм. Проте лише у 1997 р., за його твердженням, було виявлено 32000 фіктивних фірм, що у десять разів менше їх реальної кількості. Стверджують також, що кожна п’ята із створених фірм є фіктивною. За висновками В. Білецького, приблизно кожна третя підприємницька структура і кожен третій громадянин-підприємець, котрі зареєструвалися як суб’єкти підприємницької діяльності, зробили це виключно у протиправних цілях, тобто апріорі є фіктивними суб’єктами підприємництва. Якщо виходити з такої логіки міркувань і враховувати, що в Україні зареєстровано понад 1 млн. 250 тис. приватних підприємців та понад 800 тис. юридичних осіб, тобто кількість фіктивних суб’єктів підприємницької діяльності на сьогодні має становити загалом понад 676,5 тис. (понад 412,5 тис. приватних підприємців та понад 264 тис. юридичних осіб).
Слід вважати, що наведені твердження демонструють суттєві перебільшення, оскільки деякі науковці та практичні працівники у більшості випадків наводять інші дані, згідно з якими у 1997 р. було виявлено 1650 фіктивних підприємств, у 1998 р. – 2680, у 1999 р. – 4169, а в першому півріччі 2000 р. – 2250. За дев’ять місяців 2001 р. було припинено діяльність 3627 фіктивних фірм, у цілому за рік – понад 4500. У першому кварталі 2002 р. було виявлено 1300 фіктивних комерційних структур, за 9 місяців – 3700 фіктивних фірм, а за весь 2002 р. – понад 5000. Такі цифри цілком узгоджуються з даними про те, що за останні п’ять років було припинено незаконну діяльність 12000 фіктивних підприємств. За шість останніх років було виявлено ліквідовано 16000 фіктивних фірм.
Згідно з відомостями про злочини економічної спрямованості Департаменту інформаційних технологій МВС України з 1994 р. по 2003 р. включно органами внутрішніх справ України зареєстровано 1475 випадків фіктивного підприємництва: у 1996 р. – 80, у 1997 р. – 147, у 1998 р. – 168, у 1999 р. – 227, у 2000 р. – 240, у 2001 р. – 186, у 2002 р. – 182 та у 2003 р. – 245.
У криміналістичній літературі фіктивне підприємництво визначається як спосіб приховування тяжких економічних злочинів, а фіктивне підприємництво – як знаряддя злочину, засіб вчинення та приховування злочинної діяльності, спосіб шахрайського обман, механізм, який дозволяє зменшити або повністю виключити сплату податків, зборів (обов’язкових платежів).
Фіктивне підприємництво може бути виражено в одній з двох дій: 1) створення юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми – суб’єкта підприємницької діяльності; 2) придбання такої юридичної особи. В ст. 205 КК України встановлено відповідальність за дії, які із зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому особи, які стоять за створеним або придбаним суб’єктом підприємництва, насправді мають на меті не зайняття повноцінною, самодостатньою підприємницькою діяльністю, о зовсім інше – прикриваючись даною юридичною особою як ширмою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність. Фіктивне підприємництво знаходить свій зовнішній прояв у створенні законної за формою, але фіктивною за змістом діяльності комерційної організації.
Ознаками злочину є: 1) створення суб’єкта підприємницької діяльності. На цьому етапі злочину здійснюються усі дії, необхідні для державної реєстрації, відкриття банківських рахунків та одержання ліцензій на здійснення певних видів господарської діяльності; 2) невиконання створеною юридичною особою відповідної діяльності з виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, або імітація такої діяльності; 3) вчинення під виглядом та від імені даної організації різноманітних дій, спрямованих на досягнення злочинних результатів; 4) настання негативних наслідків, причинно пов’язаних зі створенням фіктивної підприємницької структури та її незаконною діяльністю. Ключовою характеристикою аналізованого посягання на сьогодні слід відзначити підпорядкованість офіційно відображеної в установчих документах і, можливо, фактично здійснюваної діяльності конкретним незаконним цілям.
Стаття 205 КК України 2001 р., на жаль, не повністю відповідає новітнім тенденціям і вимогам сучасного етапу боротьби з економічною злочинністю, оскільки зберегла низку недоліків своєї попередниці і не повною мірою врахувала пропозиції провідних учених щодо вдосконалення законодавства, спрямованого на боротьбу з фіктивним підприємництвом.
1. Чинна редакція ст. 205 КК не охоплює фіктивне підприємництво, яке може прикриватись організаційно-правовою формою індивідуального підприємництва, коли суб’єктом підприємницької діяльності виступає фізична особа, яка діє без створення юридичної особи. Такий стан речей з огляду на значні повноваження і можливості приватних підприємців є істотною вадою кримінального закону, давно поміченою фахівцями.
Приватні підприємці є носіями повного комплексу прав, якими чинне законодавство наділяє юридичних осіб, а можливості щодо вчинення і приховування протиправних дій вони мають навіть ширші. Використання приватних підприємців під час реалізації різноманітних злочинних схем завдає великої матеріальної шкоди. Використання «єдино податківців» стало справжнім «офшором» для незаконного переведення в готівку грошей, легалізації злочинних доходів та низки інших протиправних діянь.
Так, на Луганщині приватний підприємець за попередньою домовленістю з керівниками підприємств області отримував від них безготівкові грошові кошти на свій поточний рахунок за нібито реалізовані товарно-матеріальні цінності. В подальшому ці накопичення переводились в готівку і повертались клієнтам. У такий спосіб було конвертовано близько 1,5 млн. грн. Слідчим підрозділом податкової міліції порушено справу за фактами ухилення від сплати податків.
Злочинним угрупованням, до складу якого увійшло троє мешканців м. Харкова, через банківські рахунки двох приватних підприємців протягом 2000-2002 рр. було переведено в готівку понад 2,5 млн. грн., внаслідок чого було встановлено ухилення від сплати ПДВ на суму 207,8 тис. грн. Мешканець м. Харкова вступив у злочинну змову з приватним підприємцем та організував незаконну діяльність з переведення в готівку грошових коштів. Цей громадянин використовував банківські рахунки даного підприємця для здійснення безтоварних операцій і зняття грошових коштів, оформлюючи закупівлю продукції на фіктивні підприємства, ухилившись таким чином від сплати податків на суму 927,6 тис. грн.
Приватний підприємець, зареєстрований в ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, здійснив поставку сільгосптехніки до РФ. При цьому валютний рахунок він не відкривав і виторг у сумі 199,5 тис. руб. РФ до України не повернув. Аналогічно вчинив й інший підприємець, зареєстрований в ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, який не повернув до України валютний виторг у сумі 675 тис. руб. РФ від реалізації швейних виробів.
2. Диспозицією ст. 205 КК не охоплюються випадки створення непідприємницьких товариств, громадських організацій, благодійних фондів, споживчих кооперативів та інших неприбуткових організацій для прикриття незаконної, в тому числі злочинної, діяльності.
Не є суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами у розумінні ст. 205 КК України обслуговуючі кооперативи (переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та ін.), які відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників кооперації, створюються для надання послуг, пов’язаних з виробництвом, переробленням, збутом продукції рослинництва, тваринництва, лісництва і рибництва, оскільки метою їх діяльності не є одержання прибутку.
Не є суб’єктами підприємницької діяльності також юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність, яка не містить ознак підприємницької, тобто відсутні або систематичність такої діяльності, або мета одержання прибутку, або те й інше одночасно.
Законодавець, на жаль, не сприйняв висловлену в літературі ідею про доцільність установлення кримінальної відповідальності за створення або фактичне використання діючих неприбуткових організацій для прикриття незаконної діяльності, здійснення заборонених видів діяльності або легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом. Такі пропозиції не є безпідставними, оскільки Указом Президента України від 06.02.2003 р. № 84/2003 «Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією» визнано можливість переведення у готівку благодійних коштів за чеками навіть під час створення та діяльності благодійних фондів сприяння правоохоронним органам.
3. Законодавець не сприйняв ідею про виділення як самостійної форми фіктивного підприємництва, альтернативної створенню і придбанню юридичних осіб – підприємницьких структур, укладення службовими особами або власниками діючих суб’єктів підприємництва господарських чи фінансових угод без наміру їх виконання. Таке формулювання містилось у ст. 210 проекту КК України. У плані поліпшення законодавства досить поширеною серед фахівців залишається думка про необхідність криміналізації так званого псевдопідприємництва, тобто укладання і використання фіктивних угод як засобу вуалювання псевдорозрахункових операцій, а також прийняття суб’єктом підприємництва інших зобов’язань без наміру їх виконувати.
Невід’ємною складовою фіктивного підприємництва є фіктивний суб’єкт підприємницької діяльності – юридична особа. Спроби визначити у вітчизняній юридичній літературі поняття «фіктивне підприємництво» в основному зводилися до перерахування окремих ознак, що свідчать про «фіктивність» суб’єкта підприємництва. Існуючі точки зору можна умовно поділити на дві групи. Прибічники першої помилково припускають віднесення до числа фіктивних підприємств і тих суб’єктів підприємницької діяльності, що не зареєстровані у встановленому законодавством порядку.
Внаслідок цього вони необґрунтовано розширюють коло фіктивних суб’єктів підприємництва, відносячи до їх числа і підприємства, які взагалі не проходять державну реєстрацію, не існують у дійсності та функціонують на підставі підроблених документів – так звані неіснуючі підприємства. У зв’язку з цим і висловлювання В.Д. Ларічева про те, що «утворене псевдопідприємство може діяти без реєстрації», «створення комерційної організації без наміру здійснювати підприємницьку діяльність можливе і шляхом фальсифікації установчих і реєстраційних документів…» слід визнати неточним.
Стаття 205 КК України покликана протистояти появі формально легітимних підприємницьких структур. Оскільки кримінально-правове та криміналістичне поняття фіктивного підприємництва має власну специфіку, навряд чи правильно говорити про фіктивну фірму, яка взагалі не проходить офіційну реєстрацію в державних органах згідно з вимогами законодавства, насправді не існує і здійснює свою діяльність на підставі підроблених установчих документів і свідоцтва про державну реєстрацію.
В. Лисенко також припустив існування такої форми прояву фіктивного підприємства, як «навіть підробленої печатки (штампу) на ім’я існуючої чи неіснуючої фірми. Печатка може бути спеціально виготовлена, украдена, випадково знайдена. Така «фірма» не проходить процедури державної реєстрації та не занесена до Єдиного державного реєстру підприємств та організації України (далі – ЄДРПОУ) в органах статистики».
Однак, здійснивши ретельний аналіз досліджуваного явища, В. Лисенко дійшов висновку про те, що фіктивне підприємство слід розглядати тільки в межах існуючих суб’єктів підприємництва. Це означає, що фіктивним може бути визнано лише підприємництво, яке пройшло відповідну державну реєстрацію, хоча й з використанням фіктивних даних, які дозволяють приховати дійсну інформацію про осіб, що створили підприємство та здійснюють керівництво суб’єктом підприємництва. Дії ж осіб, які лише підробляють документи, виконують окремі дії по вчиненню чи приховуванню протиправних (злочинних) діянь без відповідної державної реєстрації суб’єкта підприємництва, підлягають самостійній кваліфікації і не можуть розглядатись як вчинені в межах фіктивного підприємства, оскільки суб’єкт підприємницької діяльності відсутній.
Інші практичні і наукові працівники, не заперечуючи, що в процесі створення або придбання суб’єкта підприємництва злочинцями можуть бути використані сфальсифіковані документи, наполягають на тому, що фіктивною може бути визнана лише та юридична особа, яка офіційно зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності. Придбання суб’єкта підприємницької діяльності також вимагає наявності такого суб’єкта. На нашу думку, наведена позиція є найбільш обґрунтованою і відповідає чинному законодавству України.
У плані розслідування фіктивного підприємництва зареєстрований в офіційному порядку фіктивний суб’єкт підприємницької діяльності реально існує, вноситься до ЄДРПОУ та набуває цивільної правоздатності і дієздатності юридичної особи.
Існуючі визначення фіктивного суб’єкта підприємницької діяльності можна класифікувати за способом і метою створення, внутрішнім змістом, особливостями функціонування, а також за комбінованими підставами з числа наведених у цьому дослідженні.
На сьогодні лише кримінальне законодавство містить визначення фіктивного підприємництва і довільне тлумачення ознак цього складу злочину є неприпустимим. Вважаємо, що згідно з основними положеннями законодавчої техніки однакові поняття повинні вживатись в однаковому значенні в межах не тільки одного правового акта, а й усієї системи законодавства. Дефініцію ж фіктивного підприємства слід виводити у чіткій відповідності до ст. 205 КК України, оскільки воно є похідним від фіктивного підприємництва й існувати відокремлено від цього суспільно небезпечного діяння не може. Водночас для формування методики розслідування фіктивного підприємництва нагальною є потреба у з’ясуванні сутності та класифікації типових ознак фіктивного підприємства. Визначити ж сутність фіктивного підприємства можливо шляхом з’ясування етимології слова «фіктивний», системного аналізу норм різних галузей чинного законодавства України, а також узагальнення типових ознак фіктивних суб’єктів підприємництва на підставі літературних джерел, матеріалів слідчої та судової практики.
Слово «фіктивний» походить від латинського «fictio» (фікція, вигадка) і означає умисно створене обманне положення, яке не відповідає дійсності і використовується з певною метою. Для наявності фікції має бути створена певна конструкція, яка виражається ззовні у необхідній для таких випадків формі (суб’єкт підприємницької діяльності – юридична особа); створена конструкція повинна не відповідати об’єктивній дійсності (її внутрішній зміст має суперечити зовнішній формі); невідповідність змісту конструкції її формі повинна бути результатом умисних дій творця цієї конструкції.
Суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами відповідно до ст. 80 ЦК України є юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність», у тому числі об’єднання підприємств, державна реєстрація яких як суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється згідно із законодавством України, а також об’єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції, які створюються для здійснення самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами є всі види підприємств, передбачені ст. 63 ГК України.
Суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами є також всі види виробничих сільськогосподарських кооперативів, передбачених ст. 2 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», державна реєстрація яких здійснюється у порядку, передбаченому для державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. Юридичними особами згідно з п. «а» ч. 1 ст. 31 Земельного кодексу України є фермерські господарства, діяльність яких регулюється Законом України «Про селянське (фермерське) господарство», хоча безпосередньо у цьому Законі юридичний статус таких господарств не визначено.
Під створенням суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи П.П. Андрушко пропонує розуміти державну реєстрацію такого суб’єкта. На нашу думку, таке визначення є неповним, оскільки державна реєстрація – лише заключна стадія у багатоетапному процесі створення юридичної особи. Потребує уточнення також позиції В.Р. Мойсика, згідно з якою створення суб’єктів підприємницької діяльності – це дії, спрямовані на їх заснування, в тому числі шляхом реєстрації, загальний порядок якої передбачено ст. 8 Закону України «Про підприємництво».
По-перше, державна реєстрація є головною і обов’язковою умовою виникнення суб’єкта підприємницької діяльності, а тому вжиття словосполучення «в тому числі» є неприпустимим, оскільки інших варіантів не існує. По-друге, загальний порядок державної реєстрації на сьогодні передбачено ст. 58 ГК України.
Утворення комерційної організації – це будь-яка організаційна та інша діяльність, результатом котрої стало виникнення юридичної особи з правоздатністю комерційної організації. У контексті розслідування фіктивного підприємництва під створенням слід розуміти комплекс передбачених законодавством дій, результатом здійснення яких має стати юридичне заснування нової підприємницької структури, яка раніше не існувала і тепер є носієм прав, передбачених ст. 80 ЦК України.
Іншими словами, це дії, спрямовані на надання підприємству офіційного статусу юридичної особи. До таких дій належать, зокрема, розроблення і затвердження установчих документів, їх нотаріальне посвідчення, оголошення підписки на акції створюваного акціонерного товариства, подання установчих документів до органів, які здійснюють державну реєстрацію суб’єктів підприємництва, власне державна реєстрація юридичної особи.
Порядок здійснення державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності до 1 січня 2004 р. визначався ст. 8 Закону України «Про підприємництво» та Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 р. № 740 (до 01.07.2004 р.), а з 01.07.2004 р. визначається Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Чинне законодавство пов’язує державну реєстрацію з внесенням даних із реєстраційної картки суб’єкта підприємницької діяльності (яка водночас є заявою про державну реєстрацію) до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності та видачею свідоцтва про державну реєстрацію встановленого зразка.
Відповідно до ст. 56 ГК України суб’єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна сабо уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб’єкта (суб’єктів) господарювання з додержанням вимог законодавства.
Суб’єкти господарювання можуть утворюватись шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб’єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України. Підприємство вважається створеним з моменту його державної реєстрації, а відтак, моментом закінчення злочину можна вважати момент здійснення державної реєстрації фіктивного підприємства.
Для процесу розслідування названого злочину криміналістично значущою є низка не тільки дореєстраційних і реєстраційних, а й післяреєстраційних дій, а саме: взяття на облік у територіальних органах державної податкової служби, державних цільових фондів, одержання дозволів на виготовлення штампів і печаток, а також виготовлення і одержання останніх, відкриття банківських рахунків, одержання дозволів (узгоджень) на початок роботи, дозволів (ліцензій) і патентів на здійснення певних видів господарської діяльності, реєстрація в митних органах України.
Аналогічними за спрямованістю є дії, іменовані придбанням. Оскільки згідно з чинним цивільним законодавством України юридична особа є суб’єктом, а не об’єктом права, то говорити про придбання юридичної особи не зовсім коректно. У даному випадку має йтися про набуття права власності на корпоративні права, майно наявної юридичної особи в цілому або в тій частині, володіння якою надає можливість здійснювати фактичне керівництво діяльністю такого суб’єкта підприємництва або впливати на прийняття рішень його керівним органом.
Може йтися, наприклад, про купівлю контрольного пакету акцій акціонерного товариства (частки у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю), придбання майна підприємства, яке приватизується, зокрема, майна цілісних майнових комплексів у процесі приватизації державного майна, передачу власником приватного підприємства своїх прав іншій особі, придбання одним чи декількома учасниками господарського товариства частки у його майні, яка належить іншим учасникам. При вирішенні питання про наявність або відсутність придбання юридичної особи під час розслідування фіктивного підприємництва треба враховувати організаційно-правову форму конкретної комерційної структури. У випадках, коли йдеться про підприємства корпоративного типу під терміном «придбання» слід розуміти «зміну носіїв корпоративних прав».
